Справа №2-504\2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

01 вересня 2010 року

Ямпільський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря сз        Гулковській Т.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ямпіль

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до управління  Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання бездіяльності Управління пенсійного фонду неправомірною та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

    12 липня 2010 року позивачка заявила позов до Управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі Вінницької області про визнання бездіяльності Управління пенсійного фонду неправомірною та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивач зазначив, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. В своєму позові позивачка зазначила, що відповідно до статті 1 Закону України від 18.11.2004 р. «Про соціальний захист дітей війни», має статус «дитини війни». Згідно зі ст. 6 зазначеного закону з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.  Відповідно до статей 77, 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 р.», та п. 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.», а також п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких інших законодавчих актів України» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006, 2007 та 2008 рік. Проте, Конституційний суд України 09.07.2007 р. прийняв рішення, відповідно до якого визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема положення пункту 12 ст. 71 «Про державний бюджет України на 2007 р.». Конституційний суд України рішенням від 22.05.2008 р. у справі щодо предмета та змісту Закону України про Державний бюджет України, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) зокрема положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких інших законодавчих актів України» було призупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006, 2007 та 2008 рік. Пунктом 5 Рішення Конституційного суду України в цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, яки виникли в наслідок дій положень статей зазначених законів, що визнанні неконституційними. Пункт 6 Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на території України остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановленні цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Отже, нарахування та виплата у 2009 році, громадянам, які мають статус «дитя війни» підвищення до пенсії або щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснювати відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Згідно частини 2 ст. 19 та частини 3 ст. 22 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або вішення змін до чинних законів не припускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, зважаючи на вищевикладене, невиплата їй соціальної допомоги, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції і законам України. Розмір соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 % мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно з п. 2 Положення про Пенсійний фонд України, Пенсійний фонд організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією, але не виконує цього.

    Представник відповідача управління Пенсійного фонду у Ямпільському районі в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що  Управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі діє в межах чинного законодавства України та з позовними вимогами пенсіонера ОСОБА_2 не погоджується з наступних підстав: Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.04 за №2195-ІУ дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком (дію статті 6 Закону 2195 було зупинено на 2007 рік згідно із пунктом 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"). Рішенням Конституційного суду України від 09.07.07 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) норми ст. 111 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік". Таким чином, норми ст. 6 Закону 2195 є діючими з 9 липня 2007 року. Разом з тим, законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних норм Закону 2195, не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення пенсій, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати зазначений розмір. Пенсійний фонд України діє на підставі Положення "Про Пенсійний фонд України", здійснює свої повноваження на підставі п. 15 Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі Вінницької області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, при цьому згідно з п. 10 Положення, кошти Пенсійного фонду України використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Бюджет Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. У відповідності до п. 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Законом 2195 передбачено фінансування виплат із коштів Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує   Кабінет   Міністрів   України,   тому   Управління   Пенсійного   фонду   України   в Ямпільському районі не має законних підстав для проведення виплат, передбачених ст. 6 Закону , 2195. Тому просять в задоволенні позовних вимог відмовити.  

    Представник третьої особи – Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області в судове засідання не з»явився, надав клопотання, зазначив, що позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів у зв'язку із не виплатою надбавки у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Підпунктом 4 пункту 2.2 положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002р.   №11-2, передбачено, що основним завданням є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших витрат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами). Із вище зазначеного вбачається, що обов'язок по нарахуванню та виплаті недоплаченої надбавки до пенсії здійснюється саме органами Пенсійного фонду України.Частиною 2 ст. 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Ст. 19 Конституції України встановлює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Жодним нормативним нормативно-правовим актом України не передбачено, що органи Державного казначейства України відповідають за дії або бездіяльність інших органів державної влади. Перерахунок і виплата недоплаченого підвищення пенсії позивачу органами пенсійного фонду України не має ніякого зв'язку із Головним управлінням Державного казначейства України у Вінницькій області, так основним завданням Головного управління є організація виконання державного бюджету та здійснення контролю за його виконанням, і воно не наділене повноваженнями щодо здійснення нарахування та перерахунку пенсії. Так, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст.95 Конституції України). Відповідно до ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України, при здійснені бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетному кодексу України та закону про Державний бюджет України. Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення державним казначейством України:

1.  операцій з коштами державного бюджету;

2.  розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

3.  контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийняті зобов'язань та проведені платежів;

4.  бухгалтерського  обліку та складання звітності  про виконання державного бюджету.

Отже, Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області здійснює свої повноваження в повному обсязі та відповідно до чинного законодавства і ніяких прав та законних інтересів позивача не допускало. Встановлення та виплата соціальних пільг передбачених Законом України „Про соціальний захист дітей війни" не відноситься до компетенції та обов'язків Головного управління. Із зазначеного вище слідує, що Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області не має будь-якого відношення до встановлення, нарахування та виплата надбавки до пенсії, передбаченої Законом України „Про соціальний захист дітей війни ".   Як вбачається з матеріалів справи Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області будучи самостійною особою не порушувало ніяких прав та законних інтересів позивача.                                                                                                                                  

Судом встановлені такі обставини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Як встановлено із досліджених копії паспорта та пенсійного посвідчення позивачці станом на час закінчення Другої світової війни  було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни, і дані обставини не заперечуються відповідачем.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.  

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.  

Крім того, у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06. 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до ст.ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Ст. 1 Конституції України Україна проголошена демократичною, соціальною, правовою державою. У ст. 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Ст. 8 Конституції України  зафіксовано, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні    відповідати їй.  

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ст. 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Суд вважає необхідним визначити, що, утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої),  вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовий статус дітей війни та основи їх соціального захисту встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 6 Закону   України «Про соціальний захист дітей війни»   визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  був викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».  

Вказані зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а відповідно, вони втратили чинність з моменту ухвалення цього рішення.  

       Згідно до ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

У запереченнях відповідач зазначив, що за основу розрахунку державної соціальної допомоги дітям війни, який зроблений позивачкою, не може бути прийнятий розмір мінімальної пенсії за віком, оскільки згідно ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Суд погоджується з зазначеним твердженням відповідача, але відповідно до ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді і вирішенні адміністративній справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч.1,2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.  

Суд вважає, що зазначену державну соціальну допомогу повинен виплачувати саме відповідач з наступних підстав. Згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Указом Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. затверджено Положення про Пенсійний фонд України, у п. 3 якого визначено, що до основних засад Пенсійного фонду відносяться також відноситься забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних витрат.

Беручи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у в’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що  реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто,  посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

  З урахуванням всього викладеного, суд вважає порушеними з боку відповідача право позивачки на отримання у повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни, і відновлення порушених прав позивачки можливе шляхом про визнання бездіяльності Управління пенсійного фонду неправомірною та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    Керуючись ст..ст.15,16 ЦК України, ст.ст.3,15 ЦПК України  на підставі ст.ст.1, 2, 8, 21, 22 Конституції України,   Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд-

    ВИРІШИВ:

      Позовні вимоги задовольнити частково.  

      Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі м.Ямпіль щодо не нарахування та невиплати  ОСОБА_2 щомісячної соціальної допомоги згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - неправомірною.

     Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ямпільському районі Вінницької області нарахувати та виплатити:

      ОСОБА_2 державну соціальну допомогу як дитині війни за період січень – грудень 2007 року по січень - грудень 2009 року, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    Стягнути з управління Пенсійного фонду України у Ямпільському районі Вінницької області на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати, а саме: 51 гривню державного мита та 120 гривень витрат за інформаційно – технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

    В іншій частині позову – відмовити.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Ямпільський районний суд Вінницької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів  з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    ГОЛОВУЮЧИЙ                     М.М.ДЗЕРИН