Справа №2-664/10

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

       14 вересня 2010 року                                                    м. Кодима, Одеської області

      Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого                                         судді Сопільняка О.М.

при секретарі                                                Гурі С.А.

з участю представника позивача                 ОСОБА_1

розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду в місті Кодимі, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 13 серпня 2010 року звернулась до суду з позовами до відповідача ОСОБА_3 про визнання укладених правочинів дійсними та визнання права власності на  43/100 та 57/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1.      

Ухвалою суду від 14 вересня 2010 року вказані позови об’єднані в одне провадження.

В попередньому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі ордера адвоката, обґрунтовуючи позов пояснив, що 10 грудня 2008 року позивач придбала у ОСОБА_4 43/100 належних їй частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1. На підтвердження цього у простій письмовій формі позивач та ОСОБА_4 уклали угоду купівлі-продажу (розписку) вказаної частини будинку, домовившись у подальшому укласти письмовий договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчити та здійснити його державну реєстрацію, як того вимагає закон. 05 травня 2009 року позивач придбала у ОСОБА_5 57/100 належних йому частини цього ж житлового будинку. На підтвердження цього у простій письмовій формі позивач та ОСОБА_5 також уклали угоду купівлі-продажу (розписку), домовившись у подальшому укласти письмовий договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчити та здійснити державну реєстрацію, як того вимагає закон. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померли. Спадкоємцем майна за законом після смерті ОСОБА_4 був її чоловік ОСОБА_5, який помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти. Тож, єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є ОСОБА_3 – відповідач у справі, який не заперечує проти позову. Внаслідок смерті продавців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач позбавлена можливості належним чином оформити правочини та їх нотаріально посвідчити. З цих підстав, враховуючи погодження всіх істотних умов правочину, представник позивача просив позов задовольнити.          

Відповідач ОСОБА_3 (визнаний таким відповідно до ст.ст. 1261, 1276 ЦК як спадкоємець за законом) в судове засідання не з’явився, надавши письмову заяву про розгляд справи без його участі, у якій позов визнав повністю. Суд з огляду на віддаленість місця проживання відповідача вважає можливим його заяву задовольнити та розглянути справу без нього.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані ним докази та матеріали цивільної справи, суд відповідно до ч.4 ст. 130, ч.4 ст.174 ЦПК України з огляду на визнання позову відповідачем, що не суперечить вимогам закону та не порушує прав сторін і третіх осіб, вважає необхідним позов задовольнити з наступних підстав.  

За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставою їх виникнення, поряд з іншим,  є договори та інші правочини.

Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Пункт другий цієї ж статті встановлює, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до п.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 10 грудня 2008 року позивач ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_4 43/100 належних останній частини житлового будинку, а 05 травня 2009 року у ОСОБА_5 придбала 57/100 належних йому  частини того ж будинку, розташованого по АДРЕСА_1. На підтвердження вказаних угод сторони у простій письмовій формі уклали угоди (розписки), домовившись у подальшому укласти письмовий договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчити. На виконання вказаних правочинів позивач сплатила обумовлену вартість частин будинку в сумі 23 000 грн. ОСОБА_4 та 25 000 грн. ОСОБА_5, які, в свою чергу, прийняли гроші та передали позивачеві кожен свою частину будинку і документи на них, які позивач також прийняла.    

Отже, відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України між сторонами внаслідок укладення угоди купівлі-продажу виникли відповідні цивільні права та обов’язки.              

Згідно ст.ст.208, 209, 210 та 657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.   Відповідно до ч.2 ст.209 ЦК нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом (або іншою посадовою особою,  яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії) у відповідності до закону України „Про нотаріат” шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Державна реєстрація прав на нерухоме майно відповідно до ст.210 ЦК проводиться згідно з законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”. Невиконання цих умов відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України може бути підставою для  визнання договору  нікчемним.

Проте, відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Наступного нотаріального посвідчення договору не вимагається.  

Відповідно до ст.658 ЦК право продажу майна належить його власнику. Судом встановлено, що ОСОБА_4 була власником спірної частини будинку у розмірі 43/100 частини, що підтверджується випискою із рішення Кодимського райнарсуду Одеської області від 13 січня 1986 року, ОСОБА_5 був власником спірної частини будинку у розмірі 57/100 частини, що підтверджується нотаріально засвідченим договором купівлі-продажу від 28 травня 1988року. Отже, на момент укладення вказаного правочину ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були власниками кожен своєї частини будинку і мали право їх відчужувати.          

Згідно ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, є необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони досягнуто згоди.            

Судом встановлено, що  сторони правочину - продавці і покупець - досягли згоди з усіх істотних умов купівлі-продажу будинку, зокрема – погодили сам факт купівлі-продажу, визначили ціну вказаних частин будинку, позивач передала продавцеві ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 23 000 грн., а ОСОБА_5 – 25 000грн., що підтверджується письмовими розписками, власноруч виданими продавцями, та прийняла майно у своє володіння, а продавці прийняли гроші кожен за свою частину будинку та передали їх, а також правовстановлюючі документи на них позивачеві, що свідчить про виконання сторонами вказаного правочину.  

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ такої категорії суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.   У зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК.          

Отже, враховуючи, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу є консенсуальним, тобто права і обов’язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов, суд вважає, що здійснений між сторонами правочин відповідав вимогам закону, справжній волі сторін, ними було досягнуто згоди з усіх істотних умов, ці істотні умови були сторонами виконані в повному обсязі, інших підстав нікчемності правочину, окрім недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору не має, а здійсненню нотаріального посвідчення та державної реєстрації перешкоджає неподолана обставина, яка не залежить від волі позивача, зокрема смерть продавців ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1, видане ІНФОРМАЦІЯ_1 відділом реєстрації актів цивільного стану Кодимського районного управління юстиції Одеської області) та ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2, видане 07 липня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Кодимського районного управління юстиції Одеської області), внаслідок чого можливість нотаріального посвідчення спірних правочинів та їх державної реєстрації втрачено остаточно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 202, 203, 209, 220, 328, 390, 638 ЦК України, ст.ст.130, 174, 213-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В  :

Позови ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на житловий будинок задовольнити.  

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 43/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 10 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 57/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 05 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на цілий житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_1, який на праві приватної власності належав ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Рішення суду є підставою для реєстрації в Кодимському бюро технічної інвентаризації права власності ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                             Сопільняк О.М.