№2-1257/10

РІШЕННЯ

Іменем  України

16 серпня 2010 року    Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

головуючого                                             Багбая Є.Д.

при секретарі                      Білицькій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська про визнання протиправною бездіяльність та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська про визнання протиправною бездіяльність та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 2. Відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Відповідач всупереч вимогам Конституції України, Закону та Рішень Конституційного суду України від 09.07.2007 року не здійснював виплату щорічної допомоги у відповідному розмірі. Позивач вважає дії відповідача такими що не відповідають законодавству, оскільки суперечать Конституції України та вимогам законодавства, просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та стягнути недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за період 2002, 2004-2009 роки включно в розмірі 25486,60 гривень.

В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

          Представник відповідача по справі – Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська в судове засідання не з’явився, надав суду заяву з клопотанням про розгляд справи за її відсутності, надав письмові заперечення проти позову, згідно яких вказує, що допомога на оздоровлення виплачується позивачу в порядку, передбаченому постановами КМУ №836 від 26.07.1996 і №562 від 12.07.2005 року. Наполягає на застосуванні строку позовної давності передбаченої ст.. 257 ЦК України.

         Суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності сторін по справі згідно вимог ч. 2 ст. 158 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про правовідносини учасників судового розгляду, необхідність заслуховування пояснень учасників судового розгляду в суду відсутня. Відповідно до вимог ст. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.    

         Судом досліджені письмові докази по справі:

- посвідчення позивача /а.с. 4/, згідно якого підтверджується, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чернобильскій АЕС 2 категорії;

- копією паспорту позивача /а.с. 5/, згідно якої підтверджується місце проживання та реєстрації позивача;

- заявою позивача /а.с.6/, згідно якої підтверджується звернення позивача до відповідача щодо здійснення перерахунку;

- відповіддю відповідача /а.с. 7/, згідно якого підтверджується відмова відповідача здійснити перерахунок допомоги та дати отримання щорічних допомог позивачем, а також їх розміри;

            Вивчивши матеріали справи, дослідивши представлені сторонами докази по справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

            В судовому засіданні встановлені  обставини та визначені до них правовідносини:

Позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 2. Позивач знаходиться на обліку в управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної ради. Вищезазначеним управлінням протягом 2002, 2004-2009 року позивачу нараховувалася щорічна допомога на оздоровлення, відповідно до постанови КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно до постанови КМУ від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме:

Розпорядженням від 13.09.2002 року – у сумі 26,70 гривень;

Розпорядженням від 20.04.2004 року – у сумі 26,70 гривень;

Розпорядженням від 31.10.2005 року – у сумі 100,00 гривень;

Розпорядженням від 07.04.2006 року – у сумі 100,00 гривень;

Розпорядженням від 07.06.2007 року – у сумі 100,00 гривень;

Розпорядженням від 18.07.2008 року – у сумі 100,00 гривень;

Розпорядженням від 09.06.2009 року – у сумі 100,00 гривень.

В лютому 2010 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської райради з заявою в якій просив зробити йому виплату на оздоровлення відповідно до вимог закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на що отримав відмову.

При визначенні належного відповідача, суд приходить до наступного, як зазначали в судовому засіданні сторони так і виходячи з норм законодавства, а саме відповідно до частин 5 і 7 цієї ж статті, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Відповідним органом соціального захисту населення в даному випадку є Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська.

Відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 до внесення змін Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Виходячи із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат, законів України про державний бюджет України на відповідний рік, не вбачається будь-яких обмежень відносно застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору слід застосовувати статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідні закони, які визначають розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати. Управління праці і соціального захисту населення протиправно розраховувало позивачу допомогу на оздоровлення в розмірах, передбачених постановами КМУ №836 від 26.07.1996 та №562 від 12.07.2005, тоді як такі виплати слід було здійснювати в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” в тому числі в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати (ст. 48 Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”) та Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) згідно якого Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними.  

Вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного:

Протягом 2002, 2004, 2005 рр. відповідач при виплаті щорічної допомоги позивачу на оздоровлення керувався постановами Кабінету Міністрів від 26.07.1996 р. №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із змінами і доповненнями та від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які передбачають її виплату в менших розмірах, ніж встановлено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Оскільки зазначені підзаконні акти не можуть звужувати зміст та обсяг існуючих конституційних прав громадян та суперечать ч. 3 ст. 22 Конституції України, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що щорічна допомога позивачу повинна бути виплачена відповідачем за 2004-2005 роки у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796 –ХІІ від 28.02.1991 року. Кабінет Міністрів не уповноважений зменшувати встановлені конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у ч. 1 ст. 67 зазначеного закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є безпідставним.  З урахуванням права позивача на доплату щорічної допомоги на оздоровлення за кожен рік та ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, суд вважає дії Управління праці щодо виплати щорічної допомоги в 2004-2005 роках неправомірними.

           Допомога на оздоровлення в 2006 році виплачена правомірно, виходячи зі слідуючого: Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинялась дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Неконституційною відповідна норма не визнавалась, а тому допомога за 2006 рік правомірно виплачена в розмірі 100 грн. відповідно до Постанови КМУ №562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».    

Допомога на оздоровлення за 2007 рік, позивачем  отримана 07.06.2007 року, тобто до прийняття рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), а частиною другою ст. 152 Конституції України, закріплено принцип, за яким закони, інші правові акти, або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За вказаним принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.  Також судом враховується рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року № 4-зп (справа щодо набуття чинності Конституцією України) в якому визначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.  

Таким чином з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким було визначено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з викладеним, судом не вбачається протиправних дій з боку відповідача при виплаті вказаної допомоги позивачу за 2007 рік.  

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення компенсаційних виплат з відповідача за  2008 рік та 2009 рік, суд виходив з того, що щорічна допомога на оздоровлення в 2008 році позивачем була отримана 18 липня 2008 року, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 28/2008 (№ 10-рп/2008) положення п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», яким ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладена в новій редакції - визнано таким, що не відповідає Конституції України, а тому дія ст. 48 Закону відновлена з 22.05.2008 року. Таким чином виплата допомоги в розмірі 100 гривень була неправомірною.

Стосовно виплати в 2009 році суд зазначає наступне, згідно ст. 71 Закону України  « Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України було надано право у 2009 році встановлювати    розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Вказана стаття Закону № 835-VI від 26.12.2008 року неконституційною не визнавалась. Проте, на виконання вищезазначеної норми Закону, Кабінетом Міністрів України у 2009 році окремої Постанови Кабінетом Міністрів України щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення, яка виплачується особам, що мають статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС -  не приймалось, розмір такої допомоги на 2009 рік Кабінетом Міністрів України не встановлювався, а дія статті ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 230\96-ВР від 06.06.1996 року, відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення інвалідам другої групи виплачується у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат на момент її виплати – у 2009 році  не зупинялась. Таким чином в 2009 році дії відповідача щодо виплати вищезазначеної щорічної допомоги в розмірі 100 гривень також не відповідають закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 13 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Аналіз зазначених норм матеріального права вказує на те, що строки позовної давності під час вирішення подібних спорів не застосовуються. Також виходячи з вимог ст.. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. Згідно наданих позивачем письмових доказів, він отримав відмову у перерахунку виплат щорічної допомоги в березні 2010 року, таким чином дізнавшись про порушення свого права щодо відмови у перерахунку виплат щорічної допомоги на оздоровлення.

Враховуючи, що щорічна допомога на оздоровлення за відповідні роки позивачеві саме у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат відповідачем не призначалась та не нараховувалась, що суду не надано доказів того, що на рахунки відповідача станом на час розгляду справи у суді були перераховані бюджетні кошти для виплати вказаної допомоги позивачу у вищевказаному розмірі, що відповідач має право на використання позабюджетних коштів для виплати вказаного виду допомоги, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача не донарахованої та своєчасно несплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі задоволенню не підлягають, поновлення порушених прав  позивача можливо здійснити шляхом зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2002, 2004, 2005, 2008, 2009 роки у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на час її виплати за мінусом уже отриманих сум за вказаний період.  

        Судові витрати понесені позивачем підлягають частковому стягненню з відповідача в частині задоволених вимог.

        К еруючись ст. 8,10, 59, 60, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

             Цивільний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська про визнання протиправною бездіяльність та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення – задовольнити частково .

             Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська щодо нарахування та виплати щорічної одноразової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2002, 2004, 2005, 2008 та 2009 роки.    

              Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2002, 2004, 2005, 2008 та 2009 роки, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру п’яти мінімальних заробітних плат станом на час її виплати та з урахуванням сум, що отримані ОСОБА_1  за відповідний період.  

           Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська на користь ОСОБА_1 37 гривень сплачених позивачем судових витрат.

           В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

            Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії рішення сторонами по справі.

Суддя                                     Є.Д. Багбая