Справа №2-3562/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
у попередньому судовому засіданні
?3” травня 2010 року м. Дніпропетровськ
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого – судді Спаї В.В.,
при секретареві - Гудим О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду із зазначеним вище позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що від шлюбу із відповідачем у цій справі, який було розірвано згідно рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.08.199 р., має неповнолітню доньку – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якої з червня 2007 року відповідач не сплачує аліменти, про стягнення заборгованості по яким та про присудження до сплати яких до досягнення дитиною повноліття й заявлено вимогу у позові.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позов повністю, посилалася на обставини, зазначені у ньому, та наполягала на його задоволенні; відповідач позов визнав, зазначив водночас про перерахування за допомогою електронного переказу 07.10.2009 р. на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1000 грн., надавши на підтвердження зазначеного чек від 07.10.2009 р., та просив суд ухвалити рішення по суті заявлених вимог.
Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Таким чином, заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, беручи до уваги те, що визнання відповідачем пред’явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для ухвалення рішення у попередньому судовому засіданні про задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 р. та яка набула чинності для України 27.09.1991 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та за ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дитина – ОСОБА_3, про що у Книзі записів актів про народження було зроблено відповідний запис та видано свідоцтво; відповідно до цього свідоцтва ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 Не зважаючи на те, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, між сторонами за цим позовом зазначеної домовленості досягнуто не було: неповнолітня дитина проживає разом із позивачем та знаходиться на її утриманні. Оскільки обов’язок по утриманню дитини є безумовним, виникає в результаті народження дитини з моменту її народження та покладається законом рівною мірою на обох батьків, не пов'язаний із матеріальним становищем особи, до якої заявлено матеріально-правову вимогу про стягнення аліментів, та відповідач визнав позов, вбачаються усі підстави для присудження на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
З приводу визначення розміру частки від заробітку (доходу) батька, то суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом, та на виконання ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Таким чином, беручи до уваги те, що передбачені статтею 184 СК України випадки у справі, яка розглядалася, відсутні, при вирішенні питання щодо присудження до сплати аліментів у розмірі, про який позивачем було заявлено відповідне прохання, суд враховує те, що дитина мешкає разом із матір’ю та перебуває на її утриманні, суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, який є працездатним та працює. Водночас суд при вирішенні питання про присудження до стягнення аліментів бере до уваги те, що на утриманні у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина не перебуває, а також враховує інші обставини, що мають істотне значення, зокрема те, що стягнення за виконавчими листами з відповідача за цим позовом не проводиться, грошові зобов’язання за кредитними договорами на відповідача не покладені тощо.
Щодо заявленої у позові вимоги про стягнення заборгованості за аліментами, то, вирішуючи зазначене, суд враховує, що на виконання ч. 1 ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Таким чином, зважаючи на доход відповідача за період, протягом якого не провадилося стягнення аліментів (2465,15 грн. за весь час роботи з червня 2007 р. по серпень 2007 р. у Відкритому акціонерному товаристві «Світлофор» та 46392, 94 грн. за час роботи з вересня 2007 р. у ВАТ «Дніпрометиз») на користь позивача підлягає присудженню грошова сума в розмірі ј частини від заробітку відповідача, яка з урахуванням сплаченої 07.10.2009 р. відповідачем на користь позивача грошової суми в розмірі 1 000 грн. на утримання дитини заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, яка підлягає стягненню, становить 11 214,52 грн.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що позивача звільнено від сплати судового збору (п. 5 ч. 1 ст. 4 Декрету КМУ України «Про державне мито») та не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення аліментів (п. 4 ч. 3 ст. 81 ЦПК України), через що на виконання ст. 88 ЦПК України, зокрема, її частини третьої та відповідно до якої якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, з відповідача в дохід держави підлягатиме до стягнення 112,45 грн. та 120 грн. судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи відповідно.
Таким чином, беручи до уваги встановлені судом факти та зазначені обставини, які враховуватимуться судом при вирішенні питання про присудження до сплати аліментів, та суд, керуючись ст.ст. 10, 11, ст. 88, ст.ст. 130, 174, 209, 212, 214-215, 218, 367 ЦПК України,
ВИРІШИВ:
ОСОБА_4 Іванівни до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Дніпропетровська, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки м. Дніпропетровська, аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини заробітку (доходу) ОСОБА_2, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.03.2010 р. та до досягнення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, повноліття.
Рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Дніпропетровська, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки м. Дніпропетровська, заборгованість по сплаті аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 11 214,52 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 112,45 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.В.Спаї