ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
21 січня 2010 року 09:56 № 2а-7135/09/2670
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українські системи бізнесу»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004962312/0 від 18.07.2008,
Суддя Смолій І.В.
Секретар судових засідань Бузінова І.Ю.
Представники:
Від позивача:Козаренко Є.В. –пк( дов.від 27.04.09р. № 144)
Від відповідача:Гучок В.В. –пк (дов.від 25.04.07р. № 1428/9/10-114)
На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 21.01.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомленні-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва №0004962312/0 від 18.07.2008, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 33545,33 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2009 відкрито провадження у адміністративній справі та призначене судове засідання на 12.08.2009р.
Ухвалою суду від 12.08.09р. розгляд справи було відкладено до 23.09.09р. за клопотанням представника відповідача для отримання доказів, що мають суттєве значення по справі.
В судових засіданнях 23.09.09р. та 17.11.09р. по справі оголошувалось перерви для отримання додаткових доказів по справі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач вважає спірне рішення таким, що прийняте безпідставно та необґрунтовано, оскільки податковий кредит було сформовано відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих контрагентом, котрі, зокрема, не визнані недійсними або такими, що складені з порушенням законодавства. Крім того, позивач наголосив на порушенні відповідачем ст.ст. 238, 239, 250 Господарського кодексу України при застосуванні адміністративно-господарських санкцій до нього.
Відповідач проти позову заперечив, вважаючи, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість, згідно з податковими накладними, виданими контрагентом, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ якого визнані недійсними. Отже, відповідач вважає, що позивачем завищено податковий кредит, та у зв’язку з цим занижено податкове зобов’язання з ПДВ.
Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
З 27.06.2008 по 03.07.2008 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва (надалі – Відповідач) було проведено планову невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські системи бізнесу»(надалі –Позивач) при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг Маркет Груп»(надалі –Контрагент) за період з 01.09.2006 по 31.10.2006.
Перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 від 03.04.1997 із змінами і доповненнями (надалі –Закон №168/97), в результаті чого позивачем було завищено податковий кредит з ПДВ за перевіряємий період з 01.09.2006 по 31.10.2006 на суму 33545,33 грн., а саме: за вересень 2006 року в сумі 26565,00 грн. та за жовтень 2006 року в сумі 6980,33 грн.
За результатами перевірки про виявлені порушення відповідачем складено Акт № 1746/23-12/33790298 від 08.07.2008 (надалі –Акт перевірки), на підставі висновків якого відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0004962312/0 від 18.07.2008 на суму 50318,00 грн., яким було визначено суму податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 33545,33 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 16772,67 грн. на підставі п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181 від 21.12.2000 (надалі –Закон №2181).
Як вбачається з акту перевірки, висновок про безпідставність включення до складу податкового кредиту сум ПДВ позивачем зроблено на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 11.10.2007 про визнання недійсними установчих документів контрагента з моменту їх реєстрації, а також свідоцтва платника ПДВ з моменту його внесення до реєстру платників ПДВ, у зв’язку з чим податкові накладні, видані контрагентом позивачу, є такими, що суперечать діючому законодавству від дати їх складання та такі первинні документи не могли бути прийняті як такі, що підтверджують взаємовідносини позивача з контрагентом.
Отже, відповідач вважає, що фінансово-господарські операції позивача з контрагентом провадились неправомірно та на підставі нікчемних правочинів, у зв’язку з чим, виписані контрагентом податкові накладні не можуть бути належним доказом на підтвердження правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ, що призвело до заниження позивачем ПДВ загалом на суму 33545,00 грн., а саме: за вересень 2006 року в сумі 26565,00 грн. та за жовтень 2006 року в сумі 6980,33 грн.
Однак, суд не погоджується з таким висновком податкового органу, вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з акту, перевіркою було встановлено здійснення між позивачем та контрагентом фінансово-господарської діяльності на підставі рахунків-фактур №СФ-100701 від 10.07.2006 на суму 142428,00 грн. (в т.ч. ПДВ –23738,00 грн.) та №СФ-021001 від 02.10.2006 на суму 41882,00 грн. (в т.ч. ПДВ –6980,33 грн.) за послуги по відстеженню транспортованих ТМЦ, охорона ТМЦ при транспортуванні, інформаційне сполучення та податкових накладних від 29.09.2006, №№290902, 290901 та №311001 від 31.10.2006 на загальну суму 201272,00 грн. (в т.ч. ПДВ –33545,00 грн.), виписаних позивачу контрагентом. Крім того, акт свідчить про дослідження відповідачем актів здачі-приймання робіт, складених між позивачем та контрагентом, від 29.09.2006, 28.07.2006, 30.08.2006, 29.09.2006 та 31.10.2006, також, на суму 201272,00 грн.
Зокрема, перевіркою було встановлено про здійснення позивачем безготівкового розрахунку за надані послуги на користь контрагента в розмірі 201272,00 грн. в т.ч. ПДВ –33545,00 грн.) згідно банківської виписки з особового рахунку позивача від 20.11.2008.
Факт відсутності кредиторсько-дебіторської заборгованості між суб’єктами господарювання, також, встановлений та відображений податковим органом в акті перевірки.
Отже, при порівнянні, визначених позивачем обсягів отриманих послуг з наданими на перевірку даними, порушень не було встановлено.
Наведені обставини та досліджені докази підтверджують факт виконання господарських зобов’язань сторонами, свідчать про реальне настання правових наслідків, що обумовлені угодами, укладеними шляхом підписання податкових накладних; такі обставини встановлені перевіркою та відображені в акті.
Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон №168/97.
Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97 визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8.1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону №168/97, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Фактичні обставини, як зазначалось вище, підтверджують реальне здійснення господарської операції.
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього ж Закону, податкова накладна, має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
В даному випадку, видані контрагентом податкові накладні оформлені у відповідності до вимог наведеної норми, чого не заперечує відповідач.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону №168/97, як це зазначається у його п.п.7.2.4.
Перевіркою було встановлено, що за період вересень –жовтень 2006 року, контрагентом позивача було підприємство, установчі документи та свідоцтво ПДВ по якому були визнані недійсним за рішенням суду.
Однак, судом відзначається, що установчі документи та свідоцтво платника ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Маркет Груп»були визнані недійсними 11.10.2007 рішенням Голосіївського районного суду міста Києва.
З цього приводу судом наголошується, що чинне законодавство не зобов’язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.
Приймаючи до уваги те, що матеріалами справи підтверджується: реальне здійснення господарських операцій, сплата позивачем ПДВ в ціні товарів, послуг, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, суд вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит.
Припущення податкового органу про невиконання податкового зобов’язання контрагента в ланцюгу наданих послуг позивачу не підтверджені належними документальними доказами; такі припущення не позбавляють правового значення виданих цим контрагентом податкових накладних.
Так, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 цього Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, покупець робіт (послуг) не може нести відповідальність за зловживання службовою чи іншою особою підприємства, задіяного в ланцюгу поставки послуг.
Окрім того, слід відзначити, що з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру створено Єдиний державний реєстр створюється (ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).
Згідно наявного у справі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про припинення державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Торг Маркет Груп»було внесено державним реєстратором 29.01.2007, тобто вже після здійснення фінансово-господарської операції з позивачем.
А відповідно до ст. 18 наведеного Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Отже, до 29.01.2007 контрагент вважався діючою юридичною особою. Натомість, відповідач користувався лише даними свого обліку, та первинним документом таким, як рішення суду.
Відповідно до частини 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні даного спору, враховуючи зміст ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення відповідача усім вищезазначеним вимогам, дійшов висновку про недоведеність правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а також суду не доведено наявність правових підстав для донарахування позивачу 33545,33 грн. податкового зобов’язання з ПДВ та 16772,67 грн. штрафних санкцій.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо можливості застосування вимог ст.ст. 238, 239, 250 Господарського кодексу України при нарахуванні відповідачем фінансових санкцій як адміністративно-господарських санкцій, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми спеціального Закону, у даному випадку №2181.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з чим оспорюване податкове повідомлення-рішення №0004962312/0 від 18.07.2008 підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Оскільки позивач в судовому засіданні відмовився від позовних вимог в часті стягнення з відповідача судових витрат у вигляді сплаченого державного мита за розгляд справи в суді в сумі 3, 40 грн., тому вказана сума не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва №0004962312/0 від 18.07.2008.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя І.В.Смолій