У К Р А Ї Н А
Місцевий Ленінський районний суд міста Севастополя
Справа № 2-175\2010 р.
Категорія 18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(повний текст)
09 вересня 2010 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі: головуючого судді – Балюкової К.Г.
при секретарях - Родічевій Г.В., Усатій Л.В., Галій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення суми упущеної вигоди,
ВСТАНОВИВ :
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив суд розірвати Договір простого товариства, укладений між ними 05 грудня 2007 р. та стягнути з відповідача 184 000 грн. упущеної вигоди. Вимоги позову мотивовані тим, що згідно зазначеного Договору вони зобов’язалися об’єднати свої вклади та спільно діяти для досягнення спільної мети – виробництва та реалізації плитки тротуарної та французького каміння. Згідно додатку № 1 до договору роботи з виробництва та реалізації плитки тротуарної та каміння французького здійснюються відповідно до технічних характеристик придбаного сторонами устаткування та становища, що сталося на ринку. Додатком №2 до Договору сторони узгодили розмір та порядок внесення частин учасників, пунктом 11.5 Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту переходу до відповідача права власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності перейшло до нього 01.01.2008 р. Відповідно до п.3.1 Договору відповідач зобов’язаний протягом двох днів з дня набрання чинності Договором здійснити пошук персоналу для виконання робіт, укласти з ними трудові договори, приступити до виконання робіт, однак досі цей обов’язок не виконав, внесене до спільної діяльності в якості своєї частки майно вивіз у невідомому напрямку, що позивач вважає підставою для розірвання Договору згідно ч.2 ст.651 ЦК України. Водночас позивач зазначав, що в результаті порушення відповідачем своїх зобов’язань спільна діяльність не здійснювалася, в результаті реалізації Договору простого товариства він розраховував отримати прибуток 23 000 грн. на місяць, а розмір упущеної вигоди на час пред’явлення позову склала 184 000 грн., яку на підставі ст.22 ЦК України він просив стягнути з відповідача.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та на підставі висновку експерта Севастопольської торговельно-промислової палати № В-15\1 від 26.02.2010 р., згідно якого упущена вигода пропорційно його частки прибутку у товаристві за 2008-2009 р. склала 407 592 грн., яки він просив стягнути з відповідача, а також відшкодувати понесені ним витрати з оплати складання висновку експерту.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав уточнені ним вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача вимоги позову не визнав у повному обсязі, заперечення на нього мотивував тим, що Договір простого товариства був укладений для отримання його учасниками прибутку, але цей Договір не можливо зареєструвати у податкових органах, оскільки позивач не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності, крім того позивач не надав частку свого майна для сумісної діяльності, грошові засоби для початку діяльності (оренда території, підбор персоналу, закупівля матеріалів), вважав, що такий договір є недійсний відповідно до вимог ч.2 ст.215 ЦК України. Представник також зазначав, що згідно глави 77 ЦК України природа договорів про сумісну діяльність не передбачає відшкодування упущеної вигоди одним з учасників цієї діяльності другому учасникові, а на підставі ч.2 ст.1142 ЦК України лише зобов’язує у певних випадках відшкодувати іншим учасникам реальні збитки. Посилання позивача на ч.2 ст.651 ЦК України відносно розірвання договору у випадку суттєвого порушення його умов іншою стороною вважав неспроможною, оскільки відповідно до ч.3 тієї ж статті істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок спричиненої цим шкоди сторона в значній мірі позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору, однак такої шкоди відповідачем позивачеві не спричинено, крім того, порядок розірвання договорів про сумісну діяльність встановлений ч.1 ст.1142 ЦК України. Просив у задоволенні позову відмовити як необґрунтованому.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, знаходить позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05.12.2007 р. сторони по даній справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали договір, який назвали Договором простого товариства (далі – Договір) предметом якого як визначено у п.1.1 є прийняття його учасниками зобов’язань об’єднати свої вклади та спільно діяти для досягнення спільної мети. Метою Договору є виробництво та реалізація плитки тротуарної та французького каміння. Згідно п.п.8.1.3 та 6.1 Договору прибуток, який отримано від спільної діяльності розподіляється між учасниками по 50% кожному.
Таким чином, метою кожного з учасників договору було отримання прибутку в результаті спільної діяльності, що відповідає поясненням сторін, даних під час розгляду справи в суді.
Згідно довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 не зареєстрований в цьому реєстрі як фізична особа- підприємець (а.с.11), що не заперечувалося ним також в суді, тоді як відповідач ОСОБА_2 має зазначений статус, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії НОМЕР_1 (а.с.50).
Виходячи з мети участі в даному товаристві - отримання прибутку його учасниками, він підлягає обов’язковій реєстрації у державних податкових органах.
Однак, згідно листа Державної податкової адміністрації України у м.Севастополі від 07.07.2010 р. № 78719\29-908 (а.с.128), Договір простого товариства від 05.12.2007 р., укладений між фізичною особою ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на податковому обліку в органах ДПС м.Севастополя не перебуває. Взяття на облік договорів про спільну діяльність в органах державної служби відбувається на підставі п.4.12 розділу 4 Порядку обліку платників податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від 19.02.1998 р. №80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 р. № 172\2612 та підпункту 7.1 ст.7 ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо при виконанні цих договорів виникають обов’язки за сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), передбачених законодавством. При цьому, відповідно до чинного законодавства учасниками (сторонами) таких договорів можуть бути лише юридичні особи та фізичні особи-підприємці, що стосується громадян, які не є суб’єктами підприємництва, то за концепцією Господарського кодексу, вони можуть бути учасниками договору про спільну діяльність лише: у статусі споживачів товарів, робіт, послуг та як суб’єкти корпоративних прав.
Оскільки ОСОБА_1 згідно Договору від 05.12.2007 р. не є споживачем будь-яких товарів та послуг, та не отримує корпоративних прав в товаристві, відсутність в нього реєстрації в якості суб’єкта підприємницької діяльності виключає можливість реєстрації вказаного договору в державних податкових органах, та як наслідок ведення за ним господарської діяльності у встановленому діючим законодавством порядку, що дає суду підстави встановити нікчемність Договору сторін від 05.12.2007 р. через вади суб’єктного складу. Більш того, діючим законодавством – ст.164 КУпАП, передбачена відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності, якою є зайняття підприємництвом без реєстрації у встановленому законом порядку, без отримання необхідних дозволів та ліцензій для ведення відповідних видів діяльності, що виключає можливість початку будь-якої реальної діяльності за договором.
Оскільки вимоги позову про розірвання договору та стягнення упущеної вигоди позивачем засновані саме на невиконанні відповідачем умов Договору, тоді як він в силу його нікчемності не породжує виникнення у його сторін юридичних наслідків, в тому числі відповідальність за його невиконання, судом не вбачається підстав для задоволення як позовних вимог про його розірвання так й про стягнення упущеної вигоди через його невиконання.
При цьому суд також враховує, що відповідно до ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов’язанні.
Водночас, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовними припущеннями про можливість отримання ним прибутку в результаті складання певних обставин.
За таких обставин наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
На підтвердження розміру збитків позивачем був наданий Висновок № В-15\1 Севастопольської торгово-промислової палати від 26.02.2010 р., який згідно даних, що були використані спеціалістом, який його склав – ОСОБА_3, допитаною судом при розгляді справи, був складений виключно на підставі отриманих нею статистичних про ведення діяльності в галузі виробництва тротуарної плитки (а.с.133-149) та за своєю суттю є лише бізнес-планом такої діяльності, та не може бути розрахунком реальних збитків, визначення яких у даному випадку неможливо у принципі через відсутність жодної бухгалтерської документації спільної діяльності, кошторисів на його продукцію, тощо (а.с.63,65,69).
Отже, вищевикладене у сукупності свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог позову в цілому та необхідність відмови в його задоволенні.
Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем при розгляді справи судові витрати та витрати по оплаті висновку спеціаліста відшкодуванню не підлягають.
На підставі ст.ст.22, ч.2 ст.215, 651, 1132, 1142 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 10,11,60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення суми упущеної вигоди – відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя - підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Ленінського
районного суду м. Севастополя К.Г.Балюкова