копія     2-1548/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    26 серпня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Мухоїд Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та редакції народної газети Вишгородщини «Слово», третя особа – Вишгородська районна рада Київської області, про захист авторського права,

встановив:

    позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення відповідачами – редакцією газети та особою, яка взяла інтерв’ю, його авторських прав на інтерв’ю при публікації статті «Слово у «Слові» ОСОБА_3» в номері № НОМЕР_1 від 28 листопада 2009 року народної газети Вишгородщини «Слово», внаслідок перероблення і публікації інтерв’ю без погодження позивача, а також у зв’язку з порушенням його права на отримання винагороди за використання твору, а тому, уточнивши позові вимоги, порушує питання про зобов’язання редакції газети опублікувати дані про допущенне порушення його авторських прав та стягнути солідарно з відповідачів компенсацію в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат разом із стягненням 0,01 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

    У судовому засіданні представник позивача просила про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

    Відповідачі та третя особа в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не відомі.

    Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 169 ЦПК України в межах строку встановленого ст. 157 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів у заочному порядку.

    Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

    Як убачається з матеріалів справи, у друкованому засобі масової інформації – Народної газети Вищгородщини «Слово» в номері № НОМЕР_1 від 28 листопада 2009 року опубліковано статтю ОСОБА_4 «Слово у «Слові» ОСОБА_3».

    Так, у названій статі опубліковано інтерв’ю Старопетрівського сільського голови ОСОБА_3 – позивача по справі. Співавтором статті є відповідачка по справі – ОСОБА_4, яка взяла інтерв’ю.

    Зокрема, в статті зазначено: «На мою пропозицію все ж спробувати зробити таке інтерв’ю пан ОСОБА_3 погодився охоче, за умови, що воно буде опубліковано повністю. Наша розмова тривала більше години. Дослівне її цитування вимагало б кількох газетних шпальт. Тому, звісно, інтерв’ю буде скорочено. Але як автор, беру на себе відповідальність за те, що жодна думка, на якій ОСОБА_5 акцентував увагу, не загублена. Власне, так ми і подаємо матеріал на сторінках «Слова». Отже, із абсолютною за ангажованістю видання шановний голова помилився»;

    «Наступні два об’єкти, які мені показав голова, - його власний будинок і будинок рідного брата. Що ж, і будівля, де мешкає ОСОБА_3 (батьківська хата), і огорожа навколо неї (як зазначив він сам, зроблена з металопрофілю власними руками) за сучасними мірками доволі скромні, чого не скажеш про садибу старшого брата ОСОБА_6.  

    До речі, як відомо, ОСОБА_3-старший у свій час також був Старопетрівським сільським головою, головою Вишгородської райради та адміністрації. Коментувати можливу допомогу від впливового брата у творенні власної політичної кар’єри, пан ОСОБА_3 не став, мовляв, ці запитання варто адресувати самому братові. Тільки зазначив, що той навіть на виборах його не підтримував, не бажаючи компрометувати брата підозрою у своєму впливі чи використанні адмінресурсу, він поїхав з села у день голосування. А з того, за що братові можна дякувати, ОСОБА_5 відзначив лише нові вікна і дах у школі та збудований дитячий майданчик…».

    «Р.S. перечитавши перед друком цей текст, ОСОБА_3 наполягав на тому, аби я прибрала два абзаци, у яких йдеться про будинок його брата і про можливу політичну підтримку від ОСОБА_6. Як зазначив ОСОБА_5, оприлюднення мною даної інформації є неетичним, більше того, це втручання в родинні стосунки. Проте маю зауважити: слово не горобець. Спілкуючись із паном ОСОБА_3, я не приховувала, що є журналісткою і маю намір оприлюднити отриману інформацію.»

      Підготовку та випуск у світ зазначеного номеру газети з указаною статтею здійснено редакцією Народної газети Вищгородщини «Слово»  – співвідповідачем по справі.

    Представник позивача в судовому засіданні доводила, що відповідачем ОСОБА_4, як співавтором інтерв’ю, самостійно змінений текст інтерв’ю шляхом його компіляції, редагування, переробки тощо, разом з подальшою публікацією інтерв’ю в зміненому вигляді без дозволу позивача і без виплати йому винагороди редакцією Народної газети Вищгородщини «Слово».

    Згідно ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі Закон № 3792-ХІІ) співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла.

    Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.

    Згідно ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі заборонити таке використання та інші права встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Твір вважається опублікованим (випущеним у світ) згідно ст. 442 ЦК України, якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб у тому числі виданий, публічно виконаний тощо.

    Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя.

    Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків установлених Законом.

    Використання твору відповідно до вимог ст. 443 ЦК України здійснюється лише за згодою автора, який згідно ст. 445 ЦК України має право на плату за використання його твору.

    Відповідно до ст. 15 Закону № 3792-ХІІ до майнових прав автора належить виключне право автора на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, право дозволяти або забороняти переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.

    Разом з тим автор має право вимагати винагороди за будь-яке використання твору.

    Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання втору встановлюється в авторському договорі.

    У той же час, вимогами ст. 38 Закону № 3792-ХІІ встановлено, що виконавцеві твору належить особисті немайнові права вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекручуванню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

      Згідно ст. 33 Закону № 3792-ХІІ в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

      Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).

      Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

      Усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб'єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.

    З матеріалів справи й поданих доказів судом з’ясовано, що договір згідно вимог ст. 33 Закону № 3792-ХІІ сторонами не укладався.

    Разом з тим згідно ст. 2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друковані засоби масової інформації є вільними. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю.

    З матеріалів позову встановлено, що інтерв’ю дано посадовою особою – позивачем, який попередньо погодив його зміст, як співавтор твору і наполягав на його певному змісті й формулюванні інтерв’ю при його поширені.

    Проте із самої статті вбачається, що автор інтерв’ю не давав дозвіл на публікацію тієї частини інтерв’ю, зміст якої змінений співавтором, що взяв інтерв’ю, і призводить до втручання в його сімейне життя, є неетичним і може зашкодити його інтересам.

      Відтак зі змісту статті і матеріалів позову судом установлено, що всупереч дозволу автора інтерв’ю опубліковано з тими відомостями й у такому формулюванні, публікація яких позивачем – як суб’єктом авторського права, не погоджувалася.

    Винагорода за використання даного позивачем інтерв’ю йому також не виплачувалася.

    Згідно роз’яснень даних у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» вільне використання об’єктів авторського і (або) суміжних прав без згоди суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав і без виплати їм винагороди допускається лише у випадках, передбачених Законом.

    Судам слід враховувати, що вільне використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав може здійснюватися виключно з додержанням вимог законодавства.

    Підстав для вільного використання інтерв’ю без згоди позивача, як його співавтора, при розгляді цієї справи не встановлено.

    Відповідно до ст. 50 Закону № 3792-ХІІ порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону.

    Отже відповідачі спільними діями порушили авторське право позивача на інтерв’ю, що є підставою до настання солідарної цивільно-правової відповідальності, передбаченої статтями 50 і 52 Закону № 3792-ХІІ.

    Згідно п. 39 роз’яснення даного в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», вибір способу захисту порушеного права належить позивачу – суб’єкту авторського права і (або) суміжних прав.

    У п.п. 41 і 42 тієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 5 роз’яснено, що згідно з п. «г» ч. 1 ст. 52 Закону № 3792-ХІІ і (або) суміжних прав вправі подати позов про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсації.

    Суб’єкт  авторського права згідно п.п. «є» і «г» ч. 1 ст. 52 Закону № 3792-ХІІ має право вимагати, в тому числі в судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень, а також право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу, в разі доведення факту порушення майнових прав суб’єкта авторського права, а не розміру заподіяних збитків.

    Розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону № 3792-ХІІ), які встановлено на час ухвалення рішення.

      На час ухвалення рішення в цій справі мінімальна заробітна плата згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» з 1 липня 2010 року становить 888 грн.

    Вирішуючи питання про визначення розміру компенсації, суд враховує конкретний характер допущених порушень при публікації інтерв’ю позивача в газеті «Слово», тривалість і обсяг порушень, і вважає необхідним призначити мінімальний розмір компенсації встановлений Законом у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що становитиме 8 880 грн., які підлягають стягненню з відповідачів солідарно, разом із зобов’язанням відповідача опублікувати дані про допущене порушення авторського права.

    Що стосується відшкодування моральної шкоди, то підстави для цього передбачено вимогами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, в тому числі незалежно від вини фізичної особи, якщо шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

    При цьому заподіяння моральної шкоди позивачеві в судовому засіданні не доведено, доказів на підтвердження заподіяння моральних страждань, їх характеру та обсягу суду не представлено, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

    З цих підстав, суд вважає, що пред’явлений позов ґрунтується на вимогах закону і підлягає частковому задоволенню, а порушене право позивача – захистові.

    Крім того понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідачів у розмірі відповідного документального підтвердження.

    На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

    позовну заяву задовольнити частково.

    Зобов’язати редакцію народної газети Вишгородщини «Слово» в найближчому номері народної газети Вишгородщини «Слово» опублікувати дані про те, що ОСОБА_4 та редакцією народної газети Вишгородщини «Слово» допущено порушення авторських прав ОСОБА_3 при публікації статті «Слово у «Слові» ОСОБА_3» в номері № НОМЕР_1 від 28 листопада 2009 року.

    Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та редакції народної газети Вишгородщини «Слово» компенсацію в розмірі 10 (десяти) мінімальних заробітних плат, що становить 8 888 грн., а також судові витрати, що складаються з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн., а всього 8 925 грн.

    В задоволенні решти позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди відмовити.

    Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

    Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги через Вишгородський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя