копія     2-1763/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    9 вересня 2010 року Вишгородський районний суд Київської області в складі

головуючого – судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Мухоїд Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовами

      Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради до ОСОБА_3 про переселення,

    ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, про виселення та вселення, відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

    та зустрічним позовом ОСОБА_3, в інтересах малолітнього сина ОСОБА_5, до Вишгородської міської ради Київської області, Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – Служба у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації, про визнання ордерів недійсними, визнання права користування житловим приміщенням і зобов’язання видати ордер,

встановив:

    представник КПЖ і КГ Вишгородської міської ради звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 самовільно вселилася в к. № 9 гуртожитку по АДРЕСА_1, а тому уточнивши позовні вимоги, просив переселити ОСОБА_3 до к. № 80, яку вона займала до цього.

    ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, посилаючись на такі ж обставини, просила виселити ОСОБА_3 з к. № 9 гуртожитку з правом поселення в к. № 80, а її вселити в к. № 9 згідно ордеру від 27 квітня 2009 року. Разом з тим порушила питання про стягнення з ОСОБА_3 907 грн. 49 коп. – суми витрат, які вона понесла в зв’язку з оплатою комунальних послуг за користування к. № 9, та 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідачки.

    ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом, який мотивувала тим, що ордери на проживання в к. № 9 відповідачам видано на займане нею жиле приміщення, куди вона поселилася разом з малолітнім сином ІНФОРМАЦІЯ_1, коли таке приміщення було вільним, й унаслідок неможливості проживання в к. № 80, де жила площа була меншою за 6 кв.м. на одну особу і де проживали крім неї із сином, ще дві особи.

    Оскільки, в зв’язку з народженням сина, у наданні відокремленого житлового приміщення для забезпечення належного розвитку дитини їй відмовлено, була змушена самостійно вселитися у вільне приміщення – к. № 9 гуртожитку.

    З цих підстав просила визнати недійсними ордери відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на спірну кімнату № 9 та з метою захисту інтересів її дитини на належні умови проживання визнати її право користування згаданою кімнатою разом із зобов’язанням житлових органів до видачі відповідного ордеру на її заселення.

    У судовому засіданні позивачка ОСОБА_4 та її представник просили задовольнити її позов з викладених у ньому підстав. Проти задоволення зустрічного позову заперечили і вважали його безпідставним.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник висловилися про задоволення їхнього позову, з підстав, що в ньому зазначені. Проти позовів ОСОБА_4 та КПЖ і КГ Вишгородської міської ради заперечили і доводили їх необґрунтованість.

Представник КПЖ і КГ Вишгородської міської ради просив розглянути справу за його відсутності, наполягав на задоволенні висунутих ним вимог.

Представник Вишгородської міської ради просив розглянути справу без його участі.

Представник Служби у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації висловилася про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 з метою захисту інтересів дитини.

Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з травня 2004 року зареєстрована і проживає в гуртожитку КПЖ і КГ Вишгородської міської ради по АДРЕСА_1 у м. Вишгороді згідно ордеру на зайняття житлової площі від 25 травня 2004 року.

Правові підстави проживання ОСОБА_3 у гуртожитку учасниками процесу не заперечувалися.

З того часу ОСОБА_3 проживала в к. № 80 гуртожитку, площею 16 кв.м. разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 народила сина – ОСОБА_5. Відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Після народження дитини стосунки між мешканцями к. № 80 погіршилися, не вистачало місця для здійснення належного уходу за дитиною, а дотримання режиму дня для розвитку дитини було значно ускладненим.

З того часу ОСОБА_5 неодноразово зверталася до уповноважених житлових органів з метою її переселення у інше вільне житлове приміщення для забезпечення належних побутових умов проживання дитини, які б не завдавали шкоди її розвитку.

Протягом 2-х років дане питання залишалося не вирішеним, ОСОБА_5 гарантувалося можливість переселення до вільної кімнати, однак рішення про це адміністрацією підприємства не приймалося. У той же час кімнати в гуртожитку вивільнялися, що вбачається з листів ДП «Рукавичка» від 24 листопада 2007 року, КПЖ і КГ Вишгородської міської ради від 13 квітня 2009 року.

В цьому зв’язку, заручившись усною згодою коменданта гуртожитку, шукаючи вихід із ситуації, яка склалася, захищаючи інтереси дитини, 1 вересня 2009 року ОСОБА_5 заселилася у вільну к. № 9 гуртожитку і займає її до цього часу.

В подальшому ОСОБА_5 неодноразово зверталася як до Вишгородської міської ради так і до КПЖ і КГ Вишгородської міської ради з проханням закріпити за нею займану кімнату, вирішити питання про видачу ордеру на її заселення, в чому їй було відмовлено з підстав відсутності вільних приміщень.

Разом з тим 16 квітня 2009 року адміністрацією підприємства прийнято рішення про заселення й 27 квітня того ж року видано ордери на заселення к. № 9 ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_6, на житлову площу 4,77 кв.м. кожному.

Зі справи вбачається й те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 проживають у зазначеному гуртожитку з 24 грудня 2002 року та 18 липня 2003 року відповідно й згідно ордерів займали інші кімнати.

В зв’язку з проживанням у к. № 9 ОСОБА_5 зі своїм сином дані особи до спірного житлового приміщення не вселилися.

Згідно ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки, які реєструються як гуртожитки у відповідному виконавчому комітеті.

Відповідно до ст. 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається спеціальним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації тощо.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу згідно ст. 129 ЖК України.

Відповідно до вимог ст. 58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

З цими нормами законів узгоджуються й п.п. 9 і 10 «Примірного положення про гуртожитки», затвердженого Постановою Ради міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, згідно яких ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

Згідно п.п. 11 і 12 «Примірного положення про гуртожитки» жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації тощо. Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. метрів на одну особу.

За змістом п. 17 «Примірного положення про гуртожитки» громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані ними приміщення своїх неповнолітніх дітей без дозволу адміністрації.

При вирішенні справи суд зазначає, що ордер – правоустановчий документ індивідуального характеру, який видається уповноваженим органом, до компетенції якого входить прийняття рішення про надання житла та видача документа, і є єдиною правовою підставою на вселення громадянина особисто або з його сім’єю у жиле приміщення.

Житлові відносини породжує саме ордер. Законом не передбачено суб’єктивного цивільного права громадянина вимагати видачі ордера на надане йому приміщення.

Відтак право користування жилим приміщенням виникає у зв’язку із зазначенням в ордері, а не із вселенням у це приміщення.

Тому в ОСОБА_3 право користування житловою кімнатою № 9 в гуртожитку не виникло й не може бути визнано судом, як про це просить остання.

Разом з тим жиле приміщення, на вселення в яке видається ордер, має бути не тільки юридично, а й фактично вільним.

На жиле приміщення в якому хтось проживає без законних на те підстав, ордер виданий бути не може. При цьому житлові органи зобов’язані до видачі ордера вжити всіх передбачених законом заходів до звільнення такого приміщення.

Зі справи встановлено, що оспорювані ордери видано на те жиле приміщення, яке було зайняте позивачкою ОСОБА_3. Передбачені законом заходи до виселення ОСОБА_3 перед видачею ордерів не вживалися.

На підставі ст. 59 ЖК України ордер на житлове приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання житлового приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

За таких обставин видача ордерів на фактично займане приміщення є порушенням порядку й умов надання жилих приміщень у змісті вжитому в ст. 59 ЖК України, а оскільки відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у спірне жиле приміщення не вселялися, тому такі ордери слід визнати недійсними.

До того ж такі ордери видано без дотримання п. 12 «Примірного положення про гуртожитки» на жилу площу 4,77 кв. метри на одну особу, що є також підставою для визнання їх недійсними.

Що стосується позовних вимог про виселення (переселення) ОСОБА_3 до раніше займаного приміщення, то вирішуючи їх, суд зазначає наступне.

Так, згідно п. 19 «Примірного положення про гуртожитки» мешканцям гуртожитку забороняється самовільно переселятися з одного приміщення в інше, й переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в даному гуртожитку проводиться за рішенням адміністрації з видачею нового ордеру.

Так, з висновку Служби у справах дітей Вишгородської районної державної адміністрації про доцільність визнання права користування житловим приміщенням убачається, що в к. № 80 площею 16 кв.м., яку раніше займала ОСОБА_3 проживають ОСОБА_9 її чоловік ОСОБА_11, їхня дитина ОСОБА_12 6 вересня 2009 року та ОСОБА_13.

Ці обставини повністю унеможливлюють переселення ОСОБА_3 разом з дитиною до цього приміщення, що призвело б до грубого порушення житлових прав дітей.

Натомість у к. № 9, в якій зараз проживає ОСОБА_3 із своїм сином, створені всі належні умови для фізичного і розумового розвитку дитини, а отже можливо подальше проживання матері і дитини.

Такі, обставини вбачаються з актів обстеження умов проживання та виховання дітей в сім’ї від 12 травня 2010 року.

Суд погоджується з даним висновком Служби у справах дітей, який ґрунтується на вимогах законодавства і підлягає врахуванню при вирішенні справи, з метою захисту інтересів дітей.

Підстави для виселення ОСОБА_3 передбачені ст. 132 ЖК України в цій справі також відсутні.

Враховує суд і те, що згідно п. 41 «Примірного положення про гуртожитки» з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. Такою особою в цій справі є відповідачка ОСОБА_3

Разом з тим згідно п. 43 «Примірного положення про гуртожитки» надаване громадянам у зв’язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим ч. 2 ст. 114 ЖК України.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

      Діти – члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

      Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

    Тобто переселення ОСОБА_3 може відбутися лише в те житлове приміщення, яке б відповідало зазначеним вимогам законодавства.

Відтак позов про виселення ОСОБА_3 до раніше займаного жилого приміщення не може бути задоволений, оскільки таке приміщення не відповідає санітарним і технічним, побутовим нормам й призведе до порушення прав ОСОБА_3 та тих осіб, які на даний час проживають у к. № 80, а також їхніх дітей.

При вирішенні зазначеного суд враховує і те, що первинний ордер на проживання ОСОБА_3 у гуртожитку виданий без зазначення конкретного жилого приміщення. Кімната № 80, в якій проживала ОСОБА_3, визначена їй для проживання не в порядку передбаченому законом, що є порушенням її прав.

З цих підстав кімната № 80 для проживання ОСОБА_3 також не може бути надана.

    У той же час, суд вважає, що порушене право ОСОБА_3 та її малолітнього сина на проживання в належних побутових умовах для забезпечення фізичного і розумового розвитку дитини, державна згідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» повинна забезпечити, а суд захистити.

    Оскільки суб’єктивне цивільне право на проживання саме в к. № 9 у ОСОБА_3 не виникло, а остання разом із сином має право і потребує проживання в належних умовах, суд вважає необхідним зобов’язати відповідні житлові органи – відповідачів по справі, забезпечити проживання ОСОБА_3 з малолітнім сином у вільному житловому приміщенні, яке буде знаходитися в їх відособленому користуванні, жилою площею не менше 6 кв.м. на одну особу й відповідатиме встановленим санітарним і технічним, побутовим вимогам, де будуть забезпечені необхідні умови для проживання, фізичного і розумового розвитку дитини, шляхом видачі ордеру.

    Втім при виконанні зазначеного, житловим органам слід взяти до уваги те, що в к. № 9, яку займає ОСОБА_3, можливе її подальше проживання разом з дитиною, де є необхідні умови для фізичного та розумового розвитку малолітньої дитини.

    Тобто ОСОБА_3 може бути надана як кімната № 9 так і інша і кімната з дотриманням згаданих вимог.

    За таких обставин позови ОСОБА_4 та КПЖ і КГ Вишгородської міської ради про виселення ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, які ті, що на вимогах Закону не ґрунтуються.

    Що стосується вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат, пов’язаних з оплатою комунальних послуг за користування к. № 9, та відшкодування моральної шкоди, то підстави для цього в судовому засіданні не доведені, а тому позов про це задоволенню також не підлягає.

    Оскільки судом встановлено порушення прав ОСОБА_3 її позов підлягає частковому задоволенню.

    На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

    у задоволенні позовів Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради та ОСОБА_4 відмовити.

    Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Ордери б/н на зайняття житлової площі в кімнаті № 9 в гуртожитку по АДРЕСА_1 від 27 квітня 2009 року видані на ім’я ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнати недійсними.

      Зобов’язати Вишгородську міську раду Київської області та Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради видати ордер на зайняття ОСОБА_3 разом з її малолітнім сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, вільного житлового приміщення (кімнати) в гуртожитку по АДРЕСА_1 у м. Вишгороді, яке (житлове приміщення) перебуватиме в їх відособленому користуванні, жилою площею не менше 6 кв.м. на одну особу й відповідатиме встановленим санітарним і технічним вимогам, де будуть забезпечені необхідні умови для проживання, фізичного і розумового розвитку дитини.

    В задоволенні іншої частини позову відмовити.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя