Справа №2-422/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    10  вересня 2010 року Роздільнянський районний суд Одеської області у складі:

    головуючого судді – Бобровської І.В.

    при секретарі – Яценюк О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,  

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи вимоги тим, що вона є власником автомобілю ВАЗ 21063, 1987р.в., д.н. НОМЕР_1, який на підставі довіреності надала в користування  відповідачу на строк з 02.06.2009р. до 02.12.2009р. Відповідач прийняв автомобіль в технічно справному стані і зобов'язався утримувати його в належному стані. Крім того, відповідач на підставі усної домовленості зобов'язався виплачувати позивачці періодично винагороду за користування автомобілем, але відмовився від зобов'язання, в зв'язку з чим в листопаді місяці 2009р. вона забрала належний  їй автомобіль у відповідача. При технічному огляді автомобілю було встановлено, що він потребує ремонту і не придатний до експлуатації. Вона витратила на ремонт автомобілю 1263 грн. Також їй було відмовлено в проведенні технічного огляду автомобілю в Роздільнянському ВДАІ з підстав наявності у ОСОБА_2 несплачених штрафів на суму 1190 грн. за скоєння правопорушень під час керування автомобілем позивачки. Позивачка вважає, що вказаними діями відповідач спричинив їй моральну шкоду в сумі 3000 грн., яка виражається в позбавленні можливості розпоряджатись належним їй автомобілем, проведенні ремонту автомобіля за власні кошти, його тривалим простоєм; в неможливості провести обов'язковий   технічний огляд автомобілю з вини відповідача; ігнорування її вимог з боку відповідача по відшкодування спричиненої їй шкоди. Просить суд стягнути з відповідача на її користь 1263 грн. матеріальної шкоди та 3000 грн. моральної шкоди.

В процесі розгляду справи доповнила позовні вимоги, зазначивши, що згідно усної домовленості між нею та відповідачем останній зобов'язався виплачувати їй за користування автомобілем щомісячно 600 грн. ОСОБА_2 відмовився від свого зобов'язання про сплату коштів, але продовжував користуватись належним їй на праві власності автомобілем. Внаслідок таких дій відповідача по несплаті їй 600 грн. щомісяця вона не отримала матеріальну винагороду і її вигода була упущена. Враховуючи суму, витрачену нею на ремонт авто 1263 грн. та упущену вигоду в сумі 3600 грн.  (6 місяців по 600 грн.), просить суд стягнути з відповідача остаточно матеріальну шкоду на підставі ст.1166 ЦК України в сумі 4863 грн. та моральну шкоду на підставі ст.1167 ЦК України в сумі 3000 грн.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_3 позов підтримали у повному обсязі. Підтвердили суду обставини, викладені в позовній заяві, наполягали  на відшкодуванні шкоди на підставі норм закону, які регулюють недоговірні зобов’язання.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, надіслав суду письмові заперечення на позов, в яких позовні вимоги не визнав. (а.с.38). Заперечення мотивовані тим, що користувався належним ОСОБА_1 автомобілем на підставі усного договору оренди з орендною платою 600 грн. в місяць. Але автомобілю позивачки шкоди не завдавав. В довіреності, виданій позивачкою на його ім’я, йому надано право керувати автомобілем, а також право здійснювати його ремонт, однак це не є його обов’язком. Кім того, позивачка не довела, що згідно наданих нею квитанцій про придбання запчастин, ці запчастини були замінені саме на її автомобілі і що до їх поломки призвели саме його умисні чи необережні дії.  Не заперечує, що  дійсно має заборгованість по сплаті штрафів за порушення ПДР, але вважає, що в разі перешкоди з боку працівників органів ДАІ проведенню технічного огляду автомобілю позивачка повинна заявляти претензії до них, т,я. відповідальність за несплату штрафів несе він особисто як правопорушник. Таким чином, вважає позов необґрунтованим, недоведеним і таким, що не підлягає задоволенню.  

Представник відповідача на підставі довіреності ОСОБА_4 позов не визнав, суду пояснив, що між сторонами був укладений в усній формі договір оренди автомобілю, належного на праві власності ОСОБА_1, за користування яким ОСОБА_2 сплачував позивачці щомісячно 600 грн. , хоч такий договір повинен був бути укладеним в письмовій формі. Відповідач матеріальної шкоди позивачці не спричинював, квитанції, надані суду ОСОБА_1 в якості доказів понесених витрат на ремонт автомобілю не можуть служити доказом по справі, оскільки видані з порушенням Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджених наказом від 11.11.2002р. № 792 Міністерства транспорту України. Оскільки не доведена матеріальна шкода, то не має і моральної шкоди, і упущеної вигоди  в розмірі неотриманих доходів по 600 грн. на місяць, оскільки ОСОБА_2 свої зобов’язання по сплаті орендної плати за договором оренди виконав. Просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 належить на праві власності автомобіль ВАЗ 21063, 1987 р.в., р.н. НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 26.10.2005р. серії КХС № 613144, виданим Роздільнянським МРЕВ (а.с.5).

02.06.2009р. ОСОБА_1 передала належний їй автомобіль ВАЗ 21063 в користування ОСОБА_2 на підставі довіреності від 02.06.2010р., дійсної до 02.12.2009р., з правом проходження техогляду, сплати необхідних автотранспортних платежів та зборів, слідкування за технічним станом автомобілю, здійснення його поточного ремонту, заміну деталей і т.і., керувати  автомобілем  (а.с.6).

В листопаді місяці ОСОБА_1 забрала свій автомобіль у ОСОБА_2

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до ст.11 ЦПК України «Диспозитивність цивільного судочинства» суд розглядає цивільну справи не інакше як за зверненням фізичних осіб,  поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.

На підставі цієї статті, згідно принципу диспозитивності позивачка та її представник вважають, що між сторонами виникли правовідносини із недоговірних зобов’язань і наполягають на розгляді справи по нормах закону, що регулюють саме ці правовідносини.

Ст.22 ЦК України передбачає, що особа, якої завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за майнову шкоду встановлені за правилами ст.1166 ЦК України, відповідно до яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.          

Особа має право  на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.   Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна (ст. 23 ЦК України).                  

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.  

Відповідно до правил про загальний делікт, будь-яка шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної чи юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала в повному обсязі. Для настання відповідальності за ст.ст.1166 та 1167 ЦК України повинно бути наявність 4-х елементів: а) протиправна поведінка особи; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; г) вина завдавача шкоди.

    Відповідно до ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.      

    Згідно ст.60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Ст .61 ЦПК передбачає підстави звільнення від доказування, а саме: що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, обставини, визнані судом загальновідомими, обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не потребують доказування.

Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що передала свій автомобіль ОСОБА_2 в технічно справному стані, але доказів на підтвердження цієї обставини позивачкою не надано.

Позивачка стверджує, що відповідач ОСОБА_2 не сплачував їй згідно домовленості між ними 600 грн. в місяць за користування автомобілем, з чого і розрахувала упущену вигоду в розмірі 3600 грн. Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 стверджує, що умов усної домовленості не порушував і сплачував позивачці 600 грн. в місяць за користування автомобілем. Доказів на підтвердження вказаних обставин сторонами не пред’явлено.

 Суд також вважає, що позивачка ОСОБА_1 не обґрунтувала, в чому конкретно виразились  неправомірні дії відповідача по користуванню автомобілем, не довела суду наявність причинного зв'язку між знаходженням її автомобілю в аварійному стані та неправомірними діями відповідача, і спричиненням їй внаслідок цього матеріальної та моральної шкоди, а тому підстав для її відшкодування  судом не вбачається.

З наданих позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог квитанцій (а.с.7,8) вбачається тільки то, що 14.11.2009р. невідома особа придбала запчастини для ремонту авто на суму 810 грн. у СПД ОСОБА_5, а дехто ОСОБА_6 сплатив ПП ОСОБА_7 14.11.2009р. за запчастини 68 грн., а за ремонт авто НОМЕР_2 340 грн., що не дає підстав позивачці стверджувати, що запасні частини були придбані нею та замінені саме на її автомобілі. В  чому ж конкретно полягав ремонт її автомобілю, які запасні частини були замінені, внаслідок чого автомобіль потребував ремонту – не вказано.

Надані позивачем квитанції суд вважає неналежними доказами і не приймає до уваги.

Документів на підтвердження технічного обслуговування та здійснення  ремонту належного позивачці транспортного засобу - автомобілю ВАЗ 21063, 1987 р.в., р.н. НОМЕР_1, передбачених Правилами надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, затверджених наказом №792 від 11.11.2002р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 17.02.2003р., а саме: акта передання-прийняття ДТЗ (його складових) для надання послуг з технічного обслуговування та ремонту, кошторису витрат на виконання робіт, підписаного сторонами, акту передання-прийняття ДТЗ (його складових) після надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобіля, а також: довідки (рахунки) про витрати замовника, пов’язані з виконанням ремонту, гарантійного талону, довідку-рахунок на номерні складові частини, придбані та установлені виконавцем, позивачем ОСОБА_1  суду не надано.                                        

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтується на законі та задоволенні не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22,23,1166,1167 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 208, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

      В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди  – відмовити у повному обсязі.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.      

Суддя: