Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року вересня місяця 09 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді
суддів Павловської І.Г.,
Белинчук Т.Г.
Чистякової Т.І.
при секретарі Моногошевої В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі Автономної Республіки Крим ( далі Управління) про зобов’язання вчинити певні дії за апеляційною скаргою Управління на постанову Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2010 року,
в с т а н о в и л а.
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління, в якому просив поновити пропущений строк, зобов’язати відповідача нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, та стягнути недоплачену щомісячну державну допомогу за період з 01.01.06 року по сьогоднішній день.
Постановою Совєтського районного суду АР Крим від 27 січня 2010 року позов задоволено частково. Управління зобов’язано провести донарахування та виплату позивачу щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з листопада по грудень 2008 року у сумі 199 грн.20 коп., за період з січня по грудень 2009 року у сумі – 1195 грн.20 коп., а також за січень 2010 року у сумі – 99 грн. 60 коп., а взагалі 1494 грн. В інший частині позовні вимоги залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі Управління просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд виходив із того, що позивач є дитиною війни та на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені ЗУ „Про соціальний захист дітей війни ”, тому позивач має право на донарахування недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитина війни з дня визнання Конституційним судом України неконституційними відповідних норм Законів України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, а доводи відповідача щодо відсутності механізму та невизначеності, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нараховувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій є безпідставними.
Переглядаючи справу в порядку статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, з такими висновками суду частково погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та виниклим між сторонами правовідносинам.
Статтею 6 Закону України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» ( далі Закон № 2195-ІУ) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані неконституційними.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання виплатити позивачу підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.
Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.
Судовою колегією враховується, що відповідно до статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитини війни.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при зобов’язанні перерахунку спірних сум за 2009 рік, то, на думку колегії суддів, вони є неспроможними.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення Кабінетом Міністрів України розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати, тому не може бути поширена на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат відповідно до Закону № 2195-ІУ залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону № 2195-ІУ, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Крім того, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги, застосуванню підлягає стаття 6 Закону № 2195-ІУ, а не постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян », на підставі якої була нарахована пенсія позивачу, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених йому законом прав.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть бути прийняті до уваги також і судом першої інстанції, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору, що розглядається. Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому не можуть бути прийняти до уваги.
Разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції припустився помилки, постановляючи рішення про сплату на користь позивача щомісячної державної соціальної допомогу у конкретному розмірі, оскільки відповідно до статті 4 ЦПК, здійснюючи правосуддя,
суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Ураховуючи наведене та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню у справах із соціальних правовідносинах, що носять публічно-правовий характер, суд може зобов’язати провести нарахування/перерахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про виплату конкретних сум.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом № 2195-ІУ, покладено саме на органи Пенсійного фонду України, які мають можливість відкоригувати конкретний розмір підвищення до пенсії з урахуванням вже отриманих сум, та іншого.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Таким чином, постанова Совєтського районного суду АР Крим від 27 січня 2010 року підлягає зміні.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
в и р і ш и л а.
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим задовольнити частково.
Постанову Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2010 року змінити.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини постанови грошове визначення суми до стягнення.
В решті постанову суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною, і оскарженню не підлягає.
Судді: