Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2007 р. Справа № 21/300-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пушай В.І., судді Плужник О.В. , Барбашова С.В.
при секретарі Гудковій І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Булавінова Є.А.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2724Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 24.07.07 р. по справі № 21/300-07
за позовом Державного НВП "Об'єднання Комунар", м. Харків
до Підприємства "Вектор" Харківської обласної спілки інвалідів Афганістану, м. Харків
про стягнення 43680,00 грн.
встановила:
В травні 2007 р. позивач –Державне науково-виробниче підприємство „Об'єднання Комунар”, м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача –Підприємства „Вектор” Харківської обласної спілки Афганістану 43680 грн. збитків, завданих невиконанням останнім своїх договірних зобов'язань, та судових витрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.07 р. (суддя Пилипенко Н.М.) по справі № 21/300-07 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів передачі відповідачеві продукції за спірним договором, в зв'язку з чим, відсутні правові підстави щодо стягнення збитків та ін.
Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення по даній справі не врахував того, що відповідно до правил Інкеотермс, на умовах яких повинна була здійснюватись поставка, позивач не мав правових підстав здійснювати відвантаження продукції, оскільки від відповідача не надходила відповідна письмова заявка на її відвантаження, а на звернення позивача до відповідача з відповідною претензією останній відповіді не надав та ін.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзиву чи пояснення по скарзі не надав, про причини неприбуття не повідомив.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 24.10.05 р. між сторонами укладено договір поставки № 50/038, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 3.1 сторонами передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах FСА (Інкотермс-2000) м. Харків.
Як стверджує позивач, поставлену ним продукцію (тамбурні двері на загальну суму 47520 грн. в т.ч. НДС) відповідно до специфікації № 1 відповідач прийняв, та в повному обсязі оплатив її вартість.
Відповідно до письмової заявки № 88 від 04.11.05 р. відповідач просив позивача розглянути питання щодо додаткової поставки комплектів тамбурних дверей.
Додатковою угодою № 1 від 18.11.2005р. сторони змінили умови договору поставки та встановили, що позивач зобов'язується поставити, а відповідач прийняти і оплатити продукцію відповідно до специфікації № 2, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно зі специфікацією № 2 до договору, яка є його невід'ємною частиною, відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вісім вагонокомплектів дверей на суму 87360,00 грн.
Відповідно до перепустки № 791 від 18.11.2005 р. 50% продукції, вказаної в специфікації № 2, відповідачем було прийнято через свого представника, який діяв на підставі довіреності ЯМЗ № 300536 від 18.11.2005 р.
Як стверджує позивач, одержану частину продукції відповідач оплатив, однак решту продукції (4 комплекти тамбурних дверей на загальну суму 43680 грн.) не прийняв, письмової заявки на її відвантаження не надав, на претензію щодо її одержання та оплати відповіді не надав.
Як свідчать матеріали справи, позивач по приймально - здавальній накладній № 334 від 29.11.2005 р. прийняв на відповідальне зберігання 3 вагонокомплекти дверей, а по накладній № 349 від 19.12.2005 р., позивач передав на відповідальне зберігання на склад ще 1 вагонокомплект дверей.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів передачі відповідачеві продукції за спірним договором, в зв'язку з чим, відсутні правові підстави щодо стягнення збитків та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення з наступних підстав:
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст.ст. 525-526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з Інкотермс Офіційних правил тлумачення торгівельних правил Міжнародної торгової палати термін FСА, "Франко-перевізник" означає, по продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.
Пунктом 4.1 договору сторонами передбачено, що оплата за поставлену продукцію повинна бути здійснена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (позивача по справі) на протязі двадцяти шести банківських днів з моменту відвантаження продукції. Тобто здійснення оплати за одержану продукцію в даному випадку можливе лише після одержання відповідачем продукції від позивача.
Враховуючи викладене, а також те, що позивач в судовому порядку не спонукав відповідача щодо прийняття продукції, тобто виконання умов договору, господарський суд правомірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення її вартості з відповідача.
Разом з тим, також безпідставними є посилання позивача на те, що не сплачена відповідачем на його користь вартість спірної продукції є збитками, які він поніс в результаті неправомірних дій відповідача.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Враховуючи викладене, заявлена позивачем до стягнення грошова сума не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.
Тим більше, відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, його застосування можливе лише за наявності умов відповідальності, передбачених законом, зокрема в даному випадку за наявності допущеного відповідачем правопорушення, належним чином обґрунтованого позивачем розміру понесених збитків, причинного зв'язку між правопорушенням і збитками, а також за наявності доказів відповідних заходів щодо зменшення розміру вказаних збитків.
Однак, як свідчать матеріали справи, позивач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів вжиття заходів щодо постачання відповідачу спірного товару, як того вимагає п. 1.1 договору, заходів щодо відмови від договору, або його розірвання (припинення), доказів вжиття заходів щодо запобігання виникненню збитків, доказів неможливості реалізації товару і т. ін., в зв'язку з чим, вимоги щодо стягнення спірної суми в якості збитків в будь-якому випадку задоволенню не підлягають, через недоведеність позивачем їх наявності.
Разом з тим, також безпідставними є посилання позивача на порушення господарським судом при винесенні рішення норм процесуального права. Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Однак, відповідачем, з урахуванням ст. 33 ГПК України не надано жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б бути підставою для скасування даного рішення.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Сумської області від 24.07.07 р. по справі № 21/300-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Повний текст постанови підписано 03.10.07 р.
Головуючий суддя Пушай В.І.
Судді Плужник О.В.
Барбашова С.В.