УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року вересня місяця 03 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді

суддів          Павловської І.Г.

         Чистякової Т.І.,

         Белинчук Т.Г.

при секретарі          Моногошевої В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом  ОСОБА_5  до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополь Автономної Республіки  Крим ( далі Управління)  про зобов’язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Управління  на постанову Київського районного суду м. Сімферополь Автономної Республіки  Крим від  22 грудня 2009 року,                                      

в с т а н о в и л а.

ОСОБА_5 звернулась до суду  з позовом до  Управління, в якому просила  поновити пропущений строк, визнати бездіяльність  відповідача  неправомірною  з приводу  не нарахування та не виплати  грошової  допомоги, зобов’язати відповідача нарахувати  щомісячну державну соціальну допомогу  відповідно  до статті 6 Закону України «Про соціальний  захист дітей війни»   у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, та виплатити  недоплачену  щомісячну  державну  соціальну допомогу за період з 01 січня 2007 року.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 22 грудня 2009 року позов задоволено частково. Управління зобов’язано виплатити  позивачці щомісячну  соціальну грошову  допомогу, яка передбачена  статтею 6 Закону України «Про соціальний  захист дітей війни»    у  розмірі  30%   від мінімальної пенсії за період з 22 травня 2008 року по 30 листопада 2009 року у розмірі 1898 грн. 50 коп.  

          В апеляційній скарзі Управління просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

         Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, та обговоривши доводи скарги,  колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з  таких підстав.

 Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є дитиною війни та на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом, тому позивач має право на донарахування недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитина війни з дня визнання Конституційним судом України неконституційними відповідних норм Законів України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, а доводи відповідача щодо відсутності механізму та невизначеності, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нараховувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій є безпідставними.

Переглядаючи справу в порядку статті 303 Цивільного процесуального кодексу   (далі ЦПК) в межах заявлених вимог і  доводів апеляційної скарги з такими висновками суду  погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та виниклим між сторонами правовідносинам.

Статтею 6 Закону України  від 18 листопада 2004 р.  «Про соціальний захист дітей війни»  ( далі Закон  № 2195-ІУ) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. були внесені зміни до статті 6 Закону № 2195-ІУ. Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення  в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»  Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані  неконституційними.  

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування у належному розмірі пенсії, та зобов'язання виплатити позивачу з 22.05.2008 року підвищення до пенсії, правомірно керувався положеннями Закону № 2195-ІУ, а не положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», які з 22 травня 2008 року втратили чинність.    

Крім того, Законом № 2195-ІУ передбачено, що розмір підвищення пенсій має обраховуватися у відсотковому відношенні до мінімального розміру пенсії за віком.  

Судова колегія не може прийняти до уваги довід апеляції про те, що мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина може бути застосований тільки до пенсії, яка призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки статтею  17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що  основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.  

При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що  виключно законами України   визначається мінімальний розмір пенсії за віком. Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції  про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим  законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитини  війни.

  Доводи апеляційної скарги  щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не можуть  бути прийняті до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом спору. Безпідставними є також посилання на  можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

За таких обставин, на думку  колегії суддів апеляційного суду,  правильною є  позиція суду першої інстанції щодо зобов’язання відповідача провести донарахування позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30%   згідно статті 6 Закону № 2195-І.

 Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, постанова   Київського районного суду   м. Сімферополя АР Крим від 22 грудня 2009 року підлягає залишенню без змін.  

З урахуванням наведеного, керуючись   статтями 303, 304, 304-1, 307, 308, 313, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

у х в а л и л а .

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі  м. Сімферополі АР Крим  відхилити.

Постанову Київського  районного суду м. Сімферополь  Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2009 року  залишити без змін.

 Ухвала є остаточною та оскарженню    в касаційному порядку  не підлягає.

Судді: