АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 вересня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого : судді Медяного В.М.,
суддів: Денишенко Т.О., Медвецького С.К.,
при секретарі: Черепановій В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці, управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці на рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 07 червня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
27 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищеназваним позовом до відповідача, який обґрунтовувала тим, що вона є дитиною війни, а тому згідно із ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» їй щомісячно, починаючи з 01.01.2006 року, повинна була виплачуватися соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак органами пенсійного фонду така допомога їй не виплачувалася. Тому просила визнати дії відповідача незаконними, стягнути з управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Вінниці недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу починаючи з 01.01.2007 р. по 31.03.2010 р., в сумі 4317,60 грн., а також зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Вінниці нараховувати і виплачувати надбавку до пенсії як дитині війни в подальшому.
Рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 07 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Вінниці щодо невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як «дитині війни» відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року. Також стягнуто з управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі у м.Вінниці на користь ОСОБА_1 різницю між виплаченою державною соціальною допомогою та належною до виплати державною соціальною допомогою, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р., з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. та з 01.01.2010 року по 31.03.2010 р. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці у просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, що набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України « Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-У від 19 грудня 2006 року було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані неконституційними положення п. 12 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Встановлено, що в 2007 р. та в 2008 р. позивач отримувала підвищення до пенсії, як дитина війни, в розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і незважаючи на прийняття Конституційним Судом України зазначених вище рішень 09.07.2007 р. та 22.05.2008 р., нарахування та виплата надбавки до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 18.11.2004 року) не здійснювались.
З вищевикладеного слідує, що з 01.01.2007 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 р. позивач отримувала доплату до пенсії в розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність згідно діючого Законодавства, і тому в цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Разом з тим, з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. позивач має право на отримання підвищення пенсії, не на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, і відповідно не нарахування та невиплата даного розміру надбавки до пенсії позивачу є незаконним.
Отже, з 01 січня 2007 року по 09 липня 2007 року соціальна допомога дітям війни виплачувалася згідно Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік». Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, знову почали діяти положенні статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, а саме з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року
Законом України « Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, внесено зміни до Закону України « Про соціальний захист дітей війни». Ст. 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалося, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10 – рп /2008 положення пункту 28 розділу 11 « Внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року щодо внесення змін до Закону України « Про соціальний захист дітей війни» визнані такими, що не відповідають Конституції України ( неконституційними).
Таким чином, вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі здійснити перерахунок підвищення до пенсії «дитині війни» у 2008 році підлягають задоволенню лише з 22 травня 2008 року , тобто часу визнання неконституційними зміни до Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» по 31 грудня 2008 року.
Що стосується вимог позивача щодо виплати надбавки до пенсії починаючи з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, то в 2009 р. та в 2010 р., законодавцем дія положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-У1 від 26 грудня 2008 року, надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених бюджетними програмами.
Вказана стаття передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат відповідно до Закону України « Про соціальний захист дітей війни» залежить до розміру мінімальної пенсії за віком.
На виконання вищевказаної норми Кабінетом міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії « дитина війни». Пунктом 8 постанови кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року « Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» передбачено, що дітям війни ( крім тих, на яких поширюється дія Законів України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах, встановлених вказаною постановою. Розмір підвищення до пенсії з 01 січня 2009 року цією постановою не визначений і змін стосовно цього питання у 2009 році у вказану постанову не вносилося.
Отже, стаття 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» з 01 січня 2009 року по даний час є діючою у наступній редакції: « дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність задоволення даного позову та зобов’язання відповідача провести перерахування та виплату позивачу підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 5 серпня 2010 року по день розгляду цивільної справи у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, суд вірно дійшов висновку, що не можуть бути задоволенні позовні вимоги щодо відмови у задоволенні стягнення з відповідача надбавки до пенсії в сумі 4317,60 грн., оскільки суд не володіє спеціальними знаннями для можливості обрахунку даної суми, а наданий суду розрахунок проведено позивачем самостійно, і доказів того, що вона володіє спеціальними знаннями для здійснення такого обрахунку позивач суду не надала
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно – правового акту, який би визначав цей розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що положення ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" , з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, розповсюджується також і на ці спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" .
Інших доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційна скарга в собі не містить.
При таких обставинах судом першої інстанції повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи, доказам дана належна правова оцінка, а постановлене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. ст. 15, 303, 304-1, 307, 308, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Вінниці відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 07 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результати розгляду справ даної категорії є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: Т.О. Денишенко
С.К.Медвецький