Справа №22ц-812                        Головуюча суду 1 -ої інстанції Жосан В.М.

Категорія 9                                  Суддя-доповідач апеляційного суду Вовненко Г.Ю.

УХВАЛА Іменем   України

7  червня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої Вовненко Г.Ю.,

суддів  Колосовського С.Ю., Кутової Т.З., при секретарі Варміш О.С.,

за участю позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 лютого 2006 року, постановлене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу жилого будинку і стягнення витрат та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про примусове виконання умов договору купівлі-продажу жилого будинку, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановила:

В  листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до

ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві та стягнення витрат на оформлення договору в сумі 2438 грн.

Позивачка зазначала, що 19.08.2003 р. між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу спірного жилого будинку. За умовами договору відповідач під час підписання договору сплатив їй 15900 грн., а 106000 грн. зобов'язався сплатити до 30 листопада 2003 року і з моменту повного розрахунку до ОСОБА_3 переходило право власності на жилий будинок. Оскільки відповідач умови договору не виконав, гроші за жилий будинок не сплатив і на даний час це втратило для неї інтерес через ріст цін на нерухомість, то позивачка просила про задоволення своїх вимог.

ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про примусове виконання умов договору купівлі-продажу спірного жилого будинку, визнання їх таким, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та стягнення матеріальної і моральної шкоди в сумі 25000 грн. ОСОБА_3 зазначав, що 25.09.2003 р. звернувся до ОСОБА_1 з пропозицією прийняти обумовлені договором 106000 грн. Проте вона відмовилась прийняти зазначену суму та звільнити жилий дім, чим порушила його права. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив про задоволення своїх вимог.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 лютого 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено про розірвання договору купівлі-продажу; стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15900 грн. Вирішено питання про судові витрати.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його зустрічний позов.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 161, 163 ЦК України (в редакції 1963 р.) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог закону і умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 був зобов'язаний в строк до ЗО листопада 2003 року передати продавцю жилого будинку ОСОБА_1 106000 грн. і тільки після цього до покупця переходило право власності на жилий будинок.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 умови договору не виконав і в установлений строк на сплатив продавцю вартість жилого будинку, обумовлену договором купівлі-продажу.

За таких обставин позивачка відповідно до ч.2 ст. 213 ЦК (1963 р.) вправі відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Доводи апелянта про те, що позивачка фактично відмовилась прийняти запропоноване ним виконання умов договору не заслуговують на увагу. Відповідно до ст. 215 ЦК України (1963 р.) кредитор визнається таким що прострочив, у разі, якщо він відмовився прийняти запропоноване боржником належне виконання зобов'язань. За ст. 177 ЦК України (1963 р.) належним виконанням грошового зобов'язання, у разі ухилення кредитора від прийняття виконання, вважається внесення коштів по грошовому зобов'язанню на депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса. Між тим, як встановлено по справі, ОСОБА_3 дій щодо належного виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу не зробив.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд відповідно до вимог закону постановив обгрунтоване рішення, яким постановив про розірвання договору купівлі-продажу та стягнув на користь ОСОБА_3 частину грошей, переданих ним при укладанні договору.

Оскільки рішення суду постановлено відповідно до норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованості висновків суду, підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 лютого 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

ПІДІІИС ПІДПИСИ