Справа № 22ц-1163                                     Головуючий першої інстанції: Кваша С.В.

Категорія: 4                                                 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

РІШЕННЯ

Іменем   України

6   червня   2006  року                   колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів:           Козаченка В.І.,

БазовкіноїТ.М.,

прй секретарі судового засідання:                                                                               Гачко Ю.В.,

за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою                               ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 квітня 2006 року, ухвалене за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину жилого будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

встановила:

У січня 2006 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину жилого будинку.

Позивачка вказувала, що з 1995 р. проживає однією сім'єю з відповідачем, мають доньку Ольгу 1998 р. народження.

1 червня 2001 р. вони за спільні кошти придбали 420/900 частин жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві. За договорами купівлі-продажу покупцем було зазначено ОСОБА_2

Посилаючись на викладене та на положення ст. 17 Закону України "Про власність", позивачка просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину належної відповідачеві частки у будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві.

У лютому 2006 р. ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням по АДРЕСА_1, оскільки з червня 2005 р. там не проживає без поважних причин.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 квітня 2006 р. позов ОСОБА_1 задоволено.

Постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину належної ОСОБА_2 частку будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві.

В позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що висновки суду ґрунтуються на неповно з'ясованих обставинах справи стосовно внесених позивачкою коштів на придбання спірного будинку, та просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов - задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суд, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив з того, що спірна частина будинку придбана внаслідок спільної правці сторін , а тому є їх спільною власністю.

Однак, такий висновок суду не відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону, який регулює спірні правовідносини, у зв'язку з чим рішення суду в силу пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України необхідно скасувати в частині вирішення позову ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з 1997 по червень 2005 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали фактично однією сім'єю. 15 червня 1998 р. у них народилася донька ОСОБА_3.

1 червня 2001 р. за договорами купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 13/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 в м. Миколавєі, а у ОСОБА_5 й ОСОБА_6 - 303/900 частин цього ж домоволодіння (а.с. 6,7). Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2003 р. зазначені угоди визнані дійсними.

Відповідно до даних договорів 420/900 частин будинку по вул. Комсомольській були придбані за 2000 грн. З метою купівлі спірного житла батьки ОСОБА_2 дали йому 2000 доларів США, що не заперечує ОСОБА_1 (а.с. 58).

Весь час проживання спільно із ОСОБА_2 ОСОБА_1 постійної роботи та доходу не мала. Щодо посилань останньої на те, що для купівлі спірної частини будинку у спільну власність вона передала відповідачу 400 доларів США, то вона не надала суду належних доказів на підтвердження таких обставин.

В силу ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", на яку посилається ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог, спільною сумісною власністю є майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї.

Оскільки позивачка не представила доказів того, що спірна частина будинку була придбана внаслідок спільної праці її та відповідача, а також, що спірне житло було придбано з метою утворення ними спільної власності на будівлю, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на 1/2 належної ОСОБА_2 частини будинку не має.

В той же час колегія суддів вважає, що суд обгрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки ОСОБА_1 припинила проживання у будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві з червня 2005 р. у зв'язку зі спором, який виник стосовно її права на спірне житло. Тому не можна вважати, що ОСОБА_1 відсутня на спірній жилій площі без поважних причин. Доказів того, що вона має інше постійне місце проживання в матеріалах справи також немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 квітня 2006 р. в частині визнання права власності на частину жилого будинку скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину жилого будинку відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: підпис