Справа № 22-ц-1194 2006р. Головуючий у 1-й інстанції - Чернобай О.І.
Категорія - 12 Суддя-доповідач - Смирнова Т.В.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року серпня 10 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючої - Смирнової Т.В.,
суддів - Рибалки В.Г., Батюка А.В.,
з участю секретаря
судового засідання - Пархоменко А.П.,
та осіб, які приймають участь у справі -
адвокат ОСОБА_1, апелянт ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 червня 2006 року
у справі за позовом 1. ОСОБА_3 в своїх інтересах
та в інтересах неповнолітньої доньки 2. ОСОБА_4
до
1. ОСОБА_2
2. Комунального підприємства промислово-виробничого об'єднання "Енергія"
третя особа: Виконком Шосткинської міської ради -
про
визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, та визнання права користування квартирою,
ВСТАНОВИЛА:
31 березня 2006р. ОСОБА_3, діючи від себе та в інтересах доньки ОСОБА_4, 1988р. народження, звернулась до суду з зазначеним позовом.
Позивачка посилалась на те, що 23 жовтня 1992р. згідно з ордером її сім"ї, в тому числі чоловіку ОСОБА_5, позивачці та її доньці ОСОБА_4 було надано 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1
2
м.Шостка Сумської області. В квартиру вони вселились, зробили ремонт, але не прописались з тих підстав, що чоловік цьому перешкоджав. З середини 90-х років минулого століття позивачка разом з донькою стали проживали в АДРЕСА_2 в будинку батьків позивачки, оскільки її мати за станом здоров"я потребувала догляду. В січні 2005 року мати померла, позивачка одразу ж намагалась повернутися у спірну квартиру, але її не пускав чоловік і тим самим перешкоджав проживанню в квартирі. 21 листопада 2005р. чоловік помер, після чого позивачка дізналась, що він одноособово прописався в квартиру, приватизував її 25 жовтня 2005р., а 4 листопада 2005р. продав квартиру відповідачу ОСОБА_2 за нотаріальною угодою.
Позивачка вважає, що порушені її права та неповнолітньої дитини щодо користування квартирою та її приватизації, тому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, яке було видане ОСОБА_5 25 жовтня 2005р. підприємством "Енергія" м.Шостка.
Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 та визнати за позивачкою та її донькою право користування квартирою.
Рішенням Шосткинського міськрайсуду від 15 червня 2006р. позов задоволено частково, а саме: суд визнав, що позивачка ОСОБА_3 втратила право користування та приватизації спірної квартири, оскільки тривалий час в ній не проживала і взяла участь в приватизації іншої квартири, тому в задоволенні її позову відмовив. Разом з тим суд визнав, що неповнолітня донька позивачки ОСОБА_4. такі права не втратила, і з цих підстав визнав недійсним свідоцтво про право власності на квартиру та договір купівлі-продажу квартири та визнав за ОСОБА_4 право користування 2-х кімнатною квартирою АДРЕСА_1
Рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 та об"єднання "Енергія" по 40 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_3 в повернення мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду з тих підстав, що висновок суду не грунтується на матеріалах справи, судом не взято до уваги, що місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_4 було місце проживання її матері, яка ніколи не ставила питання щодо прописки та примусового вселення в квартиру, не було доведено, що ОСОБА_5. перешкоджав дружині та доньці тут проживати, а позивачка взагалі взяла участь в приватизації іншої квартири, судом не враховані інтереси відповідача, як добросовісного покупця.
В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 та його адвокат ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги та просили про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові.
Позивачка ОСОБА_3 просила скаргу відхилити в своєму запереченні.
Виконком Шосткинської міської ради своїми листами просив розглянути справу без його представника, скаргу заперечував.
Комунальне підприємство об"єднання "Енергія" просило скаргу розглянути без його участі.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши докази та перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду та постановлення нового рішення з наступних підстав.
Рішенням місцевого суду встановлено, що позивачка ОСОБА_3 протягом тривалого часу не проживала в спірній квартирі, внаслідок чого втратила право користування нею, крім того позивачка взяла участь в приватизації іншої квартири і з цих підстав їй відмовлено в позові.
Рішення в цій частині сторони не оскаржують.
Що стосується позову, заявленого в інтересах неповнолітньої дочки позивачки ОСОБА_4, то при його вирішенні суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, а висновки суду суперечать матеріалам справи, що в силу ч.І п.2,3 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
З часу одержання ордеру на право вселення в квартиру сім"я ОСОБА_3 з 3-х осіб набула право проживання в ній на підставі договору найму жилого приміщення, тобто з жовтня 1992 року.
Але вже в лютому 1993 року ОСОБА_3 звертається до суду з заявою про стягнення аліментів на дочку і зазначає, що проживає в АДРЕСА_2, а місцем проживання чоловіка зазначила спірну квартиру. Також вона посилається на те, що донька проживає з нею і знаходиться на її утриманні і з зазначеного часу ОСОБА_3 присуджено аліменти на дитину.
Проживаючи в АДРЕСА_2 в будинку батьків, позивачка віддала дитину на навчання в місцеву школу, де вона навчається до 10 класу, дочка одержує паспорт і реєструє своє проживання в АДРЕСА_2. Сама ж позивачка прописана в
4
м.Шостка, але в іншій квартирі - по АДРЕСА_3, яку приватизує ще до проведення приватизації спірної квартири своїм чоловіком Осадчим. Згідно з діючим законодавством не заборонялось подружжю мати окреме житло та проживати окремо.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами аліментної справи (А-26 1993 рік) за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, заявою на приватизацію квартири (а.с. 46), довідкою про склад сім'ї позивачки (а.см.45) та свідоцтвом про право власності на житло від 8.09.2005 р., яке видано позивачці на іншу квартиру - АДРЕСА_3
На час виникнення права користування спірною квартирою позивачами, у відповідності до ч.2 ст. 17 ЦК України (1963 р.) місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 15 років визнається місце проживання їх батьків.
Оскільки батьки ОСОБА_4 не проживали разом, то згідно зі ст.67 КЗпШС України за їх згодою визначено місце проживання дитини. В даному випадку було вирішено, що донька проживає з матір'ю - позивачкою ОСОБА_3 Остання на протязі тривалих років не цікавилась спірною квартирою, не прописувалась в ній, не вносила ніякої оплати за квартиру та не проживала в ній, мала інше житло, а її доводи про перешкоди з боку чоловіка в прописці та проживанні не підтверджуються доказами. Таким чином ОСОБА_4. не була проживаючим постійно членом сім'ї Осадчого, тому її житлові права були залежні від прав позивачки.
Навіть з прийняттям нового Сімейного кодексу України ОСОБА_4 не скористалася своїм правом, встановленим ч.З ст. 160 СК України, якою встановлено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою, та не повернулась проживати до квартири, де жив батько ОСОБА_5.
За таких обставин, останній правомірно приватизував спірну квартиру, а потім і розпорядився нею, уклавши договір купівлі-продажу.
З боку відповідача ОСОБА_2 не було допущено ніяких порушень при укладенні договору, останній оформлено в нотаріальному порядку, а суд в рішенні, пославшись на ч.І ст.203 ЦК України, як на підставу недійсності договору купівлі-продажу, не розкрив суті цих підстав, тобто посилання є формальними.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що вибувши зі спірної квартири, тривалий час не проживаючи в ній, не виконуючи обов'язків членів сім'ї наймача квартири, встановлених ст.64 ЖК України, позивачі не довели в суді належним чином наявність перешкод для проживання в квартирі, оскільки забрали речі та мали інше житло; таким чином позивачі не довели заявленого позову.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що відповідач ОСОБА_2 сплатив за договором купівлі-продажу вартість квартири 17850 грн., сплатив більше 4000 грн. боргів по комунальних послугах за квартиру, проводе в ній ремонт, в той час як позивачі ніякого інтересу до квартири не проявляли впродовж більше ніж 10 років, не будучи власниками квартири, тоді як відповідач є добросовісним набувачем квартири за відплатним договором і не було встановлено підстав для витребування цього майна стосовно вимог ст.ст.386, 388 ЦК України.
Всі вищезазначені обставини не врахував суд першої інстанції в їх сукупності, задовольнивши позов ОСОБА_4, тому рішення суду підлягає скасуванню в частині вирішення вимог ОСОБА_4 з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні її позову.
Керуючись ст.ст.309 ч.І п.2.3 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Скасувати рішення Шосткинського міськрайсуду від 15 травня 2006 р. в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1від 25.10.2005 р., видане ОСОБА_5та в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири від 4.11.2005 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, та в частині визнання за ОСОБА_4 права користування зазначеною квартирою, та в частині розподілу судових витрат та інформаційного забезпечення розгляду справи.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову, заявленого в інтересах ОСОБА_4 щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та договору купівлі-продажу цієї квартири від 4.11.2005 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та відмовити у визнанні за ОСОБА_4 права користування зазначеною квартирою.
Судові витрати та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а саме 51 грн. державного мита та 30 грн. на забезпечення розгляду справи покласти на ОСОБА_3.
В іншому рішення суду залишити без зміни.
Це рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 2-х місяців з моменту його проголошення.
Головуючий Смирнова Т.В.
Судді Рибалка В.Г.
Батюк А.В.