Справа № 2-1032/10.

      РІШЕННЯ    

        ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 серпня 2010 року  Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі:

головуючої судді:  Шевченко І.М.

при секретарі : Брехунець Н.П.

за участю прокурора: Тупало Н.М.

адвокатів: ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів не дійсними,-

ВСТАНОВИВ:

    Позивачка звернулась в суд з позовом, в якому просить суд визнати договір дарування, посвідчений нотаріусом, від 11.11.2002 року недійсним. Позов мотивує тим, що 11.11.2002 року приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу ОСОБА_6 посвідчено договір дарування, згідно якого вона подарувала ОСОБА_4 власну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1. Вважає дану угоду недійсною за тих підстав, що квартира повинна була перейти до відповідачки за договором довічного утримання. Стверджує, що відповідачка, яка проживала в той період по сусідству, запропонувала їй свою допомогу в приготуванні їжі та догляду за нею. За ці послуги до відповідача повинна була перейти квартира після смерті позивачки. Взяті на себе зобов'язання відповідачка не виконувала. В 2005 році позивачка дізналася, що фактично вона підписала договір дарування, яким позбавила себе права власності на квартиру з моменту підписання договору. Вказала, що іншого житла не має, відчужувати квартиру при житті не бажала.

    Доповнивши позовні вимоги просила суд визнати договори дарування АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_4, купівлі-продажу вказаної квартири,  укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та додаткову угоду до нього не дійсними, зобов’язати ОСОБА_5 повернути позивачу квартиру, а ОСОБА_4 зобов’язати повернути ОСОБА_5 грошові кошти отримані від продажу квартири   вказавши, що вона мала намір та бажання укласти договір довічного утримання, а не дарування. Договір дарування нею був укладений внаслідок помилки, тому відповідно  при визнанні вказаної угоди не дійсною ОСОБА_4 не являється власником проданої квартири, відповідно й  не мала права продавати вище означену квартиру.

Представник позивачки ОСОБА_3- ОСОБА_7, адвокат та прокурор, який діє в інтересах позивачки, в судовому засіданні позовні  вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовних заявах.

Представник відповідачки ОСОБА_4  в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що при укладанні договору дарування й мови не було про укладання договору довічного утримання. ОСОБА_4 не брала і не могла взяти на себе жодних зобов’язань по утриманню ОСОБА_3 оскільки сама є пенсіонером, отримує  значно меншу пенсію ніж позивач, вона як і решта сусідів просто надавала допомогу ОСОБА_3, а в тяжку хвилину для неї практично врятувала останній життя, що можливо і зумовило рішення ОСОБА_3 на укладання договору дарування квартири, крім того зазначив, що при укладанні договору дарування ОСОБА_3 була дієздатною, цілком розуміла свої дії, власноручно написала нотаріусу заяву про те, що вона розуміє який договір підписує, не пред»являла жодних претензій щодо укладеного договору, тому вважає, що підстав для задоволення вимог не має і просить суд відмовити позивачу в задоволенні її вимог.  

    Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що позивач наполягала на укладенні саме договору дарування, особисто у нотаріуса підписала вказану угоду, при цьому не скаржилась на поганий стан здоров'я. При укладенні угоди, нотаріусом позивачці було роз'яснено, яка саме угода укладається та її наслідки. Позивачу було відомо про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу її квартири. Відповідач не вчиняв будь-яких дій щодо виселення ОСОБА_3 з квартири і, в подальшому, не має на меті позбавити останньої житла. Крім того зазначила, що  на момент укладання договору купівлі-продажу спірної квартири  будь-яких рішень до того, що ОСОБА_4 не була власником квартири не було, як не було і заборони на відчуження даної квартири. Посилання на похилий вік та поганий стан здоров’я  позивача вважає недоречним, оскільки  всі спори щодо квартири виникли через чотири роки після укладання договору дарування, як на той час так і до дня судового засідання ОСОБА_3 не визнана не дієздатною чи обмежено дієздатною, при укладанні договору дарування вона цілком усвідомлювала свої дії.  Позивач, надаючи пояснення підтвердила, що її цікавить лише проживання в даній квартирі, і вона безпосередньо в судовому засіданні висловила вдячність, що їй надано можливість проживати в квартирі довіку. Крім того підтвердила, що їй не було відомо про існування додаткового договору до договору купівлі-продажу згідно якого їй надано право проживати в квартирі довіку, що вказує на зацікавленість третіх осіб  в розірванні вказаних договорів, а не самої ОСОБА_3, тому вважає вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і просить суд в задоволенні вимог позивачці відмовити.

    Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 11.11.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування. Згідно даного договору ОСОБА_3 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 Вказаний договір посвідчений нотаріусом.

    Враховуючи те, що цивільні відносини між сторонами виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, суд вважає за необхідне при вирішенні даної справи застосувати положення Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року.

    Главою 3 ЦК УРСР закріплено обставини з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Зокрема, ст. 56 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

    Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, встановлено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

    Пунктом 11 вищевказаної Постанови визначено, що під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинули на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була укладена.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, встановлено  17. Визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

У тих випадках, коли сторона діяла умисно в угоді, що укладалася з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або уклала угоду шляхом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди з представником другої сторони або з використанням збігу тяжких для останньої обставин, суд на виняток із зазначених загальних правил все виконане такою стороною і належне з неї другій стороні у відшкодування одержаного звертає в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - постановляє рішення про стягнення його вартості.

Суд постановляє рішення про відшкодування зазнаних стороною витрат, втрати або пошкодження її майна в тих випадках, коли це прямо передбачено законом (статті 51 - 56 ЦК). Перелічені наслідки визнання угоди недійсною суд застосовує, якщо вона була виконана хоч би однією із сторін у будь-якій її частині.

    З матеріалів справи, пояснень представника позивача, вбачається, що позивачка, як особа похилого віку (1922р.н.), одинока, мала матеріально-правовий інтерес в отриманні піклування, стороннього догляду та допомоги. Іншого житла у неї, окрім спірної квартири, немає. Договір дарування не міг їй по своїй суті забезпечити той інтерес, якого вона прагнула, а саме піклування та догляду.

    Аналізуючи досліджені судом докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачка уклала договір внаслідок помилки, маючи намір та бажання укласти договір довічного утримання. За наведених підстав спірний договір підлягає визнанню недійсним.     07.10.2005 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 у відповідності з яким останньому перейшло право власності на спірну квартиру як покупцеві. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9

В зв'язку з істотними вищенаведеними змінами обставин, якими керувались сторони при укладенні договору купівлі-продажу, даний договір в силу положень ст. 652 ЦК України є не дійсним, а відтак вимоги позивача в частині визнання даного договору та додаткового договору не дійсними підлягають задоволенню. Враховуючи обставини справи та  положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”  в силу вимог ч.1 ст. 216 ЦК України відповідно до якої п равочини, щодо яких правові наслідки пов'язуються з настанням певної обставини: 1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). 2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). 3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. 4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала. суд вважає необхідним  зобов’язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 АДРЕСА_1, та зобов’язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 отримані за договором купівлі-продажу АДРЕСА_1        від 07 жовтня 2005 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3253. грошові кошти в сумі 50000 грн.

Керуючись ст. ст. 56 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), 212; 652 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 року (із змінами) “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”;ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд -

  ВИРІШИВ :

    Позов ОСОБА_3 задовольнити.

      Визнати: договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 11 листопада 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 2744; договір купівлі-продажу від 07 жовтня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3253, додатковий договір  від 01 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 254 -недійсними.

    Зобов»язати ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 повернути ОСОБА_5 одержані за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 грошові кошти в сумі 50 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарно судові витрати по справі в сумі 500 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом десяти днів.

Суддя Ленінського районного суду                                                                    

 м. Кіровограда                                                                                            І.М. Шевченко