УКРАЇНА

Справа № 2-11/10

Раніше справа № 2-11/09

Раніше справа № 2-11/08

Раніше справа № 2-21/07

Раніше справа № 2-33/06

Раніше справа № 2-636/05

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    9 вересня 2010 року Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

    головуючого         - судді Тарабана Є.О.

    при секретарі         - Кузнецовій Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль на виконання зобов’язань за договором позики, стягнення збитків та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із позовом про стягнення боргу в сумі 10 000 грн. за договором позики.

Потім ОСОБА_1 збільшила заявлені позовні вимоги, посилаючись на застосування індексу інфляції.

Згодом ОСОБА_1 змінила свої позовні вимоги про стягнення боргу вимогами про визнання права власності на автомобіль на виконання зобов’язання за договором позики, стягнення збитків та моральної шкоди.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на наступні обставини.

- відповідач ОСОБА_2 є її рідним братом, який перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3;

- у червні 2001 року ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3, з якою він на той час перебував у зареєстрованому шлюбі, на автомобілі марки opel omega потрапили в дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої було пошкоджено їх автомобіль;

- через необхідність значних витрат, пов’язаних із ремонтом автомобіля, її брат звернувся до неї з проханням про позику грошей в сумі 10 000 грн. на ремонт автомобіля;

- вказану суму грошей вона позичила 7 липня 2003 року із умовою повернення боргу до 1 січня 2003 року;

- під час позики грошей в якості забезпечення виконання зобов’язання про повернення грошей було обумовлено, що у разі неповернення боргу в обумовлений строк, право власності на автомобіль переходить до неї.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на автомобіль, відшкодувати збитки у вигляді 3% річних та відшкодувати моральну шкоду.

Відповідач ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі, пояснивши, що він дійсно позичав у своєї сестри гроші в сумі 10 000 грн. на ремонт автомобіля, пошкодженого в дорожньо-транспортній пригоді. На забезпечення виконання зобов’язання про повернення грошей під час позики грошей було обумовлено, що у разі, коли гроші не будуть повернуті до 1 січня 2003 року, право власності на автомобіль переходить до ОСОБА_1

Всі рішення приймалися спільно із ОСОБА_3, з якою він на той час перебував у зареєстрованому шлюбі.

Відповідач ОСОБА_3 заявлених позовних вимог не визнала, пояснивши, що про позику грошей їй стало відомо лише із позовної заяви. Дійсно, у 2001 році вони із ОСОБА_2 потрапили в дорожньо-транспортну пригоду, дійсно автомобіль було пошкоджено, однак на ремонт було витрачено лише 1 000 – 2 000 грн., які малися в їх сім,ї, томі потреби позичати гроші не було.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши всі надані сторонами докази, даючи їм оцінку у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено наступні обставини.

13 травня 1989 року відповідачі в даній справі вступили в зареєстрований шлюб, від якого мають двох дітей – доньку ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

15 листопада 1997 року подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали автомобіль марки Opel omega, 1988 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

5 квітня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинили шлюбні відносини, а 21 грудня 2004 року шлюб між ними було розірвано.

Вказані обставини встановлені рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2005 року (т. 1 а. с. 97-102), а тому відповідно до норм ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

В ніч з 29 на 30 червня 2001 року в с. Судіївка Полтавської області ОСОБА_2, який керував вказаним вище автомобілем марки Opel omega, та ОСОБА_3, яка перебувала в салоні того ж автомобіля в якості пасажира, потрапили в дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої було пошкоджено їх автомобіль.

Вказана вище обставина не оспорюється жодною із сторін, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України доказуванню також не підлягає.

7 липня 2001 року ОСОБА_2 за згодою дружини ОСОБА_3 для проведення ремонту вказаного вище автомобіля позичив у своєї сестри ОСОБА_1 (позивача в даній справі) гроші в сумі 10 000 грн.

Факт позики грошей підтверджується борговою розпискою ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 3) та показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були присутні при передачі грошей та написанні боргової розписки.

Та обставина, що ОСОБА_2 позичав гроші саме на ремонт автомобіля та за згодою дружини ОСОБА_3, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Так, ОСОБА_7 у судовому засіданні показав, що йому відомо стало, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 потрапили в ДТП, в результаті чого загинула людина і було пошкоджено автомобіль. В зв’язку з великими витратами подружжя ОСОБА_3 зверталися до нього з проханням про позику грошей, однак він їм у цьому відмовив, оскільки у нього не було такої суми грошей.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні показав, що він є рідним братом ОСОБА_2 Коли брат з дружиною потрапив у ДТП, виникла потреба у великій сумі грошей. Він в цей час перебував у брата, тому всі розмови відбували в його присутності. Він особисто був присутнім під час розмови ОСОБА_2 із ОСОБА_1 щодо позики грошей. ОСОБА_1, зрозуміло, хотіла мати гарантії повернення грошей, тому поставила умову про те, що автомобіль повинен бути у неї в заставі. Після цього, він разом із ОСОБА_2 повернулися додому і розповіли про все ОСОБА_3, яка вислухавши їх погодилася на умову ОСОБА_1 Лише після цього вони поїхали до ОСОБА_1, позичили гроші в сумі 10 000 грн., про що ОСОБА_2 написав відповідну розписку, вказавши також і про те, що передає в заставу автомобіль. Позичені гроші були витрачені на ремонт автомобіля та на матеріальну допомогу сім,ї загиблого в ДТП.

Як вбачається з розписки ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 3), він 7 липня 2001 року позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 10 000 грн., які зобов’язався повернути в строк до 1 січня 2003 року. У разі неповернення грошей в зазначений строк, ОСОБА_2 зобов’язався передати у власність ОСОБА_1 автомобіль марки Opel omega.

До 1 січня 2004 року діяли Цивільний кодекс Української РСР (1963 року) та Кодекс про шлюб та сім,ю Української РСР (надалі – КпШС УРСР), отже, на думку суду, при вирішенні даної цивільної справи необхідно керуватися нормами саме цих кодексів.

Нормами ст. 22 КпШС УРСР встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 23 КпШС УРСР майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Таким чином, на думку суду, спільною сумісною власністю подружжя можуть бути грошові  суми, належні подружжю за зобов’язальними правовідносинами, в даному випадку за договором позики. Розпорядження цим майном (грошовими коштами) також відбувалося за згодою другого з подружжя, як за згодою другого з подружжя (ОСОБА_3.) відбулося і розпорядження автомобілем (передача його в заставу).

Такий висновок суду витікає із норм ст. 23 КпШС Української РСР та із тієї обставини, що ОСОБА_3 не оспорила у судовому порядку укладеної ОСОБА_2 угоди ні повністю, ні частково.

В ході розгляду справи представником ОСОБА_9 – ОСОБА_10 було заявлено клопотання про надання часу для підготовки зустрічного позову. Ухвалою суду від 26 червня 2006 року (т. 1 а. с. 158) вказане клопотання судом було задоволено, в зв’язку з чим у судовому засіданні оголошувалася перерва, однак як після перерви, так і в подальшому протягом 4 років розгляду справи зустрічний позов ОСОБА_3 та її представником так і не був заявлений. Отже, на думку суду, ОСОБА_3 погодилася із фактом укладення ОСОБА_2 договору позики грошей в сумі 10 000 грн. та із умовами цього договору щодо застави автомобіля.

Оскільки відповідно до норм ст. 23 КпШС України вважається, що ОСОБА_2, укладаючи угоду із ОСОБА_1,  діяв за згодою другого з подружжя (ОСОБА_3.), майно (гроші в сумі 10 000 грн., отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1.) відповідно до норм ст. 22 КпШС України є спільною власністю подружжя (ОСОБА_2 та ОСОБА_3), суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні нести солідарну відповідальність за виконання зобов’язань за укладеним договором.

Нормами ст. 175 ЦК УРСР (1963 року), який діяв на час укладення угоди, встановлено, що при солідарному обов’язку боржників кредитор вправі вимагати виконання зобов’язання як від усіх боржників, так і від кожного з них окремо, при чому як повністю, так і в частині.

Тому суд вважає, що ОСОБА_1 правомірно заявлено позовні вимоги до обох із колишнього подружжя – відповідачів в даній справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Нормами ст. 151 ЦК УРСР (1963 року) визначено, що в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Зобов’язання виникають з договору або інших підстав, зазначених в ст. 4 того ж Кодексу.

За викладених обставин, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на автомобіль, який є предметом застави на забезпечення виконання зобов’язання за договором позики.

В частині відшкодування збитків, спричинених рівнем інфляції, та 3% річних, на думку суду, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки судом задовольняються вимоги щодо визнання права власності на майно, вартість якого змінюється в залежності від рівня інфляції.

На думку суду, не підлягають задоволенню також позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди.

Так, нормами ст. 4401 ЦК УРСР (1963 року) визначено, що моральна шкода відшкодовується у випадках, встановлених законодавством.

Нормами діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди, тому суд прийшов до висновку про те, що заявлені в цій частині позовні вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Суд вважає, що судові витрати повинні бути покладені на відповідача відповідно до норм ст. 88 ЦПК України.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 208-209, 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль на виконання зобов’язань за договором позики, стягнення збитків та моральної шкоди задовольнити частково.

    Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки opel omega, 1988 року випуску, двигун № НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1 (після перереєстрації державний номерний знакНОМЕР_4).

    В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на автомобіль на виконання зобов’язань за договором позики, стягнення збитків та моральної шкоди відмовити.

    Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 164 грн. 33 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі до районного суду апеляційної скарги протягом 10 днів.

    Головуючий:                                 Є. О. Тарабан.