№ 2- 790

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 17 вересня 2010 року                                                               Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Нагорний», третя особа ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, грошових сум, моральної шкоди та витрат, зобов’язання вчинити певні дії та встановлення дати звільнення, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 25 березня 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСББ «Житловий комплекс «Нагорний» про стягнення заробітної плати, грошових сум, моральної шкоди та витрат. Позивач у своєму позові та у ході судового засідання посилався на те, що з 02 лютого 2008 року працював на посаді майстра вказаного об’єднання. З липня 2008 року йому повідомили, що його посада скорочена і можна не виходити на роботу, він не працює, але розрахунок проведено не було, заробітна плата за весь час роботи відповідачем йому виплачувалась не регулярно, була заборгованість по зарплаті, яка відповідачем не погашалася, навіть не видано трудову книжку. Неодноразово звертався до відповідача з питання виплати належних йому сум, але відповідач відповів відмовою. Вважає такі дії неправомірними, порушуючими його законні права і просив стягнути з відповідача на його користь вказані і уточненні кошти заробітної плати, компенсації, додаткові нарахування, маральну шкоду та витрати, повернути трудову книжку і вказати правильно дату звільнення, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що позивач дійсно працював в об’єднанні, звільнений за власним бажанням, йому при звільненні виплатили своєчасно всі належні суми, затримок з розрахунком через їх вину не було. Всі їх дії стосовно позивача проведені у відповідності до діючого законодавства, порушень допущено не було. Ніяких зобов’язань інших відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували та матеріальної і моральної шкоди не завдавали. Вважають, що позовні вимоги необґрунтовані і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені та добуті докази, суд уважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що позивач відповідач ОСББ «ЖК «Нагорний» 2 лютого 2008 року уклав з позивачем ОСОБА_1. трудову угоду на виконання роботи майстра. Дана трудова угода була підписана сторонами з визначеним строком її дії. Зобов’язання по виконанню своїх умов, передбачених трудовою угодою відповідач – ОСББ «ЖК «Нагорний» виконав у повному обсязі, тобто в період, передбачений угодою – 02 лютого 2008 року – 30 квітня 2008 року та пролонгований на той самий строк замовником (ОСББ «Ж/к «Нагорний») був наданий певний обсяг роботи, за який він розрахувався з виконавцем (ОСОБА_1.) відповідно до обумовленого розміру винагороди.

Позивач наполягав на сплаті заборгованості по заробітній платні за червень, липень 2008 року, так як був сплачений не повний обсяг обумовленої суми за трудовою угодою. Позивач вважає дії відповідача незаконними та такими, що суперечать вимогам ч.1 ст. 116 КЗпП України, якими передбачено, що виплати всіх сум,  що належать працівнику при його звільненні, від підприємства,  установи, організації, провадиться в  день звільнення. В разі невиплати  з  вини  власника  або  уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, підприємство, установа, організація відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день фактичного розрахунку.

В добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений звернутися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.  

Трудова угода, яка була укладена між сторонами відповідає загальним положенням про підряд, згідно зі ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода  між  працівником і   власником підприємства,  установи,   організації   або   уповноваженим   ним органом  чи фізичною  особою,  за  якою  працівник  зобов'язується виконувати  роботу, визначену   цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник  підприємства, установи, організації  або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові  заробітну  плату і забезпечувати  умови  праці, необхідні  для виконання роботи, передбачені законодавством  про  працю,  колективним  договором  і угодою сторін. Зміст наданої позивачем трудової угоди від 02 лютого 2008 року не містить в собі усіх умов трудового договору, що зокрема відсутні умови щодо обов’язків та взаємної відповідальності, забезпечення умов праці, а також умови організації праці, режим робочого часу та часу відпочинку, у тому числі умов щодо щорічної відпустки на яку посилається у своїй позовній заяві позивач.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами, які беруть участь у справі.  

У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.  

З урахування викладеного суд вважає, що доводи позивача щодо існуючої заборгованості по заробітній платні є безпідставні, оскільки позивачем не були наведені жодним чином факти неодержання виплати одноразового заохочення за червень місяць 2008 року, які були здійсненні відповідачем відповідно до наказу № 9 від 05 липня 2008 року. 

Стосовно пропущення позивачем строку для звернення з заявою до суду.   

Згідно зі ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.   

  Позивач звернувся до суду з позовною завою 25 березня 2009 року, тоді як повинен був звернутись у строк до 02 вересня 2008 року.  Відповідно до п. 4 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтею 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи  тримісячний  строк  пропущено без поважних причин, у  позові  може  бути  відмовлено  з  цих  підстав.  

Судом встановлено, що затримки розрахунку позивача з вини відповідача не було, необхідні виплати було проведено, порушень законодавства про оплату праці (ч. 2 ст. 233 КЗпП України) з боку відповідача не було.

    Не може суд взяти до уваги наполягання позивача на своєму позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і об’єктивно нічим не підтверджені.

Стосовно вимоги позивача про відшкодування грошових сум, моральної шкоди та витрат.   

           Частина 1 статті 2371 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим їм органом моральної шкоди працівникові проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав привело до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і жадають від його додаткових зусиль для організації свого життя.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

    Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

      Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивача по неналежному розрахунку або затримці цього та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідача не може бути  покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності і моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, наявність такої шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань. Твердження позивача, що «у зв’язку з постійними хвилюваннями, причиною яких є незаконне відношення зі сторони відповідача, призвели до погіршення стану здоров`я» не знаходить свого підтвердження. Ніякого причинного зв’язку між «незаконним  відношенням керівництва ОСББ «Ж/к»Нагорний» та погіршенням стану здоров’я позивача не має.       

Посилання позивача на те, що він вирішував фінансові проблеми, пов’язані з незаконним звільненням та невиплатою заборгованості, належних йому коштів, шляхом позичання у друзів та знайомих та неможливістю на даний час повернути їх, що в свою чергу принижує його честь та гідність, є сумнівними.

Позивачем не надано жодного документу, що підтверджував би наявність заборгованості за кредитом, на який він посилається у своїй позовній заяві.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього та його сім’ї, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується. З огляду на вищезазначене безпідставними є і вимоги про зобов’язання вчинити певні дії та встановлення дати звільнення.

    При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати, грошових сум, моральної шкоди та витрат, зобов’язання вчинити певні дії та встановлення дати звільнення в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити. Оскільки позивач звільнений від судових витрат при подачі позову і не платив їх, а в задоволенні позову слід відмовити, то ці судові витрати слід віднести за рахунок держави.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 21, 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗПП України, ст. ст. 3, 23, 1166, 1167 ЦК України, постановою № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», ст. ст. 3, 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Житловий комплекс «Нагорний», третя особа ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати, грошових сум, моральної шкоди та витрат, зобов’язання вчинити певні дії та встановлення дати звільнення відмовити.

    Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                      Суддя -