Справа № 2-975/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2010 року                                     м. Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області у складі: головуючого судді Бакланова Р.В., при секретарі – Соколовій Н.О., за участю позивача –  ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідачки – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до  суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про повернення позичених грошових коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що 12 вересня 2009 року він позичив відповідачці гроші в сумі 1000 гривень для ремонту будинку, а 1 серпня 2008 року позичив ще їй 6000 гривень на весілля сина. ОСОБА_3 зобов’язалася повернути позичені гроші через рік, але незважаючи на неодноразові звернення позивача з проханням виконати зобов’язання до цього часу кошти не повернула. У зв’язку з наведеним ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідачки суму боргу та відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

У судовому засіданні позивач ствердив свої позовні вимоги, представник позивача підтвердила позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачка позовні вимоги визнала частково, в сумі 1000 грн., з тих підстав, що вона склала розписку під тиском позивача, а винна позивачеві лише 1000 грн., а не 6000 грн. як зазначено у розписці.

Судом були встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини: 1 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримала у позику ОСОБА_1 5000 грн., на весілля сина в строк до 1 серпня 2009 року, про що склала розписку (а.с.6).

12 вересня 2008 року ОСОБА_3 отримала в позику у ОСОБА_1 1000 грн. на свої потреби в строк до 12 вересня 2009 року, про що склала відповідну розписку (а.с.8).

Факт вчинення підписів у вищезазначених розписках відповідачкою не заперечується, а тому не підлягає доказуванню

12 березня 2010 року відповідачкою була отримана вимога про повернення коштів. (а.с. 8-10)

Ст. 1046. ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Ч. 2 ст. 1047. ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином суд доходить висновку про те, що між сторонами є правовідносини, які витікають з договору позики. Вищезазначені розписки стверджують факт передання позикодавцем – ОСОБА_1 позики ОСОБА_3 Тому суд доходить висновку про необхідність на підставі ст. 1049 ЦК України задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу зазначеному у розписках, які представила відповідачка – ОСОБА_3

Крім того суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми індексу інфляції та процентів від простроченої суми заборгованості, відмовити, оскільки ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. А оскільки між сторонами не було укладено договору, а розписка свідчить про передачу коштів, суд позбавлений можливості визначити розмір відсотків.

Також суд вважає, що розписка згідно з якою ОСОБА_1 прийняв 13 вересня 2008 року від ОСОБА_5 2500 грн. (а.с.15), яка була надана позивачкою, не є доказом виконання нею зобов’язань перед позивачем, оскільки, позивачем надана розписка, згідно з якою 31 липня 2008 року ОСОБА_1 надав позику ОСОБА_5 в сумі 1050 доларів США. (а.с.20).

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача, судові витрати у справі – державне мито та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи, сплачені останнім при зверненні до суду з позовною заявою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 174, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України;

ВИРIШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, проживаючої АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, що проживає в АДРЕСА_2 суму позики – 6000 грн., судові витрати у справі: 51 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, всього стягнувши шість тисяч сто сімдесят одну гривню (6171 грн.)

У задоволенні решти позовних вимог, про стягнення суми індексу інфляції та процентів від простроченої суми заборгованості, відмовити у зв’язку з необґрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області шляхом подачі в 10 – денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя: