У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2010 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Беркій О.Ю., Горблянського Я.Д.
секретаря Довжинської Н.Б.
з участю: апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_1, Угринівської сільської ради про визнання незаконним договору дарування, свідоцтва про право власності та визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду від 27 травня 2010 року,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Тисменицького районного суду від 27 травня 2010 року задоволено частково позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, видане 02.07.1993 року виконавчим комітетом Угринівської сільської ради ОСОБА_8 на будиноволодіння АДРЕСА_1 в частині 4/7 часток будинковолодіння.
Визнано частково недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, який укладено 18.09.2002 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в частині 4/7 частин будинковолодіння.
Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право власності по 1/7 частці будинковолодіння АДРЕСА_1, як частці в майні колишнього ____________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-3476/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р.Р.
Категорія 51 Доповідач Пнівчук О.В.
колгоспного двору.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначила, що позивачі звертаючись із зазначеним позовом стверджувати про те, що про оспорювані свідоцтво та договір дарування вони дізналися в 2007 році, однак такі не відповідають дійсності, оскільки із наявних в справі доказів вбачається що про зазначені правовстановлюючі документи вони дізналися в 2003 році. Апеляент вважає, що суд необґрунтовано залишив без розгляду її заяву про застосування позовної давності.
Суперечить наявним у справі доказам висновки суду про те, що що позивачі проживали по АДРЕСА_1, приймали участь у будівництві та здійснювали газифікацію, проводили опоряджувальні роботи.
Будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 розпочато у 1967 році на окремо відведеній особисто ОСОБА_8 земельній ділянці та велося виключно силами та коштами батьків, ніхто інший участі у будівництві будинку не приймав, докази з приводу участі позивачів в його будівництві відсутні..
Таким чином вважає апелянт, господарство №5 не утворено в результаті поділу вже існуючого на той час господарства №4 чи виділу з нього часток.
Крім того, апелянт посилається на те, що суд прийшов до невірного висновку про те, що у спірному будинковолодінні проживали і проживають позивачі та належним чином не перевірив зазначені обставини.
У суду, на думку апелянта, не було підстав для застосування положень ЦК України в редакції 1963 року про майно колгоспного двору, так як спірний житловий будинок набутий ОСОБА_8 у власність після 15 квітня 1993 року.
Апелянт просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову позивачів.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримали, позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 заперечили доводи апеляційної скарги.
Представник Угринівської сільської ради в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 02 липня 1993 року виданого виконавчим комітетом Угринівської сільської ради житловий будинок по АДРЕСА_1 в цілому з приналежними до нього будівлями та спорудами належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_8.
На підставі зазначеного свідоцтва про право власності на будинковолодіння приватним нотаріусом Тисменицького нотаріального округу 18.09.2002 року посвідчено договір дарування зазначеного будинку ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1
Постановляючи рішення про задоволення позову позивачів ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірне будинковолодіння АДРЕСА_1 відносилось до суспільної групи колгоспний двір, в якому проживали сторони по справі та ОСОБА_8, як голова колгоспного двору, яка померла 15 червня 2006 року, а тому право власності на майно яке належало колгоспному двору та збереглося після його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, як члени колгоспного двору станом на час введення в дію Закону України «Про власність» ( 25 квітня 1991 року) відповідно до чинної на той час ст. 126 ЦК України не втратили право на частку в майні колгоспного двору і розмір їх часток відповідно до ст. 123 ЦК України ( виходячи із рівності часток усіх членів двору включаючи неповнолітніх і непрацездатних ) складає по 1/7 частині за кожним в майні колгоспного двору (станом на 15 квітня 1991 року в колгоспному дворі проживало 7 осіб).
Посилання апелянта на те, що позивачі не приймали участі в будівництві будинку не заслуговують на увагу, оскільки позивачами з цього приводу представлено ряд доказів про оплату за будівельні матеріали та виконання будівельних робіт.
Не знайшли свого підтвердження також доводи апелянта про те, що позивачі не проживали у спірному будинковолодінні, оскільки такі спростовуються як поясненнями сторін щодо порядку користування спірним будинком (який склався протягом тривалого часу) так і довідками Угринівської сільської ради, актами обстеження та виписками з погосподарських книг.
Колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не наведено доказів того, що спірне будинковолодіння не належало до суспільної групи колгоспний двір, а позивачі ОСОБА_6 не мають права на частку в спірному будинковолодінні.
Рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тисменицького районного суду від 27 травня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Пнівчук О.В.
Судді БеркійО.Ю.
Горблянський Я.Д.