Справа № 2-2257
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2010 року Коломийський міськрайонний суд
Івано-Франківської області
у складі: головуючого-судді Васильковського В.М.
секретаря Олексюк Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в м. Коломия про стягнення щомісячної державної допомоги дітям війни, –
в с т а н о в и в :
у серпні 2010 року ОСОБА_1 /далі Позивач/ звернулася з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Коломия /далі Відповідач/ про стягнення щомісячної державної допомоги дітям війни визнання, мотивуючи його тим, що вона є дитиною війни і згідно ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” їй повинно виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2007-2009 роках їй така допомога не виплачувалась, що суперечить рішенню Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року про визнання неконституційними положень Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” та рішенню Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ряд положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. На її письмове звернення про підвищення їй розміру пенсії як дитині війни Відповідач відмовив. Тому просить стягнути з відповідача недоплачену державну соціальну допомогу відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
10 вересня 2010 року від позивачки ОСОБА_1 поступила заява про зміну позовних вимог, в якій просить зобов’язати Відповідача здійснити перерахунок її пенсії із врахуванням підвищення до пенсії в розмір 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та виплатити заборгованість, яка виникне в результаті такого перерахунку за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007р.,та з 22.05.2008р.по 31.08.2010р. Через похилий вік просить розглядати справу без її участі.
Представник управління Пенсійного фонду України в м. Коломия подала до суду заяву в якій просить розглядати справу без її участі, в поданому письмовому запереченні зазначає, що згідно ухвали 19.05.2009 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що у частині третій ст.28 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, установленого в абзаці першому ч.1 ст.28 цього Закону, виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з вказаним Законом. Непоширення мінімального розміру пенсій за віком, установленого у абзаці першому ч.1. ст.28 Закону № 1058-ІV на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат дітям війни. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімального розміру пенсії за віком. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем, вирішення цього питання не належить до повноважень суду. Тому вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню, так як пенсія позивача призначена та перерахована з дотриманням норм діючого законодавства, то враховуючи викладене представник Відповідача просить в позові відмовити.
З”ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.
Статтею 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІУ “Про соціальний захист дітей війни” (далі Закон №2195-ІУ) – дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Статтею 6 Закону №2195-ІУ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є дитиною війни. Вказаний правовий статус підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданого 14.05.2001 року Коломийським міським управлінням праці та соціального захисту населення. В силу ст.ст.1, 6 Закону № 2195-ІУ ОСОБА_1, має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, управління Пенсійного фонду України в м. Коломия відмовило ОСОБА_1, у виплаті 30% підвищення до пенсії, посилаючись на відсутність бюджетних коштів на здійснення доплат дітям війни, відповідного нормативного забезпечення, відсутність законодавчого рішення про відновлення дії ст.6 Закону № 2195-ІУ у редакції, чинній до внесення змін до цієї статті, на врегулювання цього питання постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 530 “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Суд вважає, що Відповідач як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст.6 Закону № 2195-ІУ і здійснити Позивачці відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводив, чим допустив протиправну бездіяльність, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, іншу правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим на підставі вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 р. № 489-У дію ст.6 Закону № 2195-ІУ зупинено на 2007 рік із урахуванням ст.111 цього Закону. Проте Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону 489-У. Тим самим відновлено дію статті 6 Закону № 2195-ІУ, яка тривала до 31.12.2007 року. Отже, у 2007 році Позивачка мала право на підвищення пенсії, яка їй виплачувалася у період із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. (справа № 1-28/2008 щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ряд положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, зокрема положення п.41 Розділу II вказаного Закону, що стосуються змін до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Тому, у 2008 році Позивачка мала право на підвищення пенсії, яка їй виплачувалася у період із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Рішення Конституційного Суду України у цих справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв”язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень зазначеного Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” і Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, що визнані неконституційними. Ці Рішення Конституційного Суду України є обов”язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Статтею 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” № 835-У1 від 26 грудня 2008 року надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розмір соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених бюджетними програмами. Вказана стаття передбачає встановлення в абсолютних сумах розміру лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
На виконання вищевказаної норми Кабінетом міністрів України не приймалося окремої постанови щодо встановлення в 2009 році розміру підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «дитина війни». Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” передбачено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірах, встановлених вказаною постановою. Розмір підвищення до пенсії з 1 січня 2009 року цією постановою не визначений і змін стосовно цього питання у 2009 році у вказану постанову не вносилося.
В Законі України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” № 2154-17 від 27 квітня 2010 року також не встановлено обмежень щодо застосування положень статті 6 Закону № 2195-ІУ.
Отже, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 1 січня 2009 року по даний час є діючою у наступній редакції: «дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком».
Суд відхиляє доводи Відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст.28 “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
При визначенні спеціального розміру, з якого повинні обчислюватися підвищення до пенсії дітям війни слід виходити з положень Закону України “Про прожитковий мінімум”. Так, відповідно до ст.2 вказаного Закону прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Суд відхиляє доводи Відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на Ухвалу Конституційного Суду України від 19.05.2009 р. про те, що у частині третій ст.28 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 р. “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” закладено однозначну вимогу щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, установленого в абзаці першому ч.1 ст.28 цього Закону, виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з вказаним Законом.
Відмовляючи у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення терміна (словосполучення) “мінімальна пенсія за віком”, що міститься у статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-ІУ, тлумачення терміна (словосполучення) “мінімальний розмір пенсії за віком”, використаного в частині першій статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ, статті 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 45 Закону України “Про Конституційний Суд України” за відсутністю встановленого Конституцією України, цим Законом права на конституційне подання, непідвідомчості Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні, Конституційний Суд України в Ухвалі однозначно вказав: “Непоширення мінімального розміру пенсії за віком, встановленого в абзаці першому частини першої статті 28 Закону № 1058-ІУ, на правовідносини, що виникають на підставі інших законів, крім цього Закону, дає підстави стверджувати про наявність прогалини у законодавчому регулюванні виплат дітям війни, передбаченої у статті 6 Закону № 2195-ІУ. Ця прогалина полягає у відсутності механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 відсотків якої мають підвищуватися дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії. Заповнення прогалин має здійснюватися законодавцем, а тому вирішення цього питання не належить до повноважень Конституційного Суду України.
Згідно ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Закон № 1058-ІУ) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Тобто, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Враховуючи наведене, суд відхиляє посилання представника Відповідача на те, що положення ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” щодо мінімального розміру пенсії за віком не застосовується при призначенні пенсії за Законом України № 796-ХІІ. Положення ч.3 ст.28 Закону № 1058-ІУ не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших, пов”язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті. Наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Отже, при вирішенні спору суд, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами доходить висновку, що при виплаті 30% підвищення до пенсії дитині війни, передбаченого статтею 6 Закону 2195-ІУ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Також, суд відхиляє доводи Відповідача на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни” доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на Відповідача зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
За таких обставин суд вважає, що способом відновлення порушеного права Позивачки є покладення обов’язку на Відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням виплачених сум за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 серпня 2010 року (по дату, на яку вказує Позивачка). Позовна вимога в частині зобов’язання Відповідача в подальшому виплачувати підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, не підлягає до задоволення, оскільки судовому захисту підлягає вже порушене право а не те, яке може бути порушене в майбутньому.
На підставі ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та керуючись ст.ст. 209, 212- 215, 218 ЦПК України,-
в и р і ш и в:
позов задовольнити повністю.
Зобов”язати управління Пенсійного фонду України в м.Коломия Івано-Франківської області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 серпня 2010 року включно, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням виплачених сум.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення набирає законної сили після закінчення встановленого строку апеляційного оскарження.
Головуючий: підпис
З оригіналом вірно
Суддя: Васильковський В.М.