Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2010 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Стефанів Н.С., Матківського Р.Й.
секретаря Сідорука А.О.
з участю апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2
представника відповідачів ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Івано-Франківська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадкування, визнання частково недійсними договорів дарування, про визнання права власності на Ѕ частину спадкового майна за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2010 року,-
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_1 в червні 2006 року звернулася в суд з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадкування, визнання частково недійсними договорів дарування житлового будинку та визнання за нею права власності на Ѕ частину спадкового майна.
Свої вимоги мотивувала тим, що 18.03.1993 року відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_8.
Спадкоємицями являлись її мати ОСОБА_7та вона оскільки проживали в спадковому будинку.
Вона, ОСОБА_1 прийняла спадщину, однак відмовилась від отримання свідоцтва про спадщину.
_____________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-1212/2010 р. Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.
Категорія 37 Доповідач Пнівчук О.В.
Вважає, що відповідачка ОСОБА_7 неправомірно оформила свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно, в 2001 році подарувала ОСОБА_5, а та в свою чергу в 2006 році подарувала житловий будинок ОСОБА_6
Позивачка просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину в частині Ѕ спадкового майна та договори дарування житлового будинку в ј частині та визнати за нею право власності на Ѕ спадкового майна.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Івано-Франківська державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадкування, визнання частково недійсним договору дарування, про визнання права власності на Ѕ частину спадкового майна.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Апелянт зазначила, що в суді першої інстанції доведено, що вона прийняла спадщину після смерті батька, так як на час його смерті проживала і по даний час проживає в спадковому будинку. В заяві до нотаріальної контори при прийнятті спадщини від 18.03.1997 року зазначила про відмову від отримання свідоцтва про спадщину, а не від спадщини.
Апелянт вважає, що висновок суду про те, що вона відмовившись від отримання свідоцтва про спадщину фактично відмовилась від отримання спадкового майна суперечить фактичним обставинам справи. Відповідачі скориставшись її неграмотністю оформили на себе її частку в спадковому майні без її згоди. Про відчуження спадкового будинку дізналася у 2008 році.
Апелянт просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення її позову.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримали, представник відповідачів ОСОБА_3 заперечив доводи апелянта.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Для придбання спадщини згідно ст. 548 ЦК України необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця.
Судом встановлено, після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1
В зазначеному будинку на час смерті ОСОБА_8 проживали його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_1, які прийняли спадщину, фактично вступивши в управління спадковим майном.
18 березня 1997 року державним нотаріусом Другої Івано-Франківської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцю першої черги - ОСОБА_4 на спадкове майно - житловий будинок по АДРЕСА_1.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом виданого ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що 18 березня 1997 року ОСОБА_1 подала до Державної нотаріальної контори заяву, в якій відмовилась від оформлення свідоцтва про право на спадщину, тобто відмовилася від спадщини, а тому ОСОБА_4 правомірно видано свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно.
Однак із таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 553 ЦК України спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.
Так, в заяві від 18 березня 1997 року ОСОБА_1 зазначила, що вона на день смерті її батька ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 року проживала разом з ним в спадковому будинку та продовжує в ньому проживати. Заявила, що спадщину прийняла, але одержувати свідоцтво про право на спадщину не бажає і звертатися в народний суд для оспорення даного питання не буде (а.с. 43).
Дана заява не може служити доказом того, що позивачка відмовилась від прийняття спадщини у встановленому законом порядку, а тому, у нотаріуса не було підстав для видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на все спадкове майно.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 порушено права позивачки як спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_8, а тому її позовні вимоги є обґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Загальна позовна давність встановлюється встановлюється тривалістю у три роки.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом по закінченні строку позовної давності, представник відповідачів ОСОБА_3 подав заяву про застосування позовної давності.
Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Беручи до уваги, що позивачка з серпня 2000 року по стану здоров»я неодноразово проходила лікування, визнана інвалідом третьої групи, що згідно її пояснень ОСОБА_5 в травні 2006 року стала погрожувати їй виселенням, то колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності з поважних причин, який слід поновити.
Судом встановлено, що свідоцтво про право власності на все будинковолодіння АДРЕСА_1 було видано на ім»я померлого ОСОБА_8, в той час як дане будинковолодіння являлось спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_4, чого не заперечила позивачка ОСОБА_1 Тому, хоча свідоцтво про право на спадщину по закону на все будинковолодіння видано на ім»я ОСОБА_4, спадковим майном являється фактично Ѕ частини спірного будинку.
Оскільки при видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом було порушено право ОСОБА_1 як спадкоємця першої черги на її частку в спадковому майні, то зазначене свідоцтво слід визнати недійсним в ј його частині та відповідно недійсними в цій частині договори дарування: від 22.09.2001 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та від 13.01.2006 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Беручи до уваги, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення суду відповідно до вимог ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Питання судових витрат суду вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.
На підставі наведеного, ст.ст. 525, 529, 548, 549, 553 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст.ст. 215, 256, 267 ЦК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2010 року скасувати та постановити нове рішення.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду .
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 18.03.1997 року № 1Д -107 на ім»я ОСОБА_4 в 1/4 частині спадкового майна – житлового будинку по АДРЕСА_1
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 22 вересня 2001 року зареєстрований за № 226-Д укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині дарування ј його частини.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 від 13 січня 2006 року зареєстрований за № 6-Д укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в частині дарування ј його частини.
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на ј частини житлового будинку по АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 119 грн. понесених нею судових витрат.
Рішення набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом 20 днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Пнівчук О.В.
Судді Стефанів Н.С.
Матківський Р.Й.