Справа №2-625/10  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

31 серпня 2010 року                                                  м.Кодима, Одеської області

        Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого -  судді                                      Сопільняка О.М.

при секретарі                                                Журбі С.П.

з участю позивача                                        ОСОБА_1

представника позивача                                ОСОБА_2    

розглянувши у попередньому судовому засіданні в залі суду в місті Кодимі, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 28 липня 2010 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.      

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала та пояснила, що шлюб з відповідачем уклала 20 квітня 2001 року у Лабушненській сільській раді Кодимського району Одеської області. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей – доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Останнім часом відносини між ними погіршилися, сторони проживають окремо, тому просить шлюб розірвати. Крім цього просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 усіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісяця.

Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі ордера адвоката, позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, однак в судове засіданні прибув його рідний брат ОСОБА_6 та повідомив, що відповідач про судовий спір обізнаний, вимоги позивача йому відомі, позивач їх визнає у повному обсязі та просить розглянути справу без його участі, оскільки він є моряком і в даний час перебуває у плаванні за межами України.  

Суд, вислухавши сторони, дослідивши надані ними докази та матеріали цивільної справи, враховуючи визнання відповідачем позову, що несу перечить вимогам закону та не порушує законних прав і інтересів третіх осіб, вважає можливим позов задовольнити повністю з таких підстав.          

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, укладеному та зареєстрованому 20 квітня 2001 року у Лабушненській сільській раді Кодимського району Одеської області, актовий запис №3, що, крім пояснень сторін, підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, повторно виданим 28 серпня 2002 року вказаною сільською радою.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей – доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.  

Згідно ст.24 СК України шлюб має ґрунтуватись на вільній згоді жінки та чоловіка. При цьому, відповідно до ч.3 та 4 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.

Судом на підставі пояснень сторін встановлено, що подружні відносини між ними остаточно припинились, сторони проживають окремо, відносин між собою не підтримують. Сторони не мають бажання зберегти сім»ю та перебувати у шлюбі надалі через відсутність взаєморозуміння та взаємоповаги, втрату почуттів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з огляду на вказані обставини подальше застосування будь-яких заходів щодо примирення подружжя, як це передбачає ст.111 СК України, є недоцільним та неефективним і суперечить інтересам  сторін та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.110 СК України суд може розірвати шлюб за позовом одного із подружжя.

Встановивши об’єктивні підстави для розірвання шлюбу, передбачені ст.112 СК України, а саме те, що примирення між подружжям неможливе через втрату ними почуття взаємної любові, неповагу та образи з боку відповідача, фактичне припинення спільних зобов’язань щодо піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, утвердження в сім»ї взаємоповаги, втрату почуття відповідальності подружжя один перед одним, як того вимагає ст.55 СК України, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їх спільним інтересам,  що має важливе значення, бажання зберегти сім»ю у сторін відсутнє, що є підставою для розірвання між ними шлюбу, оскільки перешкод, передбачених ч.2 ст.110 СК України,  для цього не встановлено.                                                      

Крім цього ст.51 Конституції України та ст.ст.150 і 180 СК України встановлюють для батьків обов’язок виховувати та утримувати своїх неповнолітніх дітей до їх повноліття.            

Відповідач будучи батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов’язаний утримувати їх, проте свій обов’язок належним чином не виконує,  що було встановлено в судовому засіданні.        

У статті 19 Конвенції про права дитини, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і відповідно до ст.9 Конституції України є складовою національного законодавства, держави-учасниці, які її підписали, взяли на себе зобов’язання вживати усіх необхідних законодавчих та інших заходів з метою захисту дитини від  неналежного піклування з боку батьків чи будь-якої іншої особи.        

Одним із способів захисту прав неповнолітньої дитини при ухиленні батьків від обов’язку її утримувати є законодавчо передбачена можливість судового стягнення коштів на їх утримання.

Так, згідно ст.181 СК України по рішенню суду кошти на утримання неповнолітньої дитини (аліменти) можуть бути присуджені в частині від доходу (заробітку) платника аліментів, або в твердій грошовій сумі.        

Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та матеріальне становище дітей, стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника інших дітей, непрацездатних осіб, інші обставини, що мають істотне значення.  

Судом встановлено, що відповідач є моряком і працює за контрактом.  Заявлений позивачем розмір аліментів відповідач визнав та погодився їх сплачувати у такому розмірі. Таке визнання позову не суперечить вимогам закону, оскільки заявлений позивачем розмір не суперечить ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» № 606 від 21 квітня 1999 року. У зв’язку з цим суд вважає необхідним позов і в цій частині задовольнити і визначити аліменти у заявленому позивачем розмірі.        

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.104, 105, 110, 111, 112 СК України, ст.ст.130, 174, 213, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задовольнити у повному обсязі.

Шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, укладений та зареєстрований 20 квітня 2001 року у Лабушненській сільській раді Кодимського району Одеської області,  актовий запис №3, –

р о з і р в а т и.            

Неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати з ОСОБА_1.

      Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/2 частини місячного доходу (заробітку) відповідача на двох дітей, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з моменту звернення до суду, тобто з 28 липня 2010 року і досягнення дітьми повноліття.

При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 державне мито на користь держави в сумі по 17 грн. з кожного.

       Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                   Сопільняк О.М.