ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "14" червня 2006 р.                                                                   Справа № 13/114

Суддя господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович

розглядаючи справу

за позовом   Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖЦ"

про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів - 6620грн.

за участю представників:

позивача:  Лінецький Р.І. - головний спеціаліст.

відповідача:  Веселий В.С. – представник. Доручення  № 15 від 13.06.2006 р.

СУТЬ СПОРУ:

Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів. м. Чернівці звернулась з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ЖЦ” м. Сторожинець Чернівецької області про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в розмірі 6620 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до  звіту Ф.10-ПІ поданого відповідачем за підсумками 2005 р., де норматив працевлаштування інвалідів склав 1 чол., однак відповідачем в порушення ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", його не виконано, так як було влаштовано жодного., а тому він повинен сплатити штрафні санкції в розмірі 6620 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву від 16.05.2006 року позовні вимоги не визнає з тих підстав, що він є платником єдиного податку і відповідно до Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі – Указ) не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти них, розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

У відповідності до ст. 20 Закону підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідами. Згідно з частиною третьою цієї статті сплата штрафних санкцій проводиться за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні  підприємств, установ, організацій.

Зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік вбачається, що при нормативі 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів відповідачем таке місце не створено (а.с.4).

Матеріалами справи доводиться і не заперечується відповідачем, що ним у 2005 році не вчинялися дії по забезпеченню нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема, передбачені пунктами 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р., а саме не розроблялися заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, не подавалася інформація центру зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів (а.с. 6-7).

За відсутності інформації відповідача про створені (пристосовані) ним робочі місця для інвалідів уповноважені органи, визначені статтею 18 Закону, не могли реалізувати покладений на них обов’язок працевлаштування інвалідів.

Не спростовують позовні вимоги посилання відповідача на те, що він у 2005 році був платником єдиного податку.

Згідно з пунктом 6 Указу суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема внесків до Фонду, однак Указ не звільняє платників єдиного податку, на яких працює більше 8 чоловік, від виконання вимог статті 19 Закону. Крім того, з дня набуття чинності частиною 1 статті 20 Закону в редакції Закону № 2606-ІІІ від 05.07.2001 р., з 01.08.2001 р. підприємства сплачують не відрахування чи внески до Фонду, а штрафні санкції, від сплати яких підприємства-єдиноподатники у встановленому порядку не звільнені.

У разі, якщо визначені статтею 18 Закону органи не  направляли на підприємство інвалідів для працевлаштування, підприємства звільняються від сплати штрафних санкцій у разі виконання ними всіх встановлених вимог законодавства (Закону і Положення) щодо створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів і повідомлення державної служби зайнятості  та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, навіть якщо створені робочі місця інвалідами не зайняті.   

За таких обставин суд дійшов висновку, що у 2005 році відповідач неналежно виконував покладений на нього обов’язок по забезпеченню дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому повинен нести передбачену Законом відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда в сумі 6620 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ЖЦ” м. Сторожинець Чернівецької області ідент. Код 32908227 на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, (р/р 31210230500002 у відділенні Державного Казначейства м. Чернівці, код 23246436) 6620 грн. штрафних санкцій.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  КАС України,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                             С.О. Миронюк