Справа № 2- а –1812/10 року

П О С Т А Н О В А

 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

05 травня 2010 року Авдіївський міський суд Донецької області у складі головуючого: Соболєвої І.П.,

при секретарі:  Злагода Н.Ю.,

за участю заявника:  ОСОБА_1.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні   в залі суду в місті Авдіївка справу за скаргою:

 ОСОБА_1 на постанову інспектора та визнання постанови незаконною; зацікавлена особа – інспектор ДПС взводу ДПС міста Ізюм Харківської області Дхинчарадзе Роман Сулікович,  суд-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1  звернувся  до суду зі скаргою про визнання постанови   інспектора  ДПС взводу ДПС м.Ізюм Дхинчарадзе Р.С. незаконною, посилаючись на те, що 11 березня  2010 року   він  керував автомобілем Форд номерний знак НОМЕР_1  їхав в місті Ізюм на   а/ш Київ-Харків-Довжанський  зі швидкістю  60 км/год, однак  був зупинений інспектором ДАІ, який повідомив про порушення правил дорожнього руху, що він перевищив встановлену швидкість руху на 32 км, про що склав протокол, згодом постанову.  З таким висновком він  не погодився. Вважає постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості руху незаконною. Прилад, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушення ПДР не є автоматичним засобом фото- чи відео фіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ, керується безпосередньо ним, або через комп’ютер. Між тим, відповідно до вимог ст. 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,  належним доказом правопорушення є фіксування приладом, що працює в автоматичному режимі. За таких умов така фіксація не відповідає вимогам закону.  До того ж, у постанові відсутні вказівки на те, яким саме приладом проводилось вимірювання та хто проводив фіксацію. Між тим, це повинно бути зафіксовано, оскільки у відповідність з п. 13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України /затвердженої наказом МВС 13.11.2006 року № 1111/ до використання спеціальних засобів нагляду за дорожнім рухом допускається лише робітники, які вивчили інструкції та склали заліки з використання цих приладів. Тому при оцінці, як законності, так і достовірності фіксації порушень ПДР необхідно мати відомості про цих співробітників. Також у постанові відсутні  докази належності виміряної швидкості саме автомобілю позивача.  Встановити та довести, що вимірювалася швидкість саме автомобіля позивача неможливо, а за таких умов різниця у кілька секунд може означати, що насправді виміряна швидкість автомобілю, який рухався у кількох десятках метрах від автомобіля позивача.    

                  У відповідність з вимогами ст. 10-15 Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” – на вимірювання у сфері, у якій їхні  результати  можуть бути використані у якості доказу по справі, розповсюджується  державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути  укомплектований документами про допуск даного типу засобів вимірювальної техніки для використання в України та про повірку даного примірника засобу  вимірювальної техніки. Однак таких документів надано не було.    

Вважає, що постанова є незаконною.  Просить постанову скасувати.

Суд, вислухав пояснення  заявника,  який скаргу підтримав,  пояснення свідка ОСОБА_3, дослідив матеріали справи,  вважає, що скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 11 березня 2010 року о 01.59 годин  в місті Ізюм на 627 км а/ш Київ-Харків-Довжанский керував автомобілем Форд держномер НОМЕР_1. Був зупинений інспектором ДПС і відносно нього було складено адміністративний протокол  за ст. 122 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.  

ОСОБА_1  у своїх поясненнях наполягав на тому, що швидкість не перевищував, рухався зі швидкістю 60 км/год, аварійної ситуації не створив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3, який був присутній в автомобілі заявника, зазначив, що ОСОБА_1 швидкість руху не перевищував, рухався зі швидкістю руху 60 км/год.

Відповідно до вимог ст. 258 КупАП – у разі виявлення  адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі  спеціальних технічних засобів – протокол про адмімінстративне правопорушення не складається, а постанова виноситься без учаті особи, яка пригається до адмімінстративної відповідальності.

В даному випадку був складений протокол та постанова за участю  правопорушника.    

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС  України – в адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності суб’єкта  владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Якщо особа, яка бере участь у справі без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

 Згідно  ст. 14-1 КУпАП – до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі  спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису – притягаються власники /співвласники/  транспортних засобів.

Одночасно КУпАП передбачає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності лише у разі порушення обмежень швидкості руху транспортних засобів більш, як на двадцять кілометрів на годину.  Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху – у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більш 60 км/год.    

З постанови в справі про адміністративне правопорушення серії АХ № 131 404 не вбачається яким саме приладом було зафіксовано перевищення швидкості руху заявником.

Окрім того, суду не надано будь яких переконливих доказів, що даний прилад  своєчасно пройшов відповідну повірку і калібрування,  правильність використання вимірювань,  також,  які має  межі відхилення (хибності) даний прилад.  

У відповідність з вимогами ст. 10-15 Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність” – на вимірювання у сфері, у якій їхні  результати  можуть бути використані у якості доказу по справі, розповсюджується  державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути  укомплектований документами про допуск даного типу засобів вимірювальної техніки для використання в України та про повірку даного примірника засобу  вимірювальної техніки. Однак таких  доказів судові не надано.

Згідно ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення.  

                  Аналізуючи наведене, та враховуючи, що зацікавленою особою не зібрано достатньо доказів, які б вказували на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КУпАП, суд дійшов висновку, що оскаржувану постанову про притягнення  заявника  до адміністративної відповідальності слід скасувати у зв’язку з відсутністю в його діях складу адмімістративного правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення -  закрити.  

Керуючись ст. ст. 17, 18, 247,  287-289, 293  Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 17-20, 69-72, 86, 94, 105, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на постанову інспектора та визнання постанови незаконною – задовольнити.

Постанову  інспектора  ДПС взводу ДПС міста Ізюм Харківської області Дхинчарадзе Романа Суліковича № АХ 131404 від 11 березня  2010 року про притягнення ОСОБА_1  до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП – скасувати у зв’язку з відсутністю в його  діях складу адміністративного правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закрити.  

Заява на апеляційне оскарження постанови може бути подана у десятиденний строк з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або у порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя: