справа № 2ц - 644/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 серпня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області в складі:
судді Філіпенко Л.П. при секретарі Щербак А.М.
за участю адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому просить визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказує на те, що 06 січня 1965 року згідно з ордером № 39, виданим виконкомом Антрацитівської міської Ради на сім’ю з трьох осіб йому була надана окрема квартира за адресою: АДРЕСА_2, яка складається з двох жилих кімнат. З цього часу він став проживати зі своєю сім’єю в цій квартирі. В 1989 році його син – відповідач ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року залишив цю нашу квартиру і пішов проживати зі своєю першою жінкою до іншої оселі. На думку позивача, з 1989 року цю квартиру його син ОСОБА_3 залишив назавжди, виїхав з постійного місця проживання за вищевказаною адресою, забравши всі свої речі, та в квартирі за адресою АДРЕСА_3 не проживає з 1989 року по теперішній час. ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла дружина позивача - ОСОБА_4, і з цього часу в АДРЕСА_1 він став проживати один. Таким чином, на думку позивача, з 1989 року і по теперішній час він не проживає з відповідачем однією сім`єю, тобто не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. На протязі одинадцяти років відповідач цей квартирою не користувався. Він не виконував і не виконує обов’язки наймача (члена сім’ї), передбачені ст.64 Житлового кодексу України, пов’язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг. Позивач не бажає нести за відповідача витрати по сплаті комунальних послуг і тому йому необхідно визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.У зв’язку з тим, що відповідач не проживає у спірній квартирі понад шість місяців ОСОБА_2 вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Йому відомо, що шість останніх років його син проживає однією сім’єю з ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_4. Від цього незареєстрованого шлюбу ОСОБА_3 має сина ОСОБА_6, народження ІНФОРМАЦІЯ_3 року. 16 січня 2009 року його син ОСОБА_3 одружився з ОСОБА_5 і сім’єю - дружиною та сином - він проживає в вказаної квартирі. Відповідач ОСОБА_7 створив нову сім’ю з якою постійно проживає в квартирі за вищевказаною адресою.
Відповідач добровільно відмовляється знятися з реєстрації місця проживання і таким чином перешкоджає позивачу проживати, користуватися належною йому квартирою за адресою: АДРЕСА_5, що проявляється у його додаткових витратах по оплаті житлового приміщення та комунальних послуг. Визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, позивачу необхідне перш для зменшення його затрат на комунальні послуги та для можливої приватизації цей квартири.
У запереченнях на позов представник відповідача ОСОБА_8, якій діє за дорученням, вказує, що, на його думку, дана позовна заява не обґрунтована й задоволенню не підлягає. Так, у своїй позовній заяві позивач затверджує, що відповідач із 1989 року виїхав з місця своєї прописки й не проживає там по теперішній час. Крім того, затверджує позивач, він навіть там жодного разу не з'являвся, і нібито цей факт можуть підтвердити свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 Також позивач затверджує, що відповідач самоусунувся від оплати комунальних послуг за квартиру. Однак це все не відповідає дійсності. Дійсно ОСОБА_3 після одруження й народження сина перейшов жити у квартиру своєї дружини за адресою: АДРЕСА_4, але це закономірний факт (родина повинна проживати спільно). Однак відповідач постійно, періодично, не менш одного разу на місяць з'являвся у своїй квартирі, довідувався про стан квартири, здоров'я й способі життя батька. Також мали випадки, коли ОСОБА_3залишався ночувати у своїй квартирі. І даний факт підтверджується виданої на його ім'я характеристикою від 12.04.2010р.№ 437 і це можуть підтвердити свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 Крім цього, згідно довідки № 5 від 13.04.2010р. виданою шахтою «Комсомольська» з 1.04.2007р. по 31.03.2009р. відповідач провадив оплату за опалення житлового спірного приміщення. І тільки по особистій заяві позивача із квітня 2009 року із зарплати ОСОБА_3 припинили втримання за опалення, про що відповідач відразу й не знав, з тієї причини що 13 травня 2009 року ОСОБА_3 був травмований на виробництві, у зв'язку із чим він визнаний інвалідом 1 групи, прикутий до постелі. Саме із цієї причини він фізично не в змозі з'являтися у своїй квартирі. А його рідний батько замість того, щоб хоч раз провідати сина, довідатися про його стан, навпаки, корисливо використовуючи дане горе, усіляко намагається позбавити сина останнього житлового кута з єдиною метою прописати й віддати сіново своїй новій дружині, у якої є своя двухкімнатна квартира й у додатковому житлі в неї особливого нестатку немає. Тим більше що ОСОБА_3. не перешкоджав їхньому спільному проживанню на своїй житлоплощі. На підставі вищевикладеного вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані й задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні
- позивач підтримує свої вимоги, посилаючись на ті ж обставини, що і в позовній заяві, не заперечує, що за взаємною домовленістю починаючи з березня 2005 року він із сином оплачували за опалення квартири навпіл - кожний по 70 грн., а потім по 72 грн. щомісяця. Син для цього написав заяву за місцем роботи на шахту «Комсомольська», він - на АРМЗ. Утримання із зарплати сина перестали провадити тому, що він сам ( позивач) відмовився. Відбулося це в травні місяці 2010 року, але останні втримання були із зарплати за березень. Уважає, що син повинен жити зі своєю родиною й там повинен бути прописаний. Категорично заперечує проти того, щоб сина, що із травня 2009 року інвалід першої групи, прикутий у постелі й має потребу в догляді, перевезли у квартиру до нього. Не заперечує, що ключі від квартири були в сина, він приходив у квартиру, коли хотів, тим більше, що в цій квартирі проживала його дочка від першого шлюбу, але він їх потім забрал, тому що стали пропадати документи, і він порахував, що з вини сина.
- представник відповідача ОСОБА_13, якій діє за дорученням (а.с.16), позов не визнав, посилаючись на ті ж обставини, що і в запереченнях.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які приймають участь у справі. Судом досліджені всі докази, надані сторонами. Клопотання про витребування інших доказів та дослідження їх в судовому засіданні від сторін не надійшло. Судом постановлено рішення на підставі доказів, наданих сторонами і досліджених під час судового засідання.
Вислухавши сторони, досліджуючі матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, тому що сукупність наданних суду доказів вірогідно підтверджує його законність і обґрунтованість.
Дійсно, 06 січня 1965 року згідно з ордером № 39, виданим виконкомом Антрацитівської міської Ради на сім’ю з трьох осіб на ім’я ОСОБА_14 була надана окрема квартира за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5), у якої на цей час зареєстровано два чоловіки – батько ОСОБА_14 ( позивач) та його син відповідач ОСОБА_3 (а.с.7), оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла дружина позивача - ОСОБА_4, і з цього часу в АДРЕСА_1 він став проживати один. У позову ОСОБА_14 вказує, що з 1989 року і по теперішній час він не проживає з відповідачем однією сім`єю, тобто не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету, син не виконував і не виконує обов’язки наймача (члена сім’ї), передбачені ст.64 Житлового кодексу України, пов’язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг.
Судом встановлено, и не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 після одруження й народження сина перейшов жити у квартиру своєї дружини за адресою: АДРЕСА_4, але за взаємною домовленістю між сторонами, починаючи з березня 2005 року позивач із сином оплачували за опалення квартири навпіл - кожний по 70 грн., а потім по 72 грн. щомісяця. Ці виплати були припинені не по ініціативі відповідача, а навпаки сам позивач відмовився, причому тоді, коли син його 13 травня 2009 року був травмований на виробництві, у зв'язку із чим він визнаний інвалідом 1 групи, прикутий до постелі.
Не заможне посилання позивача й на те, що син добровільно перестав приходити у квартиру, оскільки сам пояснив у суді, що ключі від квартири були в сина, він приходив у квартиру, коли хотів, тим більше, що в цій квартирі проживала його дочка від першого шлюбу, але він їх потім забрал, тому що стали пропадати документи, і він порахував, що з вини сина.
При таких обставинах суд уважає, що відповідач не відмовився від користування цієї квартири, оскільки виконував обов’язки наймача (члена сім’ї), передбачені ст.64 Житлового кодексу України, пов’язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг і ці виплати були припинені не по ініціативі відповідача, а навпаки по ініціативі його батьки, якій в цей час заперечує проти того, щоб сина, що із травня 2009 року інвалід першої групи, прикутий у постелі й має потребу в догляді, перевезли у квартиру до нього.
Керуючись ст. ст. 6, 10, 60 ЦПК України, ст.ст. 64, 71, 72 ЖК України суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням відмовити за необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя
рішення надруковане у дорадчій кімнати