Справа № 2-2827/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

18 серпня 2010 року                    Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді                          Яровенко  Н.О.

при секретарях                             Бондар О.П.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Києві цивільну справу за позовом Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 про виселення та зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», 3-я особа: Управління професійно-технічної освіти про визнання права на проживання в гуртожитку,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення посилаючись на те, що відповідачі проживають в гуртожитку, який  підпорядкований ДП «ДВРЗ» за адресою: АДРЕСА_1. Як працівник заводу в 1988 році ОСОБА_1 був поселений в рахунок ліміту житлової площі. В подальшому до нього в гуртожиток були поселені та зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Починаючи з 1991 року ОСОБА_1 не є працівником ДВРЗ, а тому втратив право проживання в гуртожитку.  В добровільному порядку відповідачі відмовляються виселятись зі спірної кімнати. Відмова відповідачів виселитись є незаконною та необґрунтованою, оскільки відповідач немає будь-яких законних підстав для подальшого проживання на зайнятій житловій площі і має бути виселений без надання іншого житлового приміщення, так як в гуртожитку позивача мають право проживати виключно працівники підприємства, а відповідачі не знаходиться в трудових відносинах з позивачем.

    Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просить суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового приміщення в АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

    Відповідачі та їх представник в судовому засіданні позов не визнали та звернулись до суду з зустрічним позовом про визнання права на проживання в гуртожитку, оскільки вони не можуть бути виселені, так як відповідач-1 з ДВРЗ не звільнявся за власним бажання, його було переведено до СПТУ №9 майстром виробничого навчання, там же працює і його дружина – відповідач-2. Фактично своїх  трудових відносин з ДВРЗ не припиняв, оскільки СПТУ № 9 готує робітників саме для ДВРЗ. В даному гуртожитку відповідачі фактично зареєстровані та постійно проживають починаючи з 1988 року. На даний момент перебувають на квартирному обліку. Іншого житла в них немає.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

    Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, ОСОБА_1 в 1988 році був поселений на зареєстрований в гуртожиток  за адресою: АДРЕСА_1, що сторонами не оспорюється та підтверджується формою № 3 (а.с.6). Згідно довідки (а.с.11) ОСОБА_1 працював на ДВРЗ на посаді електрозварника в цеху правки вагонів з 20.07.1988 року. В подальшому з 03.01.1991 року працював електрозварником в ковальському цеху та звільнений 14.06.1991 року по переводу в СПТУ № 9. (а.с.55,56).

    Згідно довідки форми № 3 відповідач ОСОБА_1 з 1988 року, тобто з моменту вселення, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2004 року і по даний момент зареєстровані в АДРЕСА_1.

    Наполягаючи на позові представник позивача пояснив, що право на проживання в гуртожитку, що знаходиться на балансі позивача мають виключно працівники підприємства, інші особи можуть бути виселені, крім тих категорій, що визначені ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення. Відповідач немає законних підстав для подальшого проживання в гуртожитку.

    Статтею 42 Конституції України передбачено, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішення суду.

    Оскільки, відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на законних підставах тривалий час зареєстровані та фактично проживають в гуртожитку по АДРЕСА_1, а саме з 1988 року, та не мають власного житла - на них розповсюджується сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».  

Статтею 8  Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які на законних підставах зареєстровані та тривалий час (не менше як п’ять років) проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених шляхом корпоратизації чи приватизації колишніх державних підприємств, крім тих організацій, які створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, у разі, коли такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання в таких гуртожитках до розв’язання їх житлової проблеми.  

Відповідно до ст.19 цього ж Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім’ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті.  

За таких обставин підстав для виселення відповідачів з гуртожитку немає.

Одночасно з цим слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.132 ЖК України, інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселені в гуртожитку в зв’язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 звільнився з ДВРЗ не за власним бажанням, а по переводу до СПТУ № 9, що також є підставою для відмови в позові.

Що стосується зустрічного позову, то він не підлягає задоволенню, оскільки обґрунтовуючи свій позов відповідачі за первісним позовом обґрунтовують його ст.. 132 ЖК України, яка може або слугувати підставою для виселення з гуртожитку, або відмовою в такому виселенні. Законних підстав для визнання за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права на проживання в гуртожитку немає, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 42 Конституції України, ст.ст. 8, 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст.. 132 ЖК України, ст.ст. 10, 58, 60, 88, 131, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

    В позові Державного підприємства «Дарницький вагоноремонтний завод» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 про виселення та зустрічному позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ДП «Дарницький вагоноремонтний завод», 3-я особа: Управління професійно-технічної освіти про визнання права на проживання в гуртожитку відмовити.    

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя