Справа № 2-1261/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

04 серпня 2010 року                   Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді                         Яровенко  Н.О.

при секретарі                               Бондар О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, 3-я особа ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -  

в с т а н о в и в:

    Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням посилаючись на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1. В спірній квартирі зареєстрований відповідач, але починаючи з 2001 року відповідач в спірній квартирі не проживає, особистих речей немає, витрати по утриманню житла не несе. Крім цього, в 2009 році відповідач в спірну квартиру зареєстрував свою доньку, яка також жодного дня в спірній квартирі не проживала. Тому позивач звернувся до суду і просить визнати відповідача та його неповнолітню доньку такими, що втратили право користування спірною квартирою.

    Позивач та її представник  в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі та просять суд винести рішення, яким визнати відповідача ОСОБА_2 та його неповнолітню доньку ОСОБА_3, 2009 року народження такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.  

    Відповідач  в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що з 2001 року він не проживав в спірній квартирі оскільки відбував покарання. Звільнившись в 2006 році він в спірній квартирі не проживав, але залишився зареєстрований. Під час відбування покарання його мати зробила родинний обмін, внаслідок якого отримала у власність квартиру по АДРЕСА_2.

Третя особа в судовому засіданні  висловила думку про обґрунтованість позову.

    Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача,  свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

    Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування  (а.с.8). Згідно довідки форми № 3 в спірній квартирі зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_1, її мати ОСОБА_3, ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 (а.с.41).

Наполягаючи на позові позивач пояснила, що відповідач ОСОБА_2 та його неповнолітня дочка в спірній квартирі ніколи не проживав і в 2000 році був засуджений  до позбавлення волі та звільнився в 2006 році. Його неповнолітня дочка в спірній квартирі взагалі ніколи не проживала.

На підтвердження того факту, що відповідач та його дочка не проживаються в спірній квартирі позивач надала акт про не проживання (а.с.7). В судовому засіданні будучи допитаними свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є сусідами по будинку, пояснили, що відповідач в спірній квартирі не проживає приблизно більше 10 років. Зі слів позивача та 3-ої особи відповідач за комунальні послуги не сплачує. Сварок з приводу неможливості проживання в спірній квартирі та вселення вони не бачили.

    Заперечуючи проти позову відповідач пояснив, що до 2001 року він проживав в спірній квартирі. В 2001 році його було засуджено до позбавлення волі. Під час відбуття покарання його мати зробила родинний обмін спірної квартири на квартиру по АДРЕСА_2. Відбувши покарання він більше ніколи в спірній квартирі не проживав. В квартирі його особисті речі відсутні, за комунальні послуги не сплачує. В минулому році в спірній квартирі зареєстрував свою дочку.

    В судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (матір»ю відповідача), ОСОБА_2 (матір діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_2) відбувся родинний обмін внаслідок якого, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 стали співвласниками квартир АДРЕСА_2 в м.Києві, що підтверджується договором міни (а.с.49).

    Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Так відповідача на виконання вимог вказаної статті не надано жодного доказу які б обґрунтовували неможливість визнання втративши ми право користування спірною квартирою.

Відповідно до вимог ст.  383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.          

Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Також у  статті 41 Конституції України вказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.  

Крім того, відповідно до  вимог 163 ЖК України, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї за ним зберігається займане житлове приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першої, пунктами 1 і 5 частини четвертої і частини четвертої ст. 71 цього ж кодексу.  

Відповідно до ст.405  ЦК України     член  сім’ї власника  житла  втрачає  право на  користування  цим  житлом  у  разі  відсутності   члена  сім’ї  без  поважних  причин  понад  один  рік,  якщо  інше  не  встановлено  домовленістю  між  ними  і  власником  житла  або  законом.  

    Згідно  ст. 71  ЖК України   при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї  за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.  

    Тобто,  суд приходить до висновку, що реєстрація  відповідача  у спірній квартирі, дійсно перешкоджає позивачу   здійснювати  його право власності,   а  позивач  має  право  вимагати  усунути  перешкоди  в  користуванні  та  розпорядженні  своїм  майном,  у зв’язку з чим суд вважає за необхідне визнати відповідача  таким, що втратив  право користування житловим приміщенням.  

    Враховуючи той факт, що неповнолітня ОСОБА_3 в спірній квартирі взагалі зареєстрована менше одного року, суд позбавлений можливості визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.  

    На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст.383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 71, 163 ЖК України,  ст.ст. 10, 11, 57, 60, 213, 215, 218, 226  ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, 3-я особа: ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

В решті позову відмовити.

    До суду може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя