Справа № 22 - ц - 635/2007р.                             Головуючий у 1 інст. - Жовток Є.А.

Доповідач - Шемець Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

10 квітня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області у складі: Головуючого - судді Іваненко Л.В. Суддів - Шемець Н.В., Губар B.C.,

При секретарі - Рачовій І.І.

З участю - ОСОБА_1.,ОСОБА_3., ОСОБА_2. Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення винагороди за публічну обіцянку, -

встановив:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2007 року, яким в задоволенні її позову відмовлено, скасувати та ухвалити нове рішення по суті її вимог або повернути справу на розгляд по суті до суду першої інстанції.

Посилається апелянт на те, що суд першої інстанції хибно застосував ст.60 ЦПК України та неправильно трактував ст. 1144 ЦК України. Також суд, на думку апелянта, помилково зазначив, що будівництво будинку розпочато в 1972 році, хоча матеріали справи і показання свідків підтвердили, що будівництво спірного будинку розпочато в 1976 році.

Третя особа ОСОБА_3. підтримала вимоги апелянта.

Відповідачка   ОСОБА_2. апеляційну скаргу не визнала, вважала   ! рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позовні вимоги ОСОБА_1про стягнення з ОСОБА_2. публічно обіцяної винагороди (житловий будинок в АДРЕСА_1) або вартості публічної винагороди в сумі 38 468 грн. полягають у тому, що її батьки ОСОБА_3. та ОСОБА_4. разом з іншими родичами надавали матеріальну та грошову допомогу   ОСОБА_5та ОСОБА_6. у будівництві   спірного

житлового будинку. За це подружжя ОСОБА_5сповістили невизначеному колу осіб про те, що за отриману допомогу у будівництві будинку вони передадуть його у власність та користування родичам, а після народження позивачки публічно проголосили про те, що після смерті останнього з подружжя будинок перейде ОСОБА_1.

В жовтні 2002 року померла ОСОБА_6. Після її смерті ОСОБА_5., дядько позивачки, одружився з відповідачкою по справі ОСОБА_2., залишив заповіт на ім"я останньої і помер у листопаді 2004 року. Позивачка вважає, що відповідачка як спадкоємиця має відповідати за зобов'язаннями спадкодавця.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що жодного документального підтвердження проголошення подружжям ОСОБА_5публічної обіцянки про винагороду ОСОБА_1. за вчинення нею певних дій або за передання певного результату, по справі не надано.

Також суд зазначив, що на час будівництва спірного будинку, діюче законодавство не передбачало можливості надання фізичній особі права проголошувати публічну обіцянку за надання їй відповідного результату.

Крім того, вимоги до ОСОБА_2. є безпідставними, оскільки відповідачка не набула права власності на будинок, як це передбачено ч.4 ст. 334 ЦК України.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., оскільки її вимоги є безпідставними та необгрунтованими.

Фактично спір між сторонами йде про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1, який згідно свідоцтва про право власності від 22.10.2003 року (а.с.13) був у власності ОСОБА_5. Після його смерті спадкоємцем є його дружина ОСОБА_2. ( а.с.112- 114).

Родичі померлого -ОСОБА_7., ОСОБА_3., ОСОБА_8. вже звертались до суду з вимогами про визнання частково недійсним заповіту та визнання за ними права власності по 1А частині на будинок та майно померлого брата. В задоволенні їх вимог відмовлено і рішенням Ріпкинського районного суду від 27.07.2006 року (а.с.69-70), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 12.10.2006 p., встановлено, що позивачі, які по даній справі є третіми особами, надавали померлому ОСОБА_5., допомогу в будівництві спірного будинку, але письмової угоди про створення спільної власності між ними не було укладено. За усною домовленістю між особами, які допомагали будувати будинок і померлими ОСОБА_6. та ОСОБА_5., після їх смерті будинок повинен бути переданий доньці ОСОБА_3. - ОСОБА_1. Проте жодного документального доказу цьому не має, а покази свідків суд розцінив як неналежні докази для підтвердження угоди про створення спільної власності.

Апеляційний суд вважає, що померлий ОСОБА_5. у визначеному законом порядку розпорядився своєю власністю, залишивши заповіт на ім"я ОСОБА_2. Будь-яких розпоряджень на ім"я ОСОБА_1він не робив і доказів на підтвердження таких розпоряджень судам не надано.

Як на правову підставу своїх вимог позивачка посилалась на ст. 1144 ЦК України - право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу, яка передбачає, що особа має право публічно пообіцяти винагороду( нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи, тощо). Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим числом невизначеному колу осіб. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

Дана стаття діє з 1 січня 2004 року, а згідно пояснень позивачки публічна обіцянка винагороди була проголошена в 1976 році після її народження. ЦК України в редакції 1963 року не передбачав право фізичної особи на публічну обіцянку винагороди за виконання певної роботи, тому суд першої інстанції вірно зазначив, що дія ст.. 1144 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини. Довід апелянта, що зазначена стаття має зворотню силу є невірним, так як чинний ЦК застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Також апелянт в апеляційному суді підтвердила, що вона особисто будь-яких дій для досягнення результату взагалі не вчиняла.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дав вірну оцінку зібраним по справі доказам, рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.  303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити, рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 07 лютого 2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.