Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-5526/2010 р. Головуючий у 1 інстанції : Світлицька В.М.
Суддя-доповідач : Денисенко Т.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
Суддів: Денисенко Т.С.,
Приймака В.М.,
При секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Луганського національного університету імені Тараса Шевченко про стягнення заборгованості з виплати грошової винагороди, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА :
У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Луганського національного університету імені Тараса Шевченко про стягнення заборгованості з виплати грошової винагороди, відшкодування моральної шкоди.
В позові зазначала, що 29.07.2007 р. між нею та відповідачем Луганським національним педагогічним університетом імені Тараса Шевченка було укладено контракт, згідно з яким вона була прийнята на роботу до університету на посаду спортсмена-інструктора волейбольної команди «Іскра-Педуніверситет». При цьому в контракті була передбачена за виконання нею трудових обов'язків щомісячна грошова винагорода у розмірі 10 100 грн., яка повинна була виплачуватись не пізніше 10 числа кожного місяця. Однак у лютому, березні, квітні 2008 р. їй було виплачено суму у розмірі 5050 грн. щомісячно, а в травні суму у розмірі 4 193 грн. замість 10 100 грн., тобто умови контракту в частині виплати заробітної плати в повному обсязі не виконувались. Крім того із заробітної плати за грудень було відраховано як штраф за програну гру 808 грн. Вважає, що, оскільки відповідач незаконно позбавив її виплати половини заробітної плати, то зазначеними діями їй заподіяна моральна шкода.
В ході судового розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги та остаточно просила стягнути з відповідача на її користь несплачену заробітну плату (грошову винагороду) в розмірі 19 343 грн., суму незаконного відрахування із заробітної плати у розмірі 808 грн., відшкодування за час затримки виплати належних їй грошових сум в розмірі 121 200 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.
Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з п.3 та п. 4 ч. 1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є : невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 23-1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" суб’єктами організації діяльності спортсмена-професіонала в Україні є органи виконавчої влади з фізичної культури і спорту, спортивні клуби, професіональні спортивні ліги, федерації (асоціації, спілки, об’єднання тощо), національні спортивні федерації, статути яких передбачають цей вид діяльності згідно з вимогами відповідних міжнародних спортивних організацій з виду спорту.
Суб’єкти організації діяльності спортсмена-професіонала в своїй роботі керуються Конституцією України , законами України, іншими нормативно-правовими актами, міжнародними угодами та власними статутами (положеннями).
Статут спортивного клубу незалежно від форми власності в частині організації діяльності спортсменів-професіоналів має відповідати статутним та регламентним документам професіональної спортивної ліги, національної спортивної федерації та міжнародної спортивної організації з виду спорту, статути яких передбачають цей вид діяльності.
Спортсмен України набуває статус спортсмена – професіонала з моменту офіційного оформлення контракту з відповідним суб’єктом організації цієї діяльності з метою участі у змаганнях серед спортсменів-професіоналів.
Діяльність спортсмена-професіонала регулюється законодавством України, статутними і регламентними документами суб’єктів організації такої діяльності та відповідної міжнародної спортивної організації.
Відповідно до ст.23-3 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» особи, які здійснюють діяльність у професіональному спорті, працюють за трудовими договорами (контрактами), що укладаються в письмовій формі відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України з врахуванням вимог відповідних українських і міжнародних спортивних організацій.
Контракт в обов'язковому порядку має визначати зобов'язання суб'єкта організації діяльності спортсмена-професіонала щодо виплати йому заробітної плати, пенсійних виплат після закінчення спортивної професіональної діяльності, забезпечення усіма передбаченими законодавством видами соціального страхування та обов'язковим особистим страхуванням його здоров'я і життя, надання для його спортивної підготовки кваліфікованого персоналу, а також фізкультурно-спортивного спорядження і обладнання та спортивних споруд, створення відповідних житлово-побутових умов, дотримання його особистих прав.
Контракт не може містити положення, які прямо чи опосередковано порушують або обмежують конституційні права спортсмена-професіонала як громадянина України.
Як передбачено ст.ст. 9, 21 КЗпП України , контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
Недійсними є лише умови договору про працю, які погіршують становище працівника порівняно з законодавством України про працю.
Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_3, суд виходив із того, що між сторонами не був укладений трудовий договір, позивач отримувала грошову винагороду не як заробітну плату, а як заохочення зі спонсорських відрахувань.
Проте з такий висновок не відповідає обставинам справи та закону.
З матеріалів справи вбачається, що 29 липня 2007 року між Луганським національним педагогічним університетом ім.. Тараса Шевченка, правонаступником якого являється Луганський національний університет імені Тараса Шевченко, та ОСОБА_6 ( в шлюбі – ОСОБА_10) ОСОБА_7 був укладений контракт про прийняття останню на роботу до університету на посаду спортсмена-інструктора строк з 31.07.2007 року і до закінчення 17 чемпіонату. За умовами контракту роботодавець зобов’язався виплачувати працівнику щомісячну грошову винагороду та преміальні, які виплачуються після кожного туру чемпіонату у разі позитивного результату в кожній грі протягом туру (а.с.26-31).
Відповідач пояснював суду, що позивач не надала відповідних документів, тому вона на підставі зазначеного контракту на роботу не була прийнята.
Між тим, ОСОБА_6 приступила до виконання роботи, обумовленої контрактом, що не заперечується відповідачем. Вона являлася членом волейбольної команди університету „Іскра-педуніверситет” (м. Луганськ), приймала участь у чемпіонаті у складі команди як спортсмен-професіонал, за що вона отримувала винагороду, обумовлену контрактом.
Зазначені обставини підтверджені суду представником відповідача та дослідженими судом доказами – програмами чемпіонату, службовими записками головного тренера ВК „Іскра-педуніверситет”, наказами голови СК, карткою персонального обліку матеріальних заохочень та іншими документами, в яких вона зазначалася гравцем команди (а.с. 9-12, 25, 57-76).
Згідно з положенням про спортивний клуб Луганського національного університету ім.. Тараса Шевченка спортивний клуб є структурним підрозділом університету і юридичною особою не являється. Спортклуб працює за кошторисом, який затверджується ректором університету кошти утворюються з коштів, що передбачені бюджетом університету та профспілковим комітетом університету, членських внесків, спонсорських відрахувань Спортивному клубу, дотацій від фізкультурно-спортивних організацій, прибутків від діяльності об’єднань, кооперативів, творчих колективі секцій, які створені при клубі.
Спортклуб може фінансувати команди майстрів, які належать університету, згідно кошторису, затвердженого ректором(а.с.54-56).
Зі службової записки тренера волейбольної команди від 21.01.2008 р. вбачається, що він звернувся до в.о ректора ЛНПУ ім.. Тараса Шевченка з питанням про зниження грошової винагороди на 50% гравцю команди ОСОБА_8 у зв’язку з закінченням строку для відновлення травми, а також низьким рівнем ігрових показників (а.с.57).
Наказом голови СК від 22 січня 2008 року за №15-ск на підставі службової записки тренера волейбольної команди„Іскра-педуніверситет” та п.5.6 контракту знижена на 50% грошова нагорода ОСОБА_6 з 01.02.2008р. Доказів ознайомлення позивача з цим наказом суду не надано (а.с.58).
За умовами п. 5.6 зазначеного контракту роботодавець залишив за собою право ( за поданням головного тренера) регулювати у сторону збільшення, зменшення розмір грошової винагороди і преміальних в залежності від особистого внеску кожного гравця команди в командний результат.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 цього Закону і складається з основної і додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Зокрема, додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
В статті 22 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до вимог ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Таким чином, законом передбачено, що навіть при наявності угоди сторін в контракт (трудовий договір) не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, тим більше умови, які дозволяють власнику в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці.
За таких обставин, оскільки відповідачем незаконно знижена на 50% грошова щомісячна винагорода ОСОБА_9 за лютий, березень, квітень та травень (неповний місяць) 2008 року, що в сумі складає 19343грн., зазначена сума заробітку (грошової щомісячної винагороди) підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Зважаючи на ці обставини, оскільки при звільненні ОСОБА_9 ( в шлюбі - ОСОБА_10) ОСОБА_7 відповідач повністю з нею не розрахувався, на підставі ст.117 ЦПК України підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.
Між тим, обчислюючи суму, що при цьому підлягає стягненню, колегія суддів враховує, що щомісячно заробітна плата (грошова щомісячна винагорода) відповідачем частково виплачувалась, з позовом про стягнення заборгованості позивач звернулася тільки в грудні 2008 року, тому вважає, що стягненню підлягає винагорода за затримку розрахунку при звільнені у розмірі 60600грн.
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача: про стягнення заборгованості по заробітній платі (щомісячній грошовій винагороді) у розмірі 19343грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 60600грн.
Щодо решти вимог, то вони задоволенню не підлягають.
Так, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача суми утриманого з неї штрафу, оскільки відповідно до ч.4 ст.23-3 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» при порушенні спортсменом-професіоналом своїх зобов'язань суб'єкт організації цієї діяльності може застосувати до нього заходи дисциплінарного впливу, передбачені контрактом.
У п.7.4.3 укладеного сторонами контракту від 29.07.2007 року передбачено стягнення штрафних санкцій за невиконання працівником прийнятих на себе обов’язків.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, завданої діями відповідача не виплатою щомісячної грошової винагороди в повному розмірі, то колегія суддів вважає задоволення вимог позивачки про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку достатньою сатисфакцією завданої шкоди, тому відмовляє в задоволенні і цих позовних вимог.
У відповідності до ч. 3 ст.88 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від оплати судових витрат по цій справі, з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 799 грн.40 коп. підлягають стягненню судові витрати та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн.
Керуючись ст. ст.307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту:
«Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з Луганського національного університету імені Тараса Шевченко на користь ОСОБА_3 заборгованість по грошовій винагороді у розмірі 19343грн., винагороду за затримку розрахунку при звільнені у розмірі 60600грн., а всього 79943 (сімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот сорок три) грн. з відрахуванням передбачених законом обов’язкових платежів.
Стягнути з Луганського національного університету імені Тараса Шевченко в доход держави судовий збір у розмірі 799 (сімсот дев’яносто дев’ять) грн.40 коп. та витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) грн.
У задоволенні решти її вимог відмовити».
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційній інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: