КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 червня 2010 року Справа № 2а-275/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черниш О.А., при секретарі судового засідання Оводенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело-ЛАЛ" до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Новгородківського відділення про скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерело-ЛАЛ" (надалі - ТОВ "Джерело-ЛАЛ") звернулося до суду з позовом до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Новгородківського відділення (надалі - Кіровоградська МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень №0016081700/0 від 09.11.09, яким донараховано податок на прибуток в сумі 323781, 6 грн.; №0000272310/0 від 09.11.09, яким визначено зобов'язання за платежем збір за геологорозвідувальні роботи у розмірі 750 грн.; №0000262310/0 від 09.11.09, яким визначено зобов'язання за платежем збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 750 грн.; а також винесених за результатами розгляду скарги податкових повідомлень-рішень №0016081700/1 від 19.01.10, яким донараховано податок на прибуток в сумі 323781, 6 грн.; №0000272310/1 від 19.01.10, яким визначено зобов'язання за платежем збір за геологорозвідувальні роботи у розмірі 750 грн.; №0000262310/1 від 19.01.10, яким визначено зобов'язання за платежем збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 750 грн.
У ході судового розгляду представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, якою уточнено первісний позов та заявлено вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень Кіровоградської МДПІ:
- №0016081700/0 від 09.11.09, №0016081700/1 від 19.01.10, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів найманих працівників у сумі 7747, 89 грн, в т.ч. штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5165, 25 грн.;
- №0000262310/0 від 09.11.09, №0000262310/1 від 19.01.10, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем: збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 750 грн.;
- №0000272310/0 від 09.11.09, №0000272310/1 від 19.01.10 якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем: збір за геологорозвідувальні роботи у розмірі 750 грн.
Позов мотивовано тим, що податковим органом на підставі висновків планової виїзної перевірки, оформлених актом №13/2310/33927790 від 23.10.09, безпідставно донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 2 582, 63 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 5165, 25 грн., оскільки порушень Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" не допущено. Крім того, позивач стверджує про те, що не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за геологорозвідувальні роботи, виконі за рахунок державного бюджету, а тому не повинен подавати відповідні податкові розрахунки, що виключає притягнення його до відповідальності за п.п.17.1.1 п.17.1. ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" шляхом накладення штрафів у сумі 750 грн. Посилаючись на безпідставність податкових повідомлень –рішень, прийнятих за результатами перевірки та за наслідками апеляційного оскарження, просить суд їх скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та надала пояснення, аналогічні позовній заяві.
Представник відповідача у письмових запереченнях та у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені, зокрема, у зв’язку з тим, що перевіркою виявлено порушення порядку надання соціальної пільги по податку з доходів фізичних осіб та порушення при оподаткуванні доходів фізичних осіб, які не перебувають у трудових відносинах з податковим агентом. Стверджуючи, що позивач взятий на облік як платник збору за використання природних водних об’єктів та збору за геологорозвідувальні роботи, наполягає на його обов’язку подавати до податкового органу відповідні податкові розрахунки та нести відповідальність за їх неподання. Посилаючись на правомірність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, просить у позові відмовити.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.
ТОВ "Джерело-ЛАЛ" з 06.12.05 зареєстровано як юридична особа Новгородківською районною державною адміністрацією, з 12.12.05 перебуває на податковому обліку у Новгородківському відділенні Кіровоградської МДПІ. (а. с. 101).
Посадовими особами Кіровоградської МДПІ у період з 30.09.09 по 20.10.09 проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Джерело-ЛАЛ" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.08 по 30.06.09, за результатами якої складено акт №13/2310/33927790 від 23.10.09 (а.с. 21- 54).
Перевіркою встановлено, зокрема, порушення п.п.6.3.1 п.6.3. ст.6, п.п.9.12.2 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 3332, 63 грн., та порушення п.4.1 ст.4, п.5.3 ст.5 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині не надання до податкового органу розрахунків збору за використання природних водних ресурсів та збору за геологорозвідувальні роботи за ІІ, ІІІ, ІУ квартали 2008 року та І, ІІ квартали 2009 року.
На підставі акту перевірки №13/2310/33927790 від 23.10.09 Кіровоградською МДПІ були винесені такі податкові повідомлення рішення:
- податкове повідомлення-рішення №0016081700/0 від 09.11.09, яким позивачеві за порушення п.п. 6.3.2. п.6.3 ст.6, п.п. 9.12.2 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок з доходів найманих працівників в розмірі 2582, 63 грн. основного платежу та 5165, 26 грн. штрафних (фінансових) санкцій, усього - 7747, 89 грн. (а.с.9);
- податкове повідомлення-рішення №0000272310/0 від 09.11.09, яким позивачеві за порушення п.п.4.1.4, 4.1.7 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання за платежем збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету, у розмірі 750 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.10);
- податкове повідомлення-рішення № 0000262310/0 від 09.11.09, яким позивачеві за порушення п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено суму податкового зобов'язання за платежем збір за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення у розмірі 750 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 11).
За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень - рішень вони залишені без змін, а скарга ТОВ "Джерело-ЛАЛ" - без задоволення (а.с.15-20, 55-59), у зв'язку з чим відповідачем були прийнято податкові повідомлення-рішення №0016081700/1 від 19.01.10, №0000272310/1 від 19.01.10, №0000262310/1 від 19.01.10 на ті ж суми і з тих же підстав, що і первинні податкові повідомлення-рішення (а.с. 12, 13, 14).
Перевіряючи правомірність цих рішень, суд дійшов до таких висновків.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб стали виявлені порушення п.п. 6.3.2. п.6.3 ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме факт надання соціальної пільги до нарахованого доходу без подання заяви, в результаті чого підприємством занижено податкові зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 38, 63 грн., а також порушення п.9.12. ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", які знайшли прояв у тому, що у ході перевірки було виявлено факти перерахування коштів ФОП ОСОБА_1 за придбання дверей та вікон (платіжний документ №666 від 05.11.08 на суму 3000 грн., платіжний документ №662 від 03.11.08 на суму 2000 грн.), перерахування коштів ФОП ОСОБА_2 за послуги по перевезенню (платіжний документ №665 від 05.11.08 на суму 5000 грн., платіжний документ №640 від 21.10.08 на суму 10400 грн.), перерахування коштів ФОП ОСОБА_3 за придбання мобільного телефону (платіжний документ №642 від 23.10.08 на суму 1560 грн.). Документи, які підтверджують те, що виплачений дохід належить до підприємницької діяльності (копія свідоцтва про сплату єдиного податку, фіксованого патенту, платіжних документів про сплату авансових платежів податку з доходів фізичних осіб) відсутні. За таких обставин відповідач дійшов висновку, що отриманий контрагентами позивача дохід підпадає під оподаткування на підставах, передбачених п.п.1.5 ст.1, п.п.7.1 ст.7, п.п.8.1.1 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", відповідно до яких податковий агент, який нараховує (виплачує) оподаткований дохід на користь платника податків, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок.
Оскільки позивачем до заперечень на акт перевірки надано копію свідоцтва про сплату єдиного податку ФОП ОСОБА_1, відповідачем з суми доходу, виплаченого позивачем на користь суб’єктів господарювання - фізичних осіб, стосовно яких він, на думку податкового органу, є податковим агентом, виключено суму доходу, виплаченого вказаному підприємцю. (а.с. 97, 161).
Пунктом 1.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.05 року №327, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.08.05 за №925/11205, передбачено, що при проведенні планової виїзної перевірки складається один зведений акт планової перевірки.
Зведений акт - службовий документ, який стверджує факт проведення планової виїзної перевірки з усіх питань за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Відповідно до п 2.3.2 цього Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.
Всупереч вказаним нормам в акті перевірки викладені суперечливі висновки про порушення позивачем вимог п.п. 6.3.2 п.6.3. ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до вказаної норми Закону платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту. Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав, а також у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту. Працедавець відображає у складі річної податкової звітності всі випадки отримання заяв платників податку про застосування пільги та заяв про відмову від такої пільги. Податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеним у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунктом, без подання заяви про застосування пільги. Порядок надання таких документів та їх склад визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з акту перевірки, нею встановлено, що у 2008 та 2009 роках при оподаткуванні доходів фізичних осіб застосовано податкову соціальну пільгу відповідно до вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Документи на право пільги в наявності.
Разом з тим, щодо описаного в акті порушення - надання соціальної пільги до нарахованого доходу без подання заяви про застосування такої пільги, в результаті чого підприємством занижено податкові зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 38, 63 грн. - не зазначено період фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, не додані письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень, не зазначені докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення та заниження податкового зобов’язання у зазначеній сумі.
Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету відповідно до п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент –це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.
Згідно з пп.9.12.1 п.9.12 ст. 9 вказаного Закону оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів надання послуг, виконання робіт, у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань, з урахуванням норм цього пункту.
У п.п 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності
Спеціальним законодавством, що регулює порядок здійснення підприємницької діяльності фізичними особами є Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.98 та розділ ІV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.92, які передбачають самостійне визначення платником податків, який є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, податкових зобов'язань з доходів, отриманих від такої діяльності.
В силу положень ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на доходи фізичних осіб.
Статтею ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" встановлено особливості порядку обчислення i сплати прибуткового податку з громадян, відмінні від тих, що встановлені Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" не містить вимог щодо підтвердження факту, що дохід, виплачений фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності, пов'язаний саме з підприємницькою діяльністю отримувача доходу, або, що отримувач перебуває на тій чи іншій системі оподаткування та сплачує той чи інший податок.
У податковому роз'ясненні "Щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1, пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", затвердженому наказом ДПА України №633 від 29.12.03, зазначено, що на підставі положень п.1.6 ст.1 Закону (а також пп.4.3.25 п.4.3 ст.4, пп.9.12.1 та 9.12.2 п.9.12 ст.9, ст.17 Закону), ст.2 та ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом, Декретом та Законом.
Під час розгляду справи судом встановлено, що фізичні особи, яким позивачем було здійснено виплати, на момент отримання грошових коштів та надання послуг, мали статус суб'єктів підприємницької діяльності та вступали в правовідносини із позивачем в межах здійснення цієї діяльності, що відповідачем не заперечується. Зокрема, відповідач не спростував пояснень позивача стосовно того, що в платіжних дорученнях, які стали підставою для нарахування, зазначено, що позивачем здійснюється оплата суб'єктам підприємницької діяльності, а не фізичним особам.
Посилання відповідача на ту обставину, що під час здійснення перевірки посадовим особам податкової інспекції не були надані документи, які підтверджували те, що виплачений дохід належить до підприємницької діяльності (копія свідоцтва про сплату єдиного податку, фіксованого патенту, платіжних документів про сплату авансових платежів з доходів фізичних осіб) до уваги не приймаються, оскільки діючим законодавством обов’язок платника податків отримувати такі документи у контрагента та пред’являти їх для перевірки податковим органам не передбачений, а отже вимоги податкової інспекції щодо надання платником вказаних документів були безпідставними.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист ДПА України від 06.02.07 №2147/7/17-0717, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, яким регулюються відносини у сфері нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб.
Відповідач також не навів фактів, які б свідчили, що отримані від позивача суб’єктами підприємницької діяльності –ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 - доходи не пов'язані з їхньою підприємницькою діяльністю. Направивши у ході судового розгляду справи запити до Олександрійської ОДПІ та ДПІ у Волочиському районі щодо підтвердження відомостей про вказаних платників податків, відповідач відповіді на них не отримав. (а.с. 157-160).
Разом з тим, суд зазначає, що визначальним при оподаткуванні доходів, отриманих фізичними особами-підприємцями, є саме факт реєстрації фізичної особи суб’єктом підприємницької діяльності, позаяк будь-які доходи такої особи набувають статусу підприємницьких, і вся відповідальність за їх належне оподаткування покладається саме на таку особу.
Таким чином, доходи, отримані суб'єктами підприємницької ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, за надання послуг позивачу є доходом від здійснення ними підприємницької діяльності. Оподаткування доходів, отриманих цими фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності повинно здійснюватися за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань.
Натомість, TOB "Джерело - ЛАЛ", як особа, яка є джерелом виплати доходу на користь ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, не мало правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу на користь цих осіб, оскільки це призвело б до подвійного оподаткування такого доходу.
За таких обставин, доводи податкового органу щодо порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" не підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак, прийняті податкові повідомлення-рішення №0016081700/0 від 09.11.09 та №0016081700/1 від 19.01.10 є безпідставними та протиправними.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачеві податкового зобов’язання зі сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів стало виявлене порушення вимог п.4.1. ст.4, п.5.3 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме ненадання до податкового органу розрахунку збору за використання природних водних ресурсів за ІІ, ІІІ, ІУ квартали 2008 року та І, ІІ квартали 2009 року.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" збір за спеціальне використання природних ресурсів (спеціальне водокористування) віднесено до загальнодержавних зборів.
Згідно зі ст. 30 Водного кодексу України збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Відповідно до п.3 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики i водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.99 №1494, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.
Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.
Згідно зі ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
Як визначено абзацом 1 ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Відповідно до ст.49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Спеціальне водокористування є платним.
Пункт 2.1. Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.99 №231/539/118/219, визначає, що платниками збору за спеціальне водокористування в частині використання води є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту (далі - водокористувачі).
Згідно з абз. 5 ст. 1 Водного кодексу України використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі договору оренди землі від 31.05.07 орендує земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, площею 24, 8247 га, у тому числі по угіддях: пасовища - 23, 2672 га, під ставками - 1,5300 га, під гідротехнічними спорудами - 0,0275 га. (а.с. 137-141).
Відповідно до п.15 вказаного договору земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб.
Встановлено, що 09.07.07 державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області позивачеві видано дозвіл на спеціальне водокористування №9839 (а.с. 88-89). Згідно з п. 5 вказаного дозволу метою водокористування є риборозведення. Пунктом 6 дозволу позивачеві встановлено ліміт забору води у кількості 36, 8 тис. куб. м. води/ рік; 100 куб.м. води /добу.
З урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку, що позивачем здійснюється використання води для потреб рибництва, а тому з урахуванням положень ст.ст. 1, 48, 49 Водного кодексу України вказане водокористування є спеціальним та має здійснюватися за плату.
Доводи позивача стосовно того, що він не здійснює забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснює скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а тому він не є платником збору за спеціальне водокористування, не приймаються судом до уваги, оскільки види водокористування, встановлені Водним кодексом України, не обмежуються лише діяльністю, пов'язаною із забором води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скиданням забруднюючих речовин у водні об'єкти, а пов'язані, зокрема, й із здійсненням діяльності по використанню води для потреб рибництва, чим в даному випадку і займається позивач.
Частиною 3 ст. 30 Водного кодексу України передбачено, що розмір збору за використання води водних об'єктів для потреб, не пов'язаних з вилученням води з водних об'єктів, для потреб рибництва визначається на основі нормативів збору та фактичних обсягів води, необхідної для поповнення ставків під час розведення риби та інших водних живих ресурсів у рибних господарствах.
Таким чином, в судовому засіданні знайшов підтвердження факт спеціального водокористування позивачем для потреб рибництва, що підтверджує його обов’язок сплачувати збір за спеціальне водокористування водних ресурсів.
Відповідно до п. 14, 141 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики i водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.99 №1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту обчислюється платниками самостійно. Розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються платниками органам державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації.
Як визначено п.1.11 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Згідно з п.4.1.1, 4.1.4 п.4.1. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті. Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Відповідно до п.п.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.
Суд констатує помилку, допущену відповідачем при обрахуванні у податкових повідомленнях-рішеннях №0000262310/0 від 09.11.09 та №0000262310/1 від 19.01.10 суми штрафу за неподання податкових розрахунків збору за спеціальне використання водних ресурсів у сумі 750 грн., який відповідно до п.п.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" має становити 850 грн., про що свідчить наданий відповідачем розрахунок (а.с. 96).
Разом з тим, враховуючи, що ця помилка не призвела до порушення прав позивача, підстав для скасування оскаржуваних ним податкових повідомлень-рішень №0000262310/0 від 09.11.09 та №0000262310/1 від 19.01.10 не вбачається.
Встановлено, що підставою для визначення позивачеві податкового зобов’язання зі сплати збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, стало виявлене порушення вимог п.4.1. ст.4, п.5.3 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме ненадання до податкового органу розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи за ІІ, ІІІ, ІУ квартали 2008 року та І, ІІ квартали 2009 року.
Згідно зі ст. 1 Кодексу України про надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.
Відповідно до статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.
Статтею 14 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування для: геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобування корисних копалин; будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); задоволення інших потреб.
Відповідно до п. 1 Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.09 №115, збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах з попередньо оціненими запасами, які за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.
Згідно з п. 2.1. Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої наказом Комітету України з питань геології та використання надр, Державної податкової адміністрації України від 23.06.99 №105/309, платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі, незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах: раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для промислового освоєння; з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння.
Пунктом 3.1 цієї Інструкції передбачено, що об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяг видобутих корисних копалин - для нафти, конденсату, газу природного, у тому числі і метану вугільних родовищ, торфу, сапропелю, сировини для виготовлення оптичної та п'єзооптичної продукції, сировини ювелірної і ювелірно-виробної, підземних вод (прісних, мінеральних, термальних, промислових), ропи, мінеральних грязей і мулу та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин - для інших корисних копалин.
Відповідно до п. 16 Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.09 №115, для органів державної податкової служби підставою для взяття на облік нових надрокористувачів, що повинні сплачувати збір за виконані геологорозвідувальні роботи, є повідомлення органів державного гірничого нагляду про надання дозволів на виконання гірничих робіт на родовищі чи погодження на проведення дослідно-промислової розробки родовища та органів охорони навколишнього природного середовища про надання дозволів на спеціальне водокористування.
Однак, наявність у позивача дозволу на спеціальне водокористування не є свідченням того, що він є надрокористувачем, оскільки дозвіл надано з метою риборозведення, тобто користування поверхневими водами, і не передбачає використання позивачем підземних вод.
У судовому засіданні не знайшов підтвердження факт здійснення позивачем діяльності, пов'язаної з надрокористуванням, який давав би підстави констатувати, що позивач є платником збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.
Отже, враховуючи непідтвердження в судовому засіданні обставин, якими відповідач обґрунтував свої доводи про порушення позивачем вимог п.4.1. ст.4, п.5.3 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а відтак й покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000272310/0 від 09.11.09, №0000272310/1 від 19.01.10, якими визначено суму податкового зобов'язання за платежем: збір за геологорозвідувальні роботи у розмірі 750 грн., заявлений позивачем позов про визнання протиправними і скасування цих податкових повідомлень-рішень є підставним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч.1, ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки у ході судового розгляду встановлено невідповідність дій відповідача щодо нарахування ТОВ "Джерело - ЛАЛ" податку з доходів фізичних осіб та збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету, та прийнятих податкових повідомлень - рішень №0016081700/0 від 09.11.09 та №0000272310/0 від 09.11.09, а також податкових повідомлень-рішень №0016081700/1 від 19.01.10 та №0000272310/1 від 19.01.10 вимогам, зазначеним у ч.3 ст.2 КАС України, а відповідачем правомірність цих дій та рішення не доведена, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування цих рішень.
Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування рішення чи окремих його положень. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб’єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1, 3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за доцільне присудити позивачеві з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 2, 27 грн.
Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело-ЛАЛ" задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції №0016081700/0 від 09.11.09 та №0016081700/1 від 19.01.10, якими визначено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників в сумі 7747, 89 грн.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції №0000272310/0 від 09.11.09 та №0000272310/1 від 19.01.10, якими визначено зобов'язання за платежем збір за геологорозвідувальні роботи у розмірі 750 грн.
В решті позову відмовити.
Присудити позивачеві з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 2, 27 грн.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня складення її в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш
Постанову складено в повному обсязі 22.07.10.