Справа № 2 – 2344

                                2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

10 червня 2010 року Ленінський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючого судді                             Іванова І.П.

при секретарі                                       Іншаковій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Донецька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту  населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2007 - 2009 роки у сумі 8693  грн., -

ВСТАНОВИВ:

    Позивач звернувся до суду  із  позовом до Управління праці та соціального захисту  населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради з вимогою про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2007 - 2009 роки у сумі 8693 грн., мотивуючи тим, що він є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС  1 категорії, інвалідом 3 групи, має статус інваліда війни та знаходиться на обліку в УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку Ради. Згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має статус ветерана війни та має право на пільги, а саме, на щорічне отримання до 5 травня одноразової грошової  допомоги  у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Вважає, що йому недоплачена грошова допомога до 5 травня за 2007 - 2009 роки у сумі 8693  коп.

У судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, а також підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача УПСЗН Ленінської районної в м. Донецьку Ради за дорученням Дорошева Г.І. в судове засіданні не з’явилась, надала суду заяву з проханням справу розглядати без її участі. У наданих суду запереченнях, позовні вимоги не визнала та вказала, що позивач отримав належну йому одноразову грошову допомогу в повному обсязі та його вимоги про стягнення недоотриманих сум необґрунтовані та суперечать діючому законодавству. Просила відмовити в задоволенні позову.

Суд дослідивши та перевіривши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від  них обставин, а також у старості та  в інших випадках, передбачених Законом. Пенсії, інші види соціальних виплат  та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який  забезпечує створення  належних умов для їх життєзабезпечення та сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Як передбачено  ст. 4  цього Закону, ветеранами війни  є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. До ветеранів  війни належать учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС  1 категорії, інвалідом 3 групи, має статус інваліда війни та знаходиться на обліку в УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку Ради.

На виконання вимог ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідач здійснював виплату грошової допомоги до 5 травня в розмірах, встановлених відповідно до постанови КМУ № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» де визначено, що виходячи з розміру 19 грн. 91 коп. (з наступним підвищенням), провадиться рахунок виплат передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Так, фактично позивач отримав від Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради:

- в 2007 році - 300 грн., згідно ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік,

- в 2008 році - 350 гривень, згідно ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанови КМУ № 183 від 12.03.2008 року «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»,

- в 2009 році – 380 грн., згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 18.03.2009 року № 211.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на щорічне отримання до 5 травня одноразової грошової  допомоги  у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

В свою чергу, відповідно до ст. 17 вказаного закону, визначено, що фінансування витрат, пов’язаних з  введенням в дію вищезазначеного закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

До того ж, як роз’яснено постановою Пленуму  Верховного суду України № 9 від  01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти  Президента України, постанови Верховної ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і закону.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірах менших, ніж передбачено законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Положення п.п. «б» п.п. 2 пункту 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», згідно якого розмір допомоги до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 10-рп від 22.05.2008 р.    

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу з дня постановлення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. З чого вбачається, що Рішення Конституційного суду України зворотної сили не мають.

Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач сплатив визначені діючим на час виплат законодавством суму щорічної разової допомоги до Дня Перемоги, доки Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів» ще не були визнані неконституційними, а виплата разової допомоги в 2009 році у розмірі - 380 грн., була сплачено згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постанови КМУ № 211 від 18.03.2009 року, тобто, на час вчинення оскаржуваної дії (сплати певної суми) орган владних повноважень діяв в межах закону, який діяв на той час, в період коли наведені норми Закону були чинними, а їх виконання обов’язковим для Управління.

Таким чином, дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної у Законі № 3551-XII одноразової грошової допомоги були правомірними і узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.

В свою чергу суд зазначає, що оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону № 489-V, то захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку визначеному частиною 3 статті 152 Конституції України шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди, такого висновку дійшов і ВСУ у постанові 24.11.2009 року розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради (далі –Управління) справу за позовом ОСОБА_3 до Управління про визнання дій неправомірними та стягнення сум.

На підставі Рішення Конституційного Суду України від № 10-рп від 22.05.2008р., Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанови КМУ № 183 від 12.03.2008 року «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанови КМУ № 211 від 18.03.2009 року, та керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту  населення Ленінської районної у м. Донецьку Ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2007 - 2009 роки у сумі 8693  грн. - відмовити .  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення винесено у нарадчій кімнаті.

СУДДЯ: