Справа № 22-ц 2782                                                Головуючий у 1 інстанції -Гусинський М.О.

Категорія  -12                                                                       Доповідач Бабенко П.М.

РІШЕННЯ іменем   України

13 березня  2007 року      Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого- судці Пономарьової О.М.

суддів : Бабенка П.М., Бондаренко Л.І..

при секретарі - Лисенко Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про встановлення порядку користування квартирою, визнання права власності на 1\2 частину квартири , зустрічним позовом ОСОБА_3до ОСОБА_2, ОСОБА_4про визнання недійсною угоди купівлі-продажу квартири від 22 червня 1999 року та визнання дійсною угоди купівлі -продажу квартири від 21 червня 1999 року,

ВСТАНОВИВ:

06.12.2005 року позивачОСОБА_3. звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4. про визнання недійсною угоди купівлі-продажу квартири від 22 .06.1999 року та визнання дійсною угоди купівлі -продажу квартири від 21.06.1999 року.

Свої вимоги він обґрунтував тим, що спірну квартиру він придбав 21 червня 1999 року за письмовим договором купівлі-продажу, укладеного між ним та ОСОБА_4 , але оскільки він втратив свого паспорта, не міг посвідчити договір нотаріально ,то за домовленістю з відповідачами 22 червня 1999 року було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаної квартири між відповідачем ОСОБА_2, його сином , та ОСОБА_4

Просив визнати нотаріально посвідчену угоду купівлі-продажу квартири недійсною з підстав, передбачених ст.. 48 ЦК України в редакції 1963 року, яка не відповідає вимогам ст.ст. 128,22 ЦК України в редакції 1963 року.

Також просив визнати дійсною угоду купівлі-продажу квартири від 21 червня 1999 року, укладеною між ним та ОСОБА_4

21 листопада 2005 року позивачкаОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2. про встановлення порядку користування квартирою та визнання за нею права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на її користь вартість 1,\2 частини квартири, посилаючись на те ,що відповідач придбав на своє ім'я спірну квартиру в період юридичного шлюбу між ними, квартира є їх спільною сумісною власністю ,тому вона має право власності на1\2 частину квартири.

Надалі позивачка свої вимоги змінила, вказуючи, що оскільки її долю в квартири в натурі виділити неможливо, просила визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири та встановити порядок користування нею, а саме : виділити їй та їх неповнолітній доньці у користування жилі кімнати площею 15,3 м.2 та 6.2 м.2, а відповідачеві- кімнати площею 8,6 м.2 та 9.0 м.2.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2006 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення порядку користування спірною квартирою.

Визнано недійсним договір купівлі продажу від 22 червня 1999 року спірної квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ,який посвідчено приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу і визнане заОСОБА_3 право власності на вказану квартиру.

 

2

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ,ОСОБА_4. таОСОБА_1 на користь ОСОБА_3. понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 59,50 грн., а також з них стягнуто солідарно 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення справи.

Додатковим рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 січня 2007 року в задоволенні позовуОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1\2 частину спірної квартири відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилась позивачкаОСОБА_1, яка принесла апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, аОСОБА_3 відмовити в задоволенні позову. Посилалась на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначила, що висновки суду про те, що спірна квартира є власністю ОСОБА_3. не відповідають встановленим по справі обставинам, оскільки спірну квартиру вона придбала разом з відповідачем ОСОБА_2 у шлюбі, квартира придбана для її сім'ї, в цій квартирі вона з відповідачем та дитиною зареєстрована і користується нею з моменту укладення договору купівлі-продажу.

Судом неправильно застосований матеріальний закон, який не вказав в рішенні з яких саме підстав нотаріально посвідчена угода є недійсною, але послався на ст.ст. 47, 48, 49 ЦК Української РСР в ред.. 1963 року.

Крім того, суд не розглянув її позовну вимогу про визнання за нею права власності на 1\2 частину спірної квартири.

Також зазначила, що судом не враховано ,що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності за вирішенням вказаного спору.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, дослідивши матеріали справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення з таких підстав .

Згідно із ст..ст.47,48 ЦК Української РСР, який був чинним на час виниклих правовідносин, нотаріальне посвідчення угод є обов'язковим лише у випадках, зазначених в законі.

Недотримання в таких випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка вимагає нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому випадку наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Є недійсною угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі що ущемляє особисті права неповнолітніх дітей.

При недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні усе одержане за угодою, а за неможливістю повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно із ст..227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст..47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно із ч.1 ст. 60, ст.. ст.. 63, 66, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить ім. на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

 

3

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майно, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що позивачкаОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 знаходились в юридичному шлюбі з 14.08.1993 року по 26.02.03 року. Спірна квартираАДРЕСА_1 була придбана у ОСОБА_4. позивачем за первинним позовомОСОБА_3 за простим письмовим договором купівлі - продажу квартири , укладеного міжОСОБА_3. та ОСОБА_4, 21 червня 1999 року .

Також судом встановлено, що вартість квартири ОСОБА_5. сплативОСОБА_3, що підтверджено розпискою ОСОБА_4. та поясненнями ОСОБА_2,ОСОБА_3 і ОСОБА_4

ОСОБА_3 не міг укласти нотаріально посвідчену угоду купівлі-продажу квартири через те, що втратив паспорт, тому на його прохання такий договір уклав його син ОСОБА_2 При цьому сторони дійшли угоди стосовно істотних умов договору,ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_4. вартість квартири, продавець передала йому у власність квартиру, таким чином сторони виконали умови цього договору.

Також суд встановив, що позивачкаОСОБА_1 гроші на придбання квартириОСОБА_3 не передавала, продавцю квартири їх не сплачувала, квартиру до придбання не оглядала, на час придбання квартири була на лікуванні у медичному закладі.

Таким чином ,суд надійшов до висновку, що фактично договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено міжОСОБА_3 та ОСОБА_4, і відповідно до ст.. 47 ЦК Української РСР визнав цю угоду дійсною та визнав недійсною угоду купівлі -продажу цієї квартири від 22 червня 1999 року.

Оскільки суд встановив , що фактично власником квартири єОСОБА_3, а задоволення позову щодо встановлення порядку користування квартирою позбавить його прав власника квартири, з цієї підстави суд відмовив в задоволенні позовуОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1\2 частку квартири та встановлення порядку користування нею.

Проте ці висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам матеріального закону, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Суд при цьому не врахував роз'яснень ,викладених в п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 ( з відповідними змінами) „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" щодо підстав визнання угод недійсними або дійсними.

Як убачається з матеріалів справи, власником квартири згідно договору купівлі-продажу від 22 червня 1999 року, укладеного між власником квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_2 який посвідчено приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу, реєстр № 434, власником квартири є ОСОБА_2

Згідно цього договору продаж квартири здійснено за суму 6922 грн., які одержані продавцем від покупця ОСОБА_2 до підписання договору.

Таким чином, з цього договору убачається, що угода купівлі-продажу квартири укладена з дотриманням норм матеріального права, які були чинними на час укладення його.

Проте, визнаючи цю угоду недійсною , суд не зазначив підстави та мотиви, згідно яким він дійшов до цього висновку , не навів в рішенні будь-яких висновків на обґрунтування того, якому закону суперечив цей договір купівлі-продажу ,не зазначив норму закону ,згідно якої визнав угоду недійсною.

При цьому суд не врахував, що позивачОСОБА_3 не надав судові будь-яких переконливих доказів на те, що між ним та ОСОБА_4 угода , яка нотаріально посвідчена, не відповідає вимогам закону та якому саме.

 

4

Також суд не врахував доводи позивачки про те, що її чоловік ОСОБА_2 сплатив частину коштів, які належали сім'ї , а частину коштів надав для купівлі квартири для їх сім'ї позивачОСОБА_3 безкоштовно.

Той факт ,що квартира була придбана ОСОБА_2 саме для сумісного користування зОСОБА_1 та донькою об'єктивно підтверджений тими обставинами, що він сам тривалий час мешкав з вказаною сім'єю в цій квартирі, після розлучення з лютого 2003 року і до часу зверненняОСОБА_3 до суду з позовом позивачкаОСОБА_1 з донькою продовжувала мешкати в квартирі

ОСОБА_3 на протязі майже шести років не ставив питання про право на спірну квартиру, звернувся до суду з вимогами доОСОБА_3 та ОСОБА_4. вже поза межами строку позовної давності.

Так само, визнаючи дійсною угоду купівлі-продажу спірної квартири, яка укладена 21 червня 1999 року у простій письмовій формі, з підстав, передбачених ч.2 ст.47 ЦК Української РСР, суд не врахував ,що така угода згідно ч.1 цієї ж статті закону підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню і невиконання такої вимоги тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього ж Кодексу.

При цьому суд також не врахував, що така угода відповідно до закону може бути визнана недійсною тільки в разі ухиляння однієї із сторін від нотаріального оформлення угоди.

Проте ,як убачається з поясненьОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4. ніхто із сторін вказаної угоди від 21 червня 1999 року не ухилявся від її нотаріального посвідчення, вони зазначили, що перешкоджала нотаріальному посвідченню угоди відсутність уОСОБА_3 паспорта.

Але суд не надав належної оцінки цим обставинам, при цьому необгрунтовано послався на відсутність паспорта уОСОБА_3 як на підставу для задоволення його позову про визнання угоди від 21 червня 1999 року дійсною, крім того, не врахував, що цей позивач також не надав ніяких беззаперечних доказів на те, що він втратив паспорт і ,навпаки, ці його доводи спростовані довідкою Слов'янського РВ УМВС України , з якої вбачається, що він з заявою про втрату паспорта не звертався. (а.с. 121).

Зважаючи на вказане, апеляційний суд вважає за необхідним рішення суду в цій частині скасувати, ухвалити нове рішення , яким відмовити позивачевіОСОБА_3 в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 22 червня 1999 року та

ВідмовляючиОСОБА_1 в задоволенні позову про визнання за нею права власності на 1\2 частину спірної квартири та встановлення порядку користування квартирою на обґрунтування своїх висновків суд послався на те, що позивачка своїми коштами у придбанні квартири участі не приймала, квартиру фактично купив не її чоловік ,а позивачОСОБА_3, який є власником квартири, встановлення порядку користування квартирою позбавить його можливості здіїйснювати у повному обсязі право власності стосовно цієї квартири.

Але й ці висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, також недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Суд не врахував ,що спірна придбана ОСОБА_2 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22 червня 1999 року в період юридичного шлюбу з позивачкоюОСОБА_1, для користування разом із сім'єю.

Позивачка хоча і не приймала участі у придбанні цієї квартири власними коштами, але на момент укладення договору купівлі - продажу квартири вона вела домашнє господарство, доглядала дитину-інваліда, тобто з об'єктивних причин не мала коштів. Тобто у відповідності до вищевказаних норм Сімейного кодексу вона набула право власності на 1\2 частину спірної квартири.

Тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції необгрунтовано відмовивОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання за нею права власності на частку квартири та встановлення порядку користування квартирою з підстав, вказаних судом.

 

5

Як убачається з висновку судово-технічної експертизи , плану спірної квартири , жила кімната 77-5 площею 15,3 м. кв. є неізольованою і в разі виділення її у користування позивачці та її доньці разом з жилою кімнатою 77-7 ця обставина стане перешкодою у користуванні квартирою разом з відповідачем ОСОБА_2, оскільки ОСОБА_2 вимушений бути при користуванні проходити у кімнату 77-6, яку пропонує виділити йому позивачка, через кімнату 77-5.(а.с.117, 138-140).

За таких обставин в цій частині позову рішення суду та додаткове рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1\2 частку квартири та відмовити їй в задоволенні вимог про встановлення порядку користування квартирою.

У зв'язку з постановлениям нового рішення слід також скасувати рішення і в частині стягнення із сторін судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення справи і розподілити ці витрати у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України та ціни позову .

ОскількиОСОБА_3 при зверненні до суду повинен був у відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито" сплатити 1% судового збору за ціною позову 6922 грн. в сумі 69,22 , але сплатив лише 59,50 грн. судового збору ,з нього слід стягнути недоплачену суму судового збору 9,72 грн. на користь держави.

ОСОБА_1. при поданні апеляційної скарги повинна була сплатити 34,61 грн. судового збору, але сплатила лише 28,75 грн., тому з неї слід стягнути недоплачену суму 5,86 грн.

ЗОСОБА_3 таОСОБА_1 також слід стягнути витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи по 30 грн., які вони не сплатили при зверненні до суду кожен за своїм позовом.

Керуючись ст. ст.. 47, 48 ,227 ЦК Української РСР в ред.. 1963 року , ч.1 ст. 60, ст.. ст.. 63, 66, ч.1 ст. 69, ч.1 ст.70 СК України , ст.хт.303, п.2 ч.1 ст. 307, п.п.2,3,4 ч.1 ст.309 та ст.ст.313-316 ЦПК України, апеляційний суд,

ВИРІШИВ :

Апеляційну скаргу   ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2006 року та додаткове рішення цього ж суду від 12 січня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3до ОСОБА_2, ОСОБА_4про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартириАДРЕСА_1 від 22 червня 1999 року , посвідченого приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу, реєстр № 434 , та про визнання простої письмової угоди купівлі-продажу цієї ж квартири від 21 червня 1999 року дійсною, відмовити.

Позовні вимогиОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1

В решті позову їй відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3недоплачену ним 9,72 грн. судового збору на користь держави , та з ОСОБА_1- 5,86 грн. на розрахунковий рахунок 3141537700004 , отримувач- місцевий бюджет Ворошиловського району м. Донецька, код 22090100 , ОКПО 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016.

Стягнути з ОСОБА_3, та з ОСОБА_1по 30,00 грн. з кожного витрат на інформаційно-технічне забезпечення справи на р\рахунок 31216259700004, отримувач- УДК в м.Донецьку, банк ГУ УДКУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО -34686537.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної