Справа № 4150                                                     Головуючий 1 -ї інстанції - Попрас В.О.

Категорія - розподіл майна                                       Доповідач - Маміна О.В.

УХВАЛА Іменем України

              03 серпня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного

    суду Харківської області в складі:

              головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів - Хребтова В.П., Маміної О.В. при секретарі -Дмитренко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3   про розподіл майна, що знаходиться у спільнбій власності, за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_2  про розподіл майна,

встановила:

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року, яким задоволений позов ОСОБА_2   та визнано за ним право власності на 132\200 частини комунальної квартири  АДРЕСА_1  та автомобіль „Ауді - 100", 1992 року випуску. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3  право на 51\200 та 17\200  частин спірної квартири відповідно. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  та ОСОБА_3   відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду    ухвалено з 1   порушенням вимог матеріального та процесуального права, невірно оцінені надані суду    письмові докази, покази свідків та пояснення сторін по справі.    Просить рішення суду    скасувати.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з"явились,    судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходив з того,  що майно у вигляді 29\100 та 22\100 частин квартири   АДРЕСА_1 - було придбане за спільні кошти в період шлюбу подружжя ОСОБА_2   та є їх спільною власністю, а 32\100 частини зазначеної квартири було нажите ОСОБА_2   під час його роздільного проживання із ОСОБА_1, тому до спільної власності подружжя не належить.

Такий висновок суду є обгрунтованим та відповідає обставинам справи.

     Відповідно до ст. 22 КпШС України спільною власністю подружжя є нажите ними в  період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності.  Майно нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному  припиненні шлюбу, належить тому із подружжя, хто його придбав, і не відноситься до  спільної сумісної власності подружжя.

           3 матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у

 шлюбі з 1979 року. З 31 грудня 1997 року шлюбні стосунки між сторонами припинено,

           27 лютого 1996 року подружжя придбало за договором купівлі - продажу 29\100 частин   спірної квартири, а 01.03.1997 року - за договором довічного утримання 22\100 частини цієї  квартири. Зазначені договори були укладені від імені ОСОБА_1.

Сторони в судовому засіданні підтвердили, що на момент набуття права на зазначені частки квартири подружжя мешкало разом, мало спільний бюджет, тому суд правильно дійшов висновку про те, що сторони мають право на рівні частки зазначеного майна.

Доводи апелянта про те, що фактично 29\100 та 22\100 було придбано за особисті кошти ОСОБА_1, оскільки гроші на купівлю частки квартири у 1996 році вона зайняла у своєї знайомої, а утримувала  ОСОБА_4   на підставі договору довічного утримання сама без участі ОСОБА_2, не відповідають обставинам справи. Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6  та  ОСОБА_7  підтвердили участь ОСОБА_2 у виконанні обов'язків за договором довічного утримання. А достовірних даних про те, що зайняті ОСОБА_1 гроші було використано на придбання 29\100 частин квартири, та вона віддавала борг із своїх власних коштів є безпідставними,

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватсь на припущеннях.

Разом з тим суд першої інстанції правильно послався на те, що 32\100 частини  квартири, які придбано ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу від 28.01.2002 року, та автомобіль „Ауді - 100", 1992 року випуску, придбаний у 2000 році - не відноситься до спільної сумісної власності подружжя, оскільки на цей час сторони проживали окремо при фактичному припиненні шлюбу. Шлюб між сторонами розірваний відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 21.01.2005 року.

Посилання апелянта на те, що саме під час придбання спірного автомобіля та 32\100 частин квартири сторони знов стали жити разом, вести спільне господарство, суперечать її ж власним поясненням, в тому числі і письмовим, в яких ОСОБА_1 зазначала, що з 1997 року ОСОБА_2 мешкав з іншою жінкою за іншою адресою. Дані обставини підтвердила   у судовому засіданні свідок   ОСОБА_8   яка з 31.12.1997 року перебуває з  ОСОБА_2   у   фактичних шлюбних відносинам, мають двох дітей.

Судом правильно визначений розмір частки в спільному майні кожної із сторін.

Рішення   суду   першої   інстанції   ухвалено   з   додержанням   вимог   матеріального   та

   процесуального права. Підстав для його зміни або скасування немає.

                 Доводи апеляційної скарги виводи суду не спростовують.

            Керуючись ст.ст. 303,304,307,308,313,315,317,319 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 червня 2006 року залишити без змін.  Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але    може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України   протягом двох місяців.