Справа 2 -5088  /10

          Р І Ш Е Н Н Я

                                                           І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

18 серпня  2010  року Будьоннівський районний  суд м. Донецька в складі:  

головуючого судді :                                                                           Тимченко О.О.    

при секретарі  :                                                                                      Авраменко О.О.,  

за участю позивача:                              ОСОБА_1

представника відповідача:                          Щербіна Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  Відкритого акціонерного товариства «Донецькшахтобуд» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка  звернулась   до Будьоннівського районного суду м. Донецька з зазначеним позовом, вказавши, що з 24 лютого 1988 року по 18 серпня 2008 року  вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем.  При звільненні з підприємства,  в порушення ст. 116 КЗпП України їй не сплачено заробітну платню у розмірі 9 702,64 грн.  Судовим наказом Калінінського районного суду м. Донецька від 28 січня 2009 року на її користь стягнути вищезазначену заборгованість. Просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за період затримки розрахунку за період з серпня 2008 року по 1 грудня 2009 року, та  в подальшому на момент фактичного розрахунку.   Також вважає, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 5000 гривен, та просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою Будьоннівського районного суду м. Донецька від 6квітня 2010 року, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку в подальшому  на момент фактичного розрахунку залишено без  розгляду.  

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, в обґрунтування яких надала пояснення аналогічні до вказаних у позовній заяві.  

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, в обґрунтування своєї позиції пояснив, що позивачкою пропущено трьох місячний строк, продовж якого робітник моє право звернутись до суду з зазначеними вимогами та наполягав на застосування позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали  справи в межах заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка  перебувала  у трудових відносинах з ВАТ  «Донецкшахтострой  , що підтверджено копією трудової книжки (а.с.3-5).

Відповідно до  судового наказу Калінінського районного суду м. Донецька від 29 січня 2009 року с ВАТ «Донецкшахтострой»  на користь ОСОБА_1  стягнуто заборгованість по заробітній платні у суму  9702,64 грн.

Тобто при звільненні позивачки з нею відповідачем не був проведений розрахунок, наявна заборгованість по заробітній  платні не виплачена.

Відповідно до листа відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції м. Донецька на 10 березня 2010 року  заборгованість по забортній платні ОСОБА_1 не погашено.

У судовому засіданні встановлено, та не заперечувалось сторонами, що остаточні  розрахунки   з позивачкою були проведені 27 квітня 2010 року.  

Вимогами ст. 43 Конституції  України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату , не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 24  закону України «Про оплату праці» зі змінами та доповненнями,  заробітна плата виплачується працівника регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміж уток часу, що  перевищує шістнадцяті календарних днів. Своєчасність та обсязі виплати заробітної плати працівникам не можуть біти поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно до вимог  ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше  двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяті календарних днів.

Згідно з вимогами ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, яка передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У судовому засіданні встановлено, що спору  про розмір сум, належних позивачки при звільнені,  не було.  

    Вимогами ст. 117 КЗпП України передбачено, що   в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

 При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

    Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду  України, викладених  у п.20  постанови від  24 грудня 1999 р. № 9 « Про практику  застосування  судами  законодавства  про оплату праці», установивши при розгляді справи  про стягнення  заробітної  плати у зв’язку із затримкою розрахунку  при звільненні, що працівникові  не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей  день  не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує  на користь працівника середній заробіток за весь період  затримки розрахунку, а при не проведенні його  до розгляду  справи - по день  постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

    Відповідно  до третього абзацу другої частини   постанови  Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100  «Про порядок обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюються, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац третій пункту 2 зі змінами, внесеними відповідно до Постанови КМ N 1266 (1266-2001-п) від 26.09.2001)

    У судовому засіданні встановлено, що розмір заробітної  плати позивачки  у липні –червні 2008 року склала 3814,29 грн. ( 2502,50 +1311,79), фактично позивачка відпрацювала 31 день (23+8),  що підтверджено довідкою ВАТ «Донецкшахтобуд».

    Тому суд вважає за необхідне середньоденний заробіток позивачки розраховувати наступним чином -  3814,29: 31= 123,04 грн.

    У своїх позовних вимогах позивачка просить суд стягнути з відповідача  середній заробіток за період затримки з 18 серпня 2008 року по 1 грудня 2009 року., кількість робочих днів за цей період складає 292 дня, тобто сума середнього заробітку за затримку розрахунків,   яка підлягає виплаті позивачки складає 35 927,68 грн.

    Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України,  суд розглядає цивільні справи не інакше як  за  зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін  та  інших осіб, які беруть участь у справі.

    Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з наказу Міністерства вугільної промисловості України від 12 грудня 2006 року № 578 «Про врегулювання кризового стану в шатто будівельному комплексі» у зв’язку з недостатнім та нерівномірним фінансуванням протягом останніх років роботи, шахто будівельні організації не мають можливості своєчасно виплачувати заробітнку плату, мають кредиторську заборгованість за виконанні роботи та заборгованість по заробітній платні, що підтверджується рішенням господарського суду Донецької області від 9 червня 2008 року про стягнення на користь ВАТ «Донецькшахтобуд» заборгованості в розмірі 318036 грн. та 706830 грн., тобто не повернення розрахунку позивачем мало місце частково не з вини підприємства.

    З урахуванням викладеного та враховуючи межи позовних вимог, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку та на користь позивачки стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 10 000 гривень.  межи позовних вимог

    Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України      працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

    Пленум верховного Суду України в азб.4 п.25 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» роз’яснив,  що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день  він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимагаю про розрахунок є підставою для застосування  відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі  перебіг  тримісячного строку  звернення до суду починається з наступного дня після проведення  зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

    Оскільки остаточний розрахунок   з позивачкою було проведено лише 27 квітня 2010 року, то суд вважає, що позивачкою не пропущено строки  позовної давності.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

    Як вбачається з п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року, № 4, зі змінами та доповненнями, за змістом ст. 440-1 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна  моральна  (немайнова) шкода  відшкодовується тій  фізичній або юридичний  особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

    В обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення моральної школи, позивачка значила, що невиплати заробітної платні поставила її родину у тяжке матеріальне становище, оскільки її заробітна  платня була вагомою частиною доходу родини. Вона змушена була змінити свій звичайний спосіб життя, додавати додаткових зусиль для організації життя, що привело до маральних страждань.

    Суд вважає, що порушенням трудових прав позивачу заподіяно моральну шкоду і, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи встановлені по справі обставини, час, який позивач не працював, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, необхідність захищати свої конституційні права у різних інстанціях,  тому встановлює розмір моральної шкоди 800 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

    Вимогами ст. 79 УПК України передбачено, що  судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.  Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.  До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

    Квитанцію від  9 грудня 2009 року, підтверджено, що позивачкою за надання правової допомоги було сплачено 350 гривень, в зв’язку з чим, суд вважає за необхідне зазначену суму стягнути з відповідача на користь позивачки.

    Оскільки позивачка, при зверненні до суду, була  звільнена   від сплати судового збору, у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України, судові витрати, у розмірі 108,50 грн. судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, належить стягнути з відповідача до доходу держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 57, 60 , 215, 224 ЦПК України, ст.115 ,116, 117 КЗпП України, 43 Конституції України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» ,  суд

                            В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 -   задовольнити  частково .

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Донецькшахтобуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні  у сумі  10 000 (десять тисяч) гривень,  моральну шкоду у розмірі 800 (восьмиста) гривень  та витрати за надання правової допомоги у розмірі  350 (трьохсот п’ятдесяти) гривен.  

    Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Донецькшахтобуд»  судовий збір до доходу держави у розмірі  108,50  грн.

    Стягнути із відкритого акціонерного товариства «Донецькшахтобуд»  на користь  державного бюджету Будьоннівського району м. Донецька 22050001  (рахунок 31217259700003 ГУ ДКУ у Донецькій області, ЄДРПО 34686940, МФО 834016) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи  у розмірі 120  грн.  

Рішення суду може бути оскаржено  в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька шляхом подання в десятиденний строк апеляційної скарги.

Суддя: