ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2010 р.          Справа № 55/114-10

        Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:      головуючого  судді  Карбань І.С., судді  Кравець Т.В.,  судді Шутенко І.А.,

при секретарі –Міракові Г.А.,

за участю представників сторін:

позивача –  ОСОБА_1 за довіреністю від 29.06.2009р.,

відповідача –   Карнаух Д.В. за довіреністю  від 30.04.2010р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного  господарського суду апеляційну скаргу ФО-П ОСОБА_3, м. Харків, (вх. № 2526Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2010 р. по справі № 55/114-10,

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м. Харків,

до  Державного  підприємства Дослідного господарства «Червоний Жовтень»інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва  УААН, с. Веселе,

про стягнення 136583,05 грн., -                        

встановила:

Фізична особа підприємець ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ДП Дослідного господарства «Червоний Жовтень»Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН 101878,90 грн. основного боргу, 2760,32 грн. пені, 1380,16 грн. процентів за користування грошовими коштами, 30563,67 грн. штрафних санкцій та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 06/04-3 від 06.04.10 р. не виконав свої зобов’язання  щодо повної та своєчасної оплати товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2010 р. (суддя Гребенюк Н.В.)  позов задоволено частково. Стягнено з відповідача  на користь позивача  101878,90 грн. основного боргу, 1018,78 грн. державного мита та 176,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  В стягненні 2760,32 грн. пені, 1380,16 грн.  процентів за користування грошовими коштами, 30563,76 грн. штрафних санкцій відмовлено.

Позивач не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2010 р. звернулось з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог про 2760,32 грн. пені, 1380,16 грн.  процентів за користування грошовими коштами, 30563,76 грн. штрафних санкцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення норм чинного законодавства. Також апелянт просив витрати по сплаті державного мита покласти на відповідача.

Апелянт вказував, що згідно зі ст.1 Закону України «Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Згідно з роз'ясненнями Верховного Суду України, наведеними у п.13 Постанови Пленуму № 15 від 18.12.2009р. «Про судову практику у справах про банкрутство», конкурсними кредиторами слід вважати кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав до дня порушення справи про банкрутство боржника; поточними кредиторами слід вважати кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство. Згідно з ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Апелянт вважав, що грошові зобов'язання, які виникли і термін виконання яких настав до дня порушення провадження у справі про банкрутство боржника та, відповідно до дня введення мораторію, належать до конкурсної заборгованості; грошові зобов'язання, які виникли і термін виконання яких настав після порушення провадження у справі про банкрутство боржника та, відповідно, після введення мораторію, належать до поточної заборгованості.

Апелянт зазначав, що договір поставки № 06/04-3 від 06.04.2010р. був укладений між позивачем (продавцем) і відповідачем (покупцем) в особі керуючого санацією, який діяв на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 01.06.2009р. у справі №Б-39/31-07. Таким чином, грошові зобов'язання відповідача виникли і термін їх виконання настав після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача та введення мораторію.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами апелянт вказував, що згідно зі ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Відповідно до  ч.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Згідно зі ст.536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Проценти передбачені п.6.3 договору поставки № 06/04-3 від 06.04.2010р. у вигляді штрафу в розмірі 30% від суми договору, а розмір процентів за користування коштами, що підлягають сплаті на підставі ст.692 ЦК України, договором не визначений. За змістом ч.6 ст.231 ГК України розмір плати за користування чужими грошовими коштами визначається рівним обліковій ставці НБУ, якщо договором не встановлений інший розмір. Згідно з наданим розрахунком проценти за користування чужими грошовими коштами становлять 1 380,16 гривень, виходячи з рівня облікової ставки НБУ у розмірі 10,25%, що діяла протягом періоду прострочення відповідача (11.04.2010 - 31.05.2010).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав, що рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2010р. є законним, обґрунтованим, прийнятим при повному дослідженні обставин та доказів на їх підтвердження, в зв’язку з чим просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.   Щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами суд першої інстанції на думку відповідача дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні  позовних вимог в цій частині, з огляду на те що договором не встановлено розмір процентів, оскільки положення ч.3 ст.692 є диспозитивною нормою та встановлює право продавця вимагати від покупця сплати процентів за користування чужими грошовими коштами за умови, з огляду на приписи ст.536 ЦК України, встановлення такого розміру договором законом або іншим актом цивільного законодавства. Посилання позивача у апеляційній скарзі на ч.6 ст.231 ГК України, яка на його думку встановлює розмір процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставним, оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами не є штрафною санкцією у розумінні ч. 1 ст.231 ГК України.

Відповідач стверджував щодо відмови в задоволенні штрафних санкцій з огляду на дію мораторію по відношенню до відповідача: відмова у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) обумовлена введенням ухвалою господарського суду Харківської області по справі №Б-39/31-07 від 07.03.2007р. по відношенню до відповідача, одночасно з порушенням справи про банкрутство, мораторію на задоволення вимог кредиторів та заборону нарахування неустойки (штраф, пеня), та застосування інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. На час винесення оскаржуваного рішення дія мораторію не припинялась, процедуру банкрутства не завершено, по відношенню до боржника введена процедура санації, тобто підстав для застосування штрафних санкцій у суду першої інстанції не було тому він правомірно відмовив у їх задоволенні.

Відповідно до преамбули Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює умови  та  порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або   визнання   його   банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Тобто законодавець прийняттям Закону, спрямовуючи його дію на регулювання умов та порядку відновлення платоспроможності, забезпечує охорону інтересів та прав перш за все неплатоспроможного боржника - суб'єкта підприємницької діяльності. Неприпустимість звуження прав та обов'язків, що на думку позивача застосована до нього оскаржуваним рішенням за своєю суттю не є звуженням прав та обов'язків, оскільки задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій та суми основного боргу, у свою чергу встановлює пріоритетне право стягнення позивачем штрафних санкцій та суми основного боргу, по відношенню до конкурсних кредиторів внесених до реєстру кредиторів у справі про банкрутство відповідача.

Відповідач зазначав, що позивач має можливість, на підставі виконавчого документу виданого судом після набрання рішенням законної сили, в примусовому порядку стягнути з відповідача суму боргу та штрафних санкцій до моменту коли у процедурі санації будуть задоволені вимоги конкурсних кредиторів, що у свою чергу звужує обсяг прав та обов'язків конкурсних кредиторів (якими є також державні установи) та ускладнює або взагалі унеможливлює проведення санації боржника. Таким чином задоволення позовних вимог в частині штрафних санкцій встановлює фактично пріоритет приватних прав та інтересів суб'єкта господарювання перед державними інтересами та правами боржника та конкурсних кредиторів.

Законодавець з метою регулювання порядку та охорони процедури відновлення платоспроможності у ч.4 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»встановив що арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

В зв’язку з чим на думку відповідача, застосування штрафних санкцій до боржника так і будь-яке інше обмеження чи дія по відношенню до боржника може бути застосована (вчинена) лише за умови якщо вона не суперечить інтересам конкурсних кредиторів, а застосування до боржника та стягнення штрафних санкцій значного розміру фактично звузить обсяг прав конкурсних кредиторів, значно ускладнить або взагалі унеможливить проведення санації та взагалі суперечить меті вказаного Закону.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши  правильність  застосування норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду  частково не погоджується з висновками  господарського суду Харківської області по даній справі, виходячи з наступного.

06.04.2010 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки № 06/04-3 (а.с. 12). Відповідно до умов п. 1.1. якого позивач зобов’язувався  передати у власність відповідача товар, асортимент та кількість якого вказані у видаткових накладних, які є невід’ємною  частиною даного договору, а відповідач зобов’язувався прийняти і оплатити товар, в свою чергу, прийняти та оплатити товар. П. 3.2 договору поставки визначено, що відповідач здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 3-х днів з дати підписання сторонами видаткової накладної. Згідно з п. 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинними законодавством України та цим договором. Винна сторона у повному обсязі  відшкодовує збитки,   заподіянні іншій стороні неналежним виконання зобов’язань, а також сплачує штрафні санкції, передбачені цим договором.

Пунктом 6.2. спірного договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

У разі порушення умов даного договору винна сторона сплачує інший стороні штраф у розмірі 30% від суми цього договору  за кожне порушення його умов (п. 6.3. договору).

Пунктом 8.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

На виконання умов вказаного договору позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 101878,90 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000001 від 07.04.2010 р., № РН-0000002 від 07.04. 2010 р., № РН-0000003 від 07.04. 2010 р., № РН-0000004 від 07.04. 2010 р., № РН-0000005 від 07.04. 2010 р., № РН-0000006 від 12.04. 2010 р., № РН-0000007 від 15.04.2010 р., № РН-0000008 від 15.04. 2010 р., № РН-0000009 від 15.04. 2010 р., № РН-0000010 від 15.04. 2010 р. (а.с. 14-29). У вказаних накладних у графі «умова продажу»зазначений договір № 06/04-1 від 06.04.2010 р., що свідчить про те, що поставки здійснювались саме на виконання цього договору.

Вказані накладні були підписані уповноваженими представниками обох сторін без заперечень та зауважень та скріплені їх печатками з, які підписані обома сторонами.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань за договором поставки не здійснив оплату за отриманий від позивача товар, в зв’язку   з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 101878,90 грн.

В зв’язку з не здісненням оплати відповідачем за  переданий  позивачем товар за договором №06/04-3  від 06.04.2010р., позивач 02.06.2010р. звернувся  до господарського суду  Харківської області з позовом, в якому просив  стягнути з відповідача 101878,90 грн. основного боргу, 2760,32 грн. пені, 1380,16 грн. процентів за користування грошовими коштами, 30563,67 грн. штрафних санкцій (а.с. 3).

Згідно зі ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до  ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Ст.193 ГК України та ст. 526 ЦК України визначено, що  зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення  вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення  вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 33 ГПК України відповідач як у суді першої інстанції та і у суді апеляційної інстанції не надав доказі на підтвердження виконання умов договору  № 06/04-3  від 06.04.2010р., щодо сплати заборгованості за переданий товар.

В зв’язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 101878,90  грн. є правомірними та обґрунтованими і не спростовуються відповідачем, в зв’язку з чим господарський суд Харківської області правомірно прийняв рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами.

Беручи до уваги, що сторони умовами  договору №06/04-3  від 06.04.2010р. не передбачили такий вид відповідальності як проценти за користування чужими грошовими коштами та відповідно не передбачили розмір вказаних процентів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1380,16 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Колегія суддів вважає неправомірним висновки суду першої інстанції щодо залишення без задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 2760,32 грн. пені, та 30563,67 грн. штрафних санкцій з нижченаведених підстав.

Пунктами 1 та 3 ст. 549 ЦК України  передбачено, що    неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею  є  неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання.

З матеріалів справи вбачається, що  у відношенні відповідача ухвалою господарського суду від 07.03.2007р.  по  справі № Б-39/31-07 було порушено провадження у справі про банкрутство та на підставі ст. 12 Закону України «Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Договір поставки № 06/04-3 від 06.04.2010р. був укладений між позивачем і відповідачем, в особі керуючого санацією, який діяв на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 01.06.2009р. у справі №Б-39/31-07. Тобто, грошові зобов'язання відповідача перед позивачем виникли і термін їх виконання настав після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів - у процедурі санації боржника.

В зв’язку з тим, що  грошове зобов'язання з оплати поставленого позивачем відповідачу товару, не було виконано останнім та  з урахуванням норм ст.1 Закону України «Про  відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» позивач є  поточним кредитором за грошовими вимогами до боржника, а дія мораторію не поширюється на  поточну заборгованість,  яка виникла в процедурі розпорядження майном або санації, введеного у справі № Б-39/31-07 про банкрутство відповідача.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача  в частині стягнення з відповідача 2760,32 грн. пені та 30563,67 грн. штрафних санкцій є також обґрунтованими і підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем  за подання апеляційної скарги за платіжним дорученням № 57 від 06.08.2010р.  було сплачено держмито у розмірі 682,93 грн., але позивачем оскаржувалось рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, в зв’язку з чим зайво сплачене державне мито відповідно до ст. 8 Декрету  Кабінету Міністрів України «Про державне мито»підлягає поверненню позивачу  у розмірі 509,41 грн.

На підставі викладеного колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що  рішення  господарського суду Харківської області від 28.07.2010 р. по справі № 55/114-10 прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.   47, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п.4 ч.1 ст.104,  ст. 105  ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду одноголосно, -

постановила:

Апеляційну скаргу  частково  задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2010 р. по справі № 55/114-10 частково скасувати.

Стягнути з Державного підприємства Дослідного господарства «Червоний Жовтень»Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва  УААН (64235, Харківська область, Балаклійський район, с. Веселе, код ЄДРПОУ 05460456, р/р № 26008035808200 в АКІБ «УкрСиббанку»м. Харків, МФО 351005 на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 від 17.07.2003р., ІІН НОМЕР_1, МФО 351005, п/р НОМЕР_3 в  АТ «УкрСиббанк», м. Харків) 2760,32 грн. пені, 30563,67 грн. штрафних санкцій, 333,24 грн. державного мита за позовом, 166,62 грн. держмита за подання апеляційної скарги та 57,59 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати довідку про повернення зайво сплаченого державного мита за платіжним дорученням № 57 від 06.08.2010р. у розмірі 509,41 грн. за подання апеляційної скарги.

В інший частині рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2010 р. по справі № 55/114-10 залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                   Карбань І.С.

                     Суддя                                                                    Кравець Т.В.

                       Суддя                                                                     Шутенко І.А.

Повний текст постанови підписано 09.09.2010р.