АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 7012 / 2010 Головуючий в 1 інстанції - Дадим Ю.М.
Категорія - 57 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 вересня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Куценко Т.Р., Перцової В.А.
при секретарі - Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
цивільну справу за апеляційною скаргою
Управління праці та соціального захисту населення
Павлоградської міської ради Дніпропетровської області
на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.10.2008 року скасувати, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в її позовних вимогах повному обсязі, посилаючись на те, що постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права / а. с. 28 /.
Зазначеною постановою від 23.10.2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області щодо нарахування, призначення та виплати ОСОБА_1 державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Також, суд зобов’язав Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» починаючи з 14 січня 2008 року у розмірах, які дорівнюють прожитковому мінімуму для дітей віком до 6 років з врахуванням підвищення виплат відповідно до прожиткового мінімуму дітей відповідного віку.
В іншій частині позовних вимог відмовлено / а. с.24-25 /.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 має малолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 / а. с. 9 /, і перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області у зв’язку з народженням дитини, де їй виплачується допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з жовтня 2007 року. Зокрема, позивачці була призначена та виплачувалась така допомога в 2008 році в розмірі 130 грн. / а. с. 8 /.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Згідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.
Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а закони та інші нормативні акти повинні їй відповідати.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а постанову суду, в оскаржуваній частині, залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
При вище викладених обставинах суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Приведені в апеляційній скарзі доводи відповідача, щодо незаконного задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за 2008 рік не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що п. 23 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» стаття 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» була викладена в новій редакції (вступила в дію з 01.01.2008 року) і яка встановила, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але неменше 130 грн., - не може бути прийняте до уваги виходячи з вище викладених обставин та зазначених норм Конституції України ( ст. ст. 22,46,19,51 ).
Крім того, ст. 92 Конституції України визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини і інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, а це є недопустимим на що вказав Конституційний Суд України в п.5.4 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а постанова суду відповідає вимогам закону, матеріалам справи та Конституції України.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308,304-1 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Павлоградської міської ради Дніпропетровської області – відхилити.
Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2008 року, в оскаржуваній частині, – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
СУДДІ: