Справа № 2-5315

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Позняка В.С.,

при секретарі - Голованець Н.Б,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси (зал судового засідання №6) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання його особою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про усунення їй з його боку перешкод в здійсненні права власності жилим АДРЕСА_1, які не пов’язані з позбавленням володіння, та визнання ОСОБА_2 особою, яка втратила право користування жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 свій позов підтримала, посилаючись на те, що вона є власницею АДРЕСА_1, в якому її син ОСОБА_2 зареєстрований у якості особи, яка постійно там проживає. Наприкінці 2003 р. відповідач зареєстрував шлюб із ОСОБА_3, після чого припинив підтримувати із позивачкою сімейні відносини, оскільки почав проживати окремо.

Після розірвання шлюбу, яке відбулося всередині 2007 р., відповідач повернувся жити до її будинку, але не у якості члена моєї сім’ї, а у якості наймача житлового приміщення. Через декілька місяців після повернення сина до її будинку відношення між ними через різні непорозуміння остаточно погіршились, внаслідок чого він пішов від неї та почав проживати в інших містах, періодично міняючи квартири. Зараз, як відомо позивачці, він проживає на умовах оренди житла в черговій квартирі, навіть не по вказаній в позовній заяві адресі.

Але фактично припинивши проживати в будинку, що належить позивачці, ще наприкінці 2007 р., ОСОБА_2 не знявся з реєстрації у ВГІРФО Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області у якості особи, яка постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1, чим чинить перешкоди в користуванні належним їй на праві власності жилим будинком, які не пов’язані з позбавленням володіння, оскільки через це позивачці постійно нараховують за нього окремі комунальні сплати.

Позивачка неодноразово пропонувала ОСОБА_2 у добровільному порядку знятися з реєстрації у якості особи, яка постійно проживає в її будинку, але він відмовляється від цього, посилаючись то на відсутність часу, то на необхідність мати будь яку постійну реєстрацію.

ОСОБА_2 позовні вимоги визнав повністю, та пояснив, що дійсно досі зареєстрований в АДРЕСА_1, який належить на праві власності його матері ОСОБА_1, у якості особи, яка там постійно проживає.

Фактично він після одруження із ОСОБА_3 припинив підтримувати із матір'ю сімейні стосунки, оскільки почав проживати із дружиною за іншою адресою. Після розірвання шлюбу в червні 2007 р. він на нетривалий час повернувся жити до матері, але не відновив з нею сімейні стосунки, оскільки відносини між ними значно погіршилися. Дійшло навіть до того, що він почав сплачувати матері гроші за своє проживання. Через невеликий час, десь наприкінці 2007 р., він взагалі пішов з материного будинку і повертатися туди не збирається. Зараз він проживає в іншому місці на умовах оренди, хоча офіційних договорів про це не укладає. Місце проживання періодично змінює через різні умови, у тому разі матеріального характеру. По вказаній в позовній заяві адресі зараз не проживає, а про дату та час судового засідання його сповістила позивачка по телефону. Добровільно знятися з обліку у ВГІРФО Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області він не згоден, оскільки йому необхідно бути хоч десь офіційно зареєстрованим. Позивач визнає, що його мати, як єдиний власник АДРЕСА_1, має право вимагати його примусового зняття з реєстрації.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведені попереднього судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України, при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, що видане 19.08.80 р. жилкомунвідділом виконавчого комітету ОСОБА_4 народних депутатів м. Одеси позивачці, ОСОБА_1, належить на праві власності чотирьохкімнатний жилий АДРЕСА_1 загальною площею 97,4 кв. м та жилою площею 50,1 кв. м. Її право власності зареєстроване в ОМБТІ, про що в книзі № 4доп. на стор. 44 зроблений запис за № 18300.

З 17.12.03 р. в цьому будинку зареєстрований у якості члену сім’ї власника будинку мій син ОСОБА_2, 1967 р. н., який після реєстрації шлюбу 30.09.03 р. пішов з дому, та припинив підтримувати із позивачкою сімейні відносини, оскільки разом із дружиною почав проживати окремо від неї. Після розірвання шлюбу в червні 2007 р. ОСОБА_2 на нетривалий час повернувся жити до АДРЕСА_1, але сімейні відносини з ОСОБА_1 не відновив через сварки. Деякий час ОСОБА_2 жив в цьому будинку у якості наймача житла, але ще наприкінці 2007 р. почав знімати житло в інших місцях, і з того часу разом із матір'ю не живе, хоча з реєстрації у ВГІРФО Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області у якості особи, яка там постійно проживає не знявся.

Таким чином, ОСОБА_2 дійсно чинить ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним їй на праві власності АДРЕСА_1, які непов'язані з позбавленням володіння, оскільки їй постоянко нараховуються за нього різноманітні комунальні платежі.

Оскільки після реєстрації шлюбу в 2003 р. ОСОБА_2 припинив підтримувати з ОСОБА_1 сімейні відносини, а після розірвання шлюбу не відновив їх, він не має права на користування житлом в належному позивачці АДРЕСА_1 на підставі ч. 4 ст. 156 ЖК України у якості члена її сім’ї, оскільки з середини 2007 р. почав проживати в цьому будинку у якості наймача житла.

Відповідно до ст. 163 ЖК України, у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу (тобто на строк до шести місяців). Тимчасова відсутність наймача та членів його сім’ї не звільняє їх від виконання обов’язків за договором найму жилого приміщення, а саме від оплати за користування житлом.

ОСОБА_2 фактично розірвав із ОСОБА_1 договір найму житла, оскільки після уходу наприкінці 2007 р. з АДРЕСА_1 перестав сплачувати ОСОБА_1 гроші за користування житлом в її будинку. Після цього, він постійно орендував житло в інших місцях, де і розраховувався за проживання.

На підставі викладеного, суд вважає, що визнання відповідачем пред’явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

На підставі ст. ст. 316 – 319, 321, 325, 379 – 380, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 158, 163 ЖК України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ч. 4 ст. 130, ч. 4 ст. 174, ст. ст. 212 – 217 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Усунути ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 перешкоди в здійсненні права власності жилим АДРЕСА_1, які не пов’язані з позбавленням володіння, визнавши ОСОБА_2 особою, яка втратила право користування жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1.

Копію рішення після набрання ним чинності направити до ВГІРФО Суворовського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги через Суворовський районний суд м. Одеси.

Суддя: