Справа № 2-344/10

Рішення

іменем України

31 серпня 2010 року                                                          Жовтневий районний суд м.Харкова

  в складі: головуючого – судді Кириченко О.Д.

              при секретарях –  Нестеровській Л.В. та Волковій С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Селегень Антоніна Борисівна та Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», про визнання договору дарування недійсним і відшкодування моральної шкоди,  -

встановив:

ОСОБА_1 в листопаді 2008 року звернувся до Жовтневого районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_2, зазначивши 3-ми особами, котрими не заявляються самостійні вимоги щодо предмета спору: приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Селегень А.Б. (далі – нотаріус Селегень А.Б.) та Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі – КП «Харківське МіськБТІ»), про розірвання договору дарування від 18.09.2008 року, яким батько позивача – ОСОБА_4, котрий 21 вересня 2008 року помер, за свого життя подарував відповідачці належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, позивач прохав стягнути з ОСОБА_2 на його користь 100 000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Мотивовані були позовні вимоги тим, що спірний правочин був вчинений вищевказаним батьком позивача в час, коли він за станом свого здоров’я не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними бо перебував в цей час у стані коми і не міг розмовляти, їсти та пити, а тим більше здійснювати усвідомлені дії. В результаті зазначеного неправомірного правочину ОСОБА_1 та його сім’ї було завдано значної моральної шкоди, що полягає в моральних та фізичних стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв’язків, родинних відносин і ділової активності.

В січні 2009 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою, в якій посилаючись фактично на всі вищевикладені обставини прохав визнати недійсним спірний по справі правочин у вигляді договору дарування об’єкту нерухомості, укладений 18.09.2008 року його в теперішній час покійним батьком і відповідачкою по справі ОСОБА_2, а також про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.  

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вищенаведені позовні вимоги у повному обсязі, обгрунтовуючи їх зазначеними вище оставинами.

Відповідач пред’явленого до неї позову не визнала, посилаючись на те, що спірний договір дарування між нею та батьком позивача – ОСОБА_4, з яким вона тривалий час перебувала у фактичних подружніх відносинах, укладався у повній відповідності до вимог чинного законодавства України.

Нотаріус Селегень А.Б., яка приймала участь у розгляді справи в якості 3-ої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, надала в судовому засіданні пояснення, що спірний по справі правочин посвідчувався нею з додержанням усіх правових норм, передбачених  законодавством України, а тому позовні вимоги ОСОБА_4 являються необґрунтованими.

КП «Харківське «МіськБТІ», що було залучене до участі в справі в якості 3-ої особи, котрою не заявляються самостійні вимоги щодо предмета спору, свого представника в судове засідання не направило, хоча про день, час і місце розгляду справи було належним чином повідомлене. В своїх письмових запереченнях проти позову зазначило, що позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на законі. В порядку ч.2 ст.158 ЦПК України прохало суд розглянути дану справу за відсутності свого представника на підставі наявних у справі документів і це клопотання судом було задоволене.

Суд, вислухавши доводи учасників судового засідання, допитавши свідків та дослідивши надані і долучені до матеріалів справи письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги  ОСОБА_4 об’єктивного підтвердження належними, допустимими і достатніми доказами в судовому засіданні не знайшли, а тому задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно положень ч.1 ст.718 та ч.2 ст.719 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

З договору дарування від 18 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Селегень А.Б., видно, що в цей день між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір, згідно якого ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належали дарувальнику на підставі договору дарування, посвідченого 3 квітня 2000 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю. При цьому в пунктах 8 та 9 сторони підтвердили, що цей договір не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, вони не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору. Договір було підписано сторонами в присутності нотаріуса у зв’язку з хворобою дарувальника у нього вдома – в АДРЕСА_1. Особу сторін, а також особу ОСОБА_6, який підписав договір на прохання ОСОБА_4 у зв’язку з його хворобою, було встановлено. Також було встановлено їх дієздатність і належність дарувальнику відчужуваної власності. (а.с. 9-10)

Вказаний договір дарування нерухомості практично зразу ж було зареєстровано в КП «Харківське МіськБТІ», що безумовно підтверджується відповідною довідкою зазначеного комунального підприємства і свідчить про його виконання (а.с. 4).

Аналізуючи з правової точки зору вищезазначений спірний по справі правочин,  суд приходить до висновку про його повну відповідність чинному законодавству України.

Так, у відповідності до ч.1 ст.317 і ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Як вбачається з вищевказаного договору, ОСОБА_4, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, 18 вересня 2008 року розпорядився частиною належного йому на праві власності нерухомого майна шляхом дарування, тобто безоплатної його передачі відповідачу ОСОБА_2 При цьому позивач з власної волі і свідомо діяв в межах законодавчо наданих власнику прав. Договір дарування, як того і вимагають відповідні норми ЦК України, було укладено у письмовій формі і посвідчено в нотаріальному порядку нотаріусом Селегень А.Б., повноваження якої знайшли в судовому засіданні своє підтвердження дослідженням відповідного свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю (а.с. 90).

Та обставина, що спірний по справі договір від імені дарувальника був підписаний іншою особою – гр-ном ОСОБА_6., ніяк не впливає на законність такого оформлення даного правочину.

Так, згідно ч.2 ст.16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або інших поважних причин не може власноручно підписати правочин, заяву чи інший документ, за її дорученням і в її присутності та в присутності нотаріуса правочин, заяву чи інший документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, зацікавлена у вчиненні нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчу вальному написі. Правочин не може підписувати особа, на користь або за участю якої її посвідчено.

Таким чином, дії нотаріуса Селегень А.Б. щодо посвідчення спірного по цій цивільній справі правочину повністю відповідають вимогам спеціального законодавства, регулюючого порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що безпосередньо було відображено в тексті вищезазначеного договору дарування.  

До тверджень позивача в обґрунтування своїх позовних вимог про те, що під час вчинення вищезазначеного правочину його батько ОСОБА_4 за станом свого здоров’я не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, тому що в цей час перебував у стані коми і не міг ані розмовляти, ані їсти чи пити, а тим більше здійснювати усвідомлені дії, суд відноситься критично.  

Так, дійсно у відповідності до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Разом з тим, вищенаведені твердження ОСОБА_1 щодо стану його батька в момент вчинення спірного правочину не були доведені в судовому засіданні  належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, хоча згідно вимог ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Більше того, зазначені твердження позивача заперечувалися в судовому засіданні відповідачкою ОСОБА_2 і нотаріусом Селегень А.Б., які пояснили суду, що ініціатива вчинення спірного по даній справі правочину виходила безпосередньо від дарувальника – покійного в теперішній час ОСОБА_4, котрий на той момент хоча і був прикутий до ліжка хворобою бо мав перелом стегна і нестабільний кров’яний тиск, але перебував при здоровому розумі та ясній пам’яті, усвідомлював природу і значення правочину, діяв вільно, на власний розсуд і за відсутності будь-якого примусу, що було відображено безпосередньо в тексті договору дарування.

Факт адекватності психічного стану ОСОБА_4 на момент вчинення спірного по справі правочину був підтверджений в судовому засіданні свідком ОСОБА_6., котрий пояснив, що 18 вересня 2008 року він на прохання дарувальника підписав договір дарування від його імені і при цьому ОСОБА_4 дійсно перебував при здоровому розумі та ясній пам’яті, що стало зрозумілим при спілкуванні з ним.

Крім того, долученими позивачем до матеріалів справи копіями довідки № 42/187 від 30.10.2008 року, а також карток виїзду 24.07.2008 р., 02.08.2008 р. і 17.09.2008 р. швидкої медичної допомоги до місця проживання ОСОБА_4 для надання йому невідкладної медичної допомоги (а.с. 11-14), безперечно підтверджується факт отримання останнім 24 липня 2008 року травми у вигляді перелому кістки стегна, у зв’язку з чим він не міг рухатися. При цьому з картки виїзду швидкої медичної допомоги від 17 вересня 2008 року, тобто напередодні укладення спірного по справі договору дарування, вбачається, що в цей день загальний стан хворого ОСОБА_4 був середнім і він перебував при здоровому розумі та міг спілкуватися (а.с. 14).

Виходячи з викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання спірного правочину недійсним не знайшли свого доказового підтвердження і не підлягають задоволенню.

Розглядаючи позов останнього в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного:

Згідно положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

У відповідності до ч.1 ст.1167 того ж Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, чинним законодавством України передбачено, що обов’язковими умовами для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди крім самого факту наявності такої шкоди є встановлення факту неправомірності конкретних рішень, дій чи бездіяльності особи, яка її завдала, а також наявності її вини в цьому.

Разом з тим, як вже зазначено вище, позивачем не було надано суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів неправомірності і винності якихось дій чи бездіяльності ОСОБА_2 при вчиненні спірного по справі правочину, а тому позов ОСОБА_1 і в цій частині його вимог не є обґрунтованим та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 5,8,10,11,15,57-60,61,158,208,212-215 ЦПК України, ст.ст.15,16,23,202,203,204,205,207,209,210, 215,225,236,334,717,719,744,745,749,751,1167 ЦК України,  суд -  

Вирішив:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та відшкодування моральної шкоди – відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.  

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м.Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий                                                                 суддя  О.Д. Кириченко