Справа № 2-3768/2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

     20  серпня 2010 року    Жовтневий районний суд м. Харкова

             у складі: головуючого – судді   Кицюка В.П.,    при секретарі –  Матерновській Г.М., розглянув у відкритому судовому засіданні у залі  суду в м. Харкові   справу за позовом   ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова про визнання дій незаконними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії  відповідно до вимог  статей 50 та 54 Закону  України  

 « Про  статус і соціальний захист громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи»,-

ВСТАНОВИВ :

    У  квітні 2010 року   ОСОБА_1  звернувся до суду  із позовом до  управління  Пенсійного  фонду  України  в Жовтневому  районі м. Харкова  про визнання  дій незаконними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату  пенсії  відповідно до вимог  статей 50 та 54 Закону  України   «Про  статус і соціальний захист громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи».

           В обґрунтування  позову   ОСОБА_1 зазначив, що  внаслідок  захворювання ,  пов’язаного  з виконанням   робіт  з ліквідації  наслідків  аварії  на Чорнобильській   атомній  електростанції  у 1986 році,  він визнаний  інвалідом   2-ої групи та  належить до першої  категорії осіб,  які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи.

           На підставі Закону України від 28.02.1991 року № 796-Х11 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»   він має право на одержання державної пенсії, розмір якої відповідно до ч. 4  ст. 54 вказаного Закону повинен бути не нижче 8  мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, розмір якої у відповідності до   ст. 50 того ж Закону, повинен складати 75 % мінімальної пенсії за віком.

           Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

           Проте, відповідач  всупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій, крім того , не здійснив їх перерахунок після встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як це передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

           Посилаючись  на вищезазначені обставини,  ОСОБА_1    просив:

            -  визнати  дії управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова щодо відмови  йому нарахувати та виплатити пенсію  відповідно  до статті 50, частини  4 статті 54 Закону  України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  неправомірними;

            -   визнати  за ним  право  на отримання пенсії  відповідно  до статті 50, частини  4 статті 54 Закону  України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ;

            - зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова  призначити йому   пенсію  у відповідності до положень ст.ст. 50, 54  Закону України «Про  статус і  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

           - зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова нарахувати та виплатити йому  державну пенсію   по інвалідності в розмірі не менше   8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю,  в розмірі  75  процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян»,  з урахуванням  вимог ст. 67  даного Закону,   виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком,  з  01 квітня 2007 року  по 01 квітня 2010 року   в розмірі  154 638, 75  грн.

            В судове засідання  ОСОБА_1    не з’явився,  надіслав на адресу суду  заяву про розгляд справи  за його відсутності,   в якій також  зазначив про повне підтримання   позовних вимог.

           Відповідач управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Харкова  свого представника  в судове засідання  не делегував,  надіслав  письмові заперечення , в яких  просив  відмовити   ОСОБА_1  у задоволенні  позову,  посилаючись на те, що  основна та додаткова  пенсія  призначена йому   згідно діючого  законодавства.    Окрім  того,   просив відмовити  у задоволенні  позову за  спливом  строку позовної давності.

Відповідно до ст. 169 ЦПК  України  судом було  визнано можливим  провести розгляд справи  у відсутності представника відповідача.

           Суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,  приходить до наступного  висновку.

            Судом встановлено та  визнано  відповідачем, що ОСОБА_1    внаслідок  захворювання ,  пов’язаного  з виконанням робіт з    ліквідації  наслідків  аварії  на Чорнобильській   атомній   електростанції  у 1986 році, визнаний  інвалідом   2-ої групи та  належить до першої  категорії осіб,  що постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи,  знаходиться  на обліку  в управлінні  Пенсійного  фонду України  в Жовтневому районі  м. Харкова.

           Основні положення  щодо  реалізації конституційного права  громадян, які постраждали  внаслідок  Чорнобильської   катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення  єдиного порядку визначення  категорій зон  радіоактивно забруднених  територій, умов проживання і трудової  діяльності   на них,   соціального захисту  потерпілого населення визначені  та закріплені в Законі України «« Про статус і соціальний захист громадян,  потерпілих внаслідок  Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року

           Нормами  ст. 49 даного  Закону України передбачено,  що  пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4, встановлюються у вигляді: а)   державної пенсії; б)  додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

    Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції  чинній на час звернення  позивача до суду, особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої  групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим  8  мінімальних пенсій за віком.

            Наявність права позивача  на призначення та виплату пенсій у розмірах, встановлених вищезгаданим законом, є визначальним для вирішення даного спору.                

  Крім того, таке право позивачеві гарантується Конституцією України, статтею 46 якою передбачено право громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

           Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

           За конституційними нормами, виходячи з принципу верховенства права,  пріоритетності  законів над підзаконними нормативними актами,  при  визначенні розміру  пенсії  позивачеві застосуванню підлягають  положення статей 50 та 54  Закону України  ««Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не  постанови Кабінету  Міністрів  України №1 від 3 січня 2002 року «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», та постанови Кабінету Міністрів України  № 654 від 16.07.2008 року, на які посилається  відповідач  в обґрунтування  своїх заперечень, і які  істотно звужується обсяг встановлених законом та гарантованих Конституцією України  прав  на  соціальний захист.  

          Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку , що за діючим законодавством  позивач  має право  на призначення пенсії у розмірі  не нижчому  від 8  мінімальних пенсій за віком  та на щомісячну  додаткову  пенсію  за шкоду  заподіяну здоров’ю у розмірі 75 %  мінімальної пенсії за віком .

         Зі ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

         За чинним законодавством  розмір мінімальної пенсії   за віком  визначається лише за правилами  передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.  Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

          Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

          Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України і щороку затверджується Верховною Радою України в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік.

          Оскільки позивачеві слід визначити пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії повинен проводитися з нового розміру мінімальної пенсії за віком.       Відмова  відповідача  у перерахунку пенсій у разі  встановлення  розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною.

           Відповідно до змін, внесеним Законом України № 231-М від 5.10.2006 року, до частини 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір пенсій відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорії, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи –підвищується  у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму. Ця норма закону набрала чинності з 31.10.2006 року, зворотної сили не має, а тому перерахунок пенсії повинен здійснюватися з цього часу.

           Водночас, позивачем  заявлено  вимогу про  перерахунок  пенсії  з квітня 2007 року.

           Згідно  з ч. 1 ст. 11  ЦПК  України  суд розглядає  цивільні  справи   лише в межах заявлених  сторонами  вимог.

 Окрім того,  Законом  України  « Про Державний бюджет  України на 2008  рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України»  від 28 грудня 2007 року  були внесені зміни  до Закону України  « Про  статус  і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок  Чорнобильської  катастрофи».

           Згідно з цими змінами було встановлено таке.

           Відповідно до ст. 50  Закону  України «  Про  статус  і соціальний  захист громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам,  віднесеним до  першої категорії  і які  визнані  інвалідами 3-ї групи внаслідок  Чорнобильської катастрофи, призначається щомісячна  додаткова пенсія  за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 15/5 прожиткового мінімуму для осіб, які  втратили працездатність.   Крім того, згідно зі змінами, внесеними  до ст.. 54 цього  ж Закону України  було визначено,  що в усіх випадках розміри пенсій для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  у 1986 році по 3-й групі інвалідності , щодо яких встановлено зв'язок  з  Чорнобильською катастрофою, не можуть бути  нижчими 180% прожиткового мінімуму для осіб,  які втратили працездатність. При цьому, відповідно  до цих змін також встановлено,  що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначається на момент виплати пенсій згідно із законом про  Державний  бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими  актами.

          Проте, рішенням  Конституційного Суду України  « 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення п. 28 розділу 2 «Внесення  змін до  деяких  законодавчих актів України «  Закону України  «  Про  державний  бюджет  України на 2008 рік та про внесення змін до     деяких законодавчих актів України» щодо  внесення  змін до Закону України « Про статус і соціальний  захист громадян, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнані неконституційними.

          Відповідно  до вимог ч. 2 ст. 152  Конституції України закони, інші  правові акти або їх окремі положення, що  визнані неконституційними, втрачають чинність з дня  ухвалення  Конституційним Судом України  рішення  про їх неконституційність.

         Таким чином,  позивач  не має права на перерахунок пенсії  і щомісячної додаткової пенсії  за шкоду  за період з 01 січня 2008 року  по 22 травня 2008 року.

          Зважаючи  на викладене,   суд вважає за необхідне  задовольнити позовні вимоги  ОСОБА_1   в  частині  зобов’язання  управління Пенсійного фонду України у Жовтневому районі  м. Харкова здійснити  перерахунок  та виплату  йому   державної пенсії в розмірі не менше   8  мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю,  в розмірі  75  процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської  катастрофи» з урахуванням проведених раніше виплат за період  з 01 квітня 2007 року  по 01 квітня 2010 року,   за виключенням періоду часу з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року.

          Що  стосується   доводів  відповідача про необхідність застосування   правил позовної давності,   то      правовідносини  між позивачем  та відповідачем, які є предметом розгляду даної справи, не є тими правовідносинами, які регулюються  Цивільним кодексом України,   а тому  підстав для  вирішення   питання застосування  чи не застосування  строків  позовної давності  відповідно до положень  ст.ст. 256, 257, 267 ЦК  України  у суду немає.  Строки  позовної давності ЦПК України не встановлені.

          Вимоги  про стягнення з відповідача  доплати пенсії  у визначеній  позивачем грошовій сумі,   задоволенню не підлягають, оскільки  такі виплати  не були йому нараховані, а суд не може  перебирати на себе  функцію здійснення перерахунку та нарахування замість органу, на який  покладено такий обов’язок.

            Підстав для задоволення  вимог ОСОБА_1     про зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати йому  вищезазначені  соціальні виплати  у майбутньому суд  не вбачає, оскільки захисту  в судовому порядку  підлягають порушені права. Отже у разі порушення права, свобод чи інтересів позивача у нього виникає право звернення до суду, а вимоги щодо зобов'язання вчинити певні дії у майбутньому, не можуть бути предметом розгляду в  суді.

           Відповідно до ст..88 ЦПК України стягнути   з держави на користь   ОСОБА_1     витрати на інформаційно-технічне забезпечення  розгляду  справи в розмірі 120 грн. та 3 грн 40 коп  судового збору.

           Підстав для стягнення   на користь  позивача 500 грн в якості витрат  на правову допомогу  суд не вбачає.

Відповідно  до ч. 1 ст. 56 ЦПК України  правову допомогу може  надавати особа, яка  є  фахівцем  у галузі  права  і за законом має право на  надання  правової  допомоги.

           У матеріалах справи  відсутні документи, які   свідчать про те, що   правова допомога  ОСОБА_1   фахівцями  у галузі права, які за законом мають   право  на надання  такої допомоги.  ЦПК  України  не відносить  до судових витрат  витрати за послуги   представника  в суді.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст.  19, 46 Конституції України, ст. ст. 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 8, 10,57,58,60,80, 169,214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

              Адміністративний позов ОСОБА_1    задовольнити частково.

              Визнати дії управління Пенсійного фонду України у Жовтневому районі м. Харкова щодо  відмови  ОСОБА_1      в перерахунку та виплаті  пенсії  по інвалідності  відповідно  до  ч. 4  ст. 54 та ч. 1 ст. 50 Закону  України  «  Про статус і соціальний захист громадян,  потерпілих внаслідок  Чорнобильської катастрофи»   за період  з 01 квітня  2007 року  по 01  квітня  2010 року,   за виключенням періоду часу з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року, неправомірними.

            Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Жовтневому районі  м. Харкова здійснити  перерахунок  та виплату  ОСОБА_1     - державної пенсії в розмірі не менше   8  мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю,  в розмірі  75 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст.ст. 50,54 Закону України  «Про  статус і соціальний захист громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської катастрофи»,  з урахуванням проведених раніше виплат за період  з 01  квітня  2007  року по 01   квітня  2010 року,   за виключенням періоду часу з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року.

            В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

            Стягнути  з  держави  на користь  ОСОБА_1     судові витрати  у вигляді  витрат на інформаційно-технічне забезпечення  розгляду справи  у  розмірі 120  грн 00 копійок. та 3 грн 40 коп. судового збору.

           Рішення може бути  оскаржено  в апеляційному порядку  до апеляційного  суду Харківської області  через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів зі дня проголошення  рішення. Особи, які  брали  участь у справі,  але не  були  присутні  у судовому засіданні  під час проголошення судового рішення, можуть подати  апеляційну скаргу  протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя       -