Справа № 2-980                                                     2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

28 липня 2010 року                       Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді                                                         Остапчук Л.В.

        при секретарі                                                       Захарук Г.Л.

        за участю: представника позивачки         ОСОБА_1                                                представника відповідача           ОСОБА_2

                 представника відповідача         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом  ОСОБА_4 до ОСОБА_5,   Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в :

    Позивачка звернулася з даним позовом до суду і просить визнати недійсним Кредитний договір № КФО-24-2005 від 24 травня 2005 року, який був укладений між Відкритим акціонерним товариством (далі – ВАТ) Банк «БІГ Енергія» та фізичною особою ОСОБА_5.

В обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і відповідачем ОСОБА_5 24 травня 2005 року було укладено кредитний договір № КФО-24-2005, згідно якого відповідачу ОСОБА_5 було надано кредит в сумі 1 272 000 гривень на споживчі цілі зі сплатою 20% річних за користування кредитом. Договір укладено строком з 24 травня 2005 року по 24 травня 2010 року. Погашення кредиту повинно проводитися щомісячно рівними частинами починаючи з травня 2006 року в сумі 25960 гривень. Однак позивачка вважає, що даний кредитний договір порушує її права та інтереси, а саме спільно з ОСОБА_5 розпоряджатися майном подружжя, оскільки був укладений без її згоди. Уклавши цей договір, ОСОБА_5 самовільно розпорядився майном подружжя, а також передбачив свою відповідальність за неналежне виконання договору у вигляді усього майна, яке є спільною сумісною власністю без виділення своєї частки в натурі. Таким чином, він поставив сім’ю (її і двох малолітніх дітей) у скрутне матеріальне становище. Вважає, що вказаний договір був укладений з порушенням норм закону, а тому є всі підстави для визнання його недійсним.

В суді позивачка ОСОБА_4 і її представник ОСОБА_1 позов підтримали, пославшись на обставини, викладені вище. Зокрема, ОСОБА_1 пояснив, що позивачка заперечувала проти укладення цього договору, направляла відповідного листа відповідачу, але він не відреагував і укладав кредитний договір. Повідомити банк про свої заперечення позивачка не могла, бо не знала в якому саме банку брався кредит. Уклавши договір, ОСОБА_5 розпорядився спільним майном подружжя, а тому відповідно до Сімейного кодексу України, позивачка має право вимагати визнання цього договору недійсним. Просять позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов визнала і суду пояснила, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_5 консультувався з працівниками банку і йому не повідомили, що необхідна згода дружини на укладення договору. Дружина йому писала листа, що заперечує проти укладення кредитного договору, але ОСОБА_5 проігнорував вимогу дружини. В даний час, вони з дружиною проживають окремо, він не може надавати допомогу на утримання дітей, так як сплачує кредит. ОСОБА_5 погашає кредит і надалі буде його погашати, оскільки знає, що має повернути позику банку. Як представник відповідача не заперечила проти задоволення позову.

Представник відповідача, ВАТ Банк «БІГ Енергія», ОСОБА_3 позов не визнав і суду пояснив, що на день розгляду справи заборгованість по кредиту становить 1131413 грн. 79 коп., відсотки по кредиту становлять 340649 грн. 83 коп., штрафні санкції ще не нараховувалися. Яку суму вже сплатив ОСОБА_5 йому не відомо, фактично він сплачував лише відсотки. Термін дії договору закінчився. Про те, що дружина ОСОБА_5 заперечувала проти укладення договору, їм не було відомо. На час укладення кредитного договору банку був відомий сімейний стан ОСОБА_5, але згоду його дружини на укладення договору банк не вимагав, бо в 2005 році не було такої банківської практики не було. Вважає, що згоду дружини на укладення кредитного договору брати не потрібно було, оскільки в даному випадку не було розпорядження майном, навпаки сім’я отримала додаткові кошти. Просить в позові відмовити, оскільки договір туло укладено відповідно до закону.

Судом встановлено, що 24 травня 2005 року між відповідачами ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № КФО-24-2005, згідно якого останньому було надано кредит в сумі 1 272 000 гривень на споживчі цілі зі сплатою 20% річних за користування кредитом. Договір укладено строком з 24 травня 2005 року по 24 травня 2010 року. Погашення кредиту повинно проводитися щомісячно рівними частинами починаючи з травня 2006 року в сумі 25960 гривень. З 2008 року ОСОБА_5 почав нерегулярно вносити платежі по кредиту і сплачував кредит не в повній сумі. Тому на час розгляду справи заборгованість по кредиту становить 1131413 грн. 79 коп., відсотки по кредиту становлять 340649 грн. 83 коп. На час укладення договору ОСОБА_5 перебував і на даний час перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, однак згоду остання на укладення кредитного договору не давала і таку згоду банк не вимагав. В сім’ї ОСОБА_4 є двоє неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. А ч.1 ст.203 ЦК України встановлює, що  зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина 3 статті 215 ЦК України надає право заінтересованій стороні заперечувати дійсність правочину на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (стаття 61 СК України).

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Крім цього відповідно до частини 1 статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Відповідно до п.8.5 оспорюваного кредитного договору за виконання зобов’язань за цим договором позичальник, зокрема відповідач ОСОБА_5 несе повну відповідальність перед Банком всім належним йому майном.

Таким чином, ОСОБА_5, уклавши кредитний договір № КФО-24-2005 від 24.05.2005р. та виконуючи його умови самовільно розпорядився майном подружжя, яке полягає у сплаті відсотків та різного роду штрафних санкцій по договору з коштів, що є спільною сумісною власністю подружжя, а також передбачив свою відповідальність за неналежне виконання договору у вигляді усього майна, яке є спільною сумісною власністю без виділення своєї частки в натурі, поставивши таким чином свою сім’ю у скрутне матеріальне становище.

Оцінивши обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що укладенням вказаного вище кредитного договору були порушені права позивачки, за захистом яких спрямоване її звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення. На думку суду, кредитний договір між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ОСОБА_5 був укладений з порушенням діючого законодавства, зокрема норм сімейного законодавства, а тому є підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Стаття 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Тому суд вважає, що визнаючи кредитний договір недійсним, необхідно зобов’язати ОСОБА_5 повернути ВАТ Банк «Біг Енергія» в натурі все, що він отримав на виконання кредитного договору, зокрема повернути Банку отриману згідно кредитного договору суму кредиту.

В зв’язку з задоволенням позову, оскільки позивачці відстрочено сплату судового збору (державного мита) при подачі позову до суду, то відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір (державне мито) в доход держави. На думку суду, суму судового збору необхідно стягнути лише з відповідача ОСОБА_5

Керуючись ст.ст. 57, 59, 88, 213-215, 294, 295 ЦПК України, ст.ст.202, 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, ст.ст.60, 61, 63, 65, 67 Сімейного кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5,   Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» про визнання договору недійсним задоволити повністю.

Визнати недійсним Кредитний договір № КФО-24-2005 від 24 травня 2005 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством Банк «Біг Енергія» та фізичною особою ОСОБА_5.

Зобов’язати ОСОБА_5 повернути Відкритому акціонерному товариству Банк «БІГ Енергія» в натурі все, що він отримав на виконання кредитного договору № КФО-24-2005 від 24 травня 2005 року, зокрема повернути Банку отриману згідно кредитного договору суму кредиту.

Стягнути з ОСОБА_5 в доход держави судовий збір (державне мито) в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано до Рівненського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя:

Повний текст рішення виготовлено 03.08.2010 року.