Справа № 11- 479 Категорія ст. 119 ч. 1 КК
Головуючий у 1 інстанції Корх О.І. Доповідач Акуленко С.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2006 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі :
головуючого Салая Г.А.
суддів Акуленко С.О., Баглая І.П.
з участю прокурора Шваб Л.В.
адвокатів ОСОБА_4, ОСОБА_5
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3
засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, старшого помічника прокурора Корюківського району на вирок Корюківського районного суду від 15 травня 2006 року,
Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця АДРЕСА_1, громадянин України, освіта професійно-технічна, не працюючий, розлучений, має на утриманні одну неповнолітню дитину, в силу ст.. 89 КК України раніше не судимий, засуджений за ст. 119 ч. 1 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 1 п. „б" Закону України „Про амністію" від 31.05.2005 року ОСОБА_1 звільнено від покарання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Корюківської центральної районної лікарні 293,26 грн. за лікування потерпілого ОСОБА_6.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 300 грн. у відшкодування витрат по оплаті допомоги адвоката.
Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним за те, що 27 липня 2004 року, близько 00 годин 30 хвилин в м. Корюківка у приміщенні бару „ІНФОРМАЦІЯ_2", розміщеному по провулку АДРЕСА_2, він перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчинив сварку, що переросла в бійку з ОСОБА_6, який також перебував у стані алкогольного сп'яніння. Під час бійки ОСОБА_1, не маючи наміру позбавляти життя чи тяжкі тілесні ушкодження , ударив кулаком в лобну область голови ОСОБА_6. Від нанесеного умисно з великою силою удару, ОСОБА_6 не утримався на ногах і з прискоренням впав на бетонну підлогу залу бару. Від удару тім'яно-потиличною частиною голови об бетонну підлогу ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер 3 серпня 2004 року в Корюківській ЦРЛ не приходячи у свідомість.
В апеляціях : адвокат ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1, просить вирок суду скасувати, а справу відносно нього закрити за відсутністю в його діях складу злочину. Вказує, що дії ОСОБА_1 були викликані неправомірною поведінкою самого потерпілого, що підтверджують численні свідки, і діяв він цілком правомірно, з метою самозахисту, перебуваю у стані необхідної оборони; додаткове розслідування, винести окрему ухвалу на адресу прокурора Чернігівської області для вирішення питання про притягнення слідчих органів прокуратури Корюківського району до дисциплінарної відповідальності за допущені недоліки при проведенні розслідування даної справи. Вказує, що має місце фальсифікація матеріалів справи, оскільки при медичному обстеженні ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння у нього не було виявлено будь-яких тілесних ушкоджень. Але потім вони з'явились. Крім цього, у діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, однак відповідної правової оцінки по даному факту не давалося взагалі. У засудженого був умисел на позбавлення життя його сина. Тому апелянт вважає, що дії засудженого невірно були кваліфіковані, в його діях вбачається склад злочину, передбачений ст. 115 ч. 2 п. 7 КК України, умисне вбивство з хуліганських спонукань. Саме з цих підстав потерпілий просить повернути справу на додаткове розслідування;
прокурор, який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, не оспорюючи фактично встановлені обставини справи та кваліфікацію дій, просить вирок змінити і призначити показання у вигляді З років 6 місяців позбавлення волі. Застосувати ст. 75 КК України звільнивши від відбування покарання з випробуванням строком 2 роки, і звільнити від покарання у зв'язку з амністією.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого та його адвоката ОСОБА_4, які підтримали апеляцію, просили її задовольнити, оскільки вважають, що ОСОБА_1 оборонявся від неправомірної поведінки потерпілого ОСОБА_2 і в його діях відсутній склад будь-якого злочину, з іншими апеляціями вони не погодилися; потерпілих та їх адвоката ОСОБА_5, які підтримали апеляцію потерпілого ОСОБА_2 і вважали, що засуджений вчинив умисне вбивство, тому вирок необхідно скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування для обвинувачення в більш тяжкому злочині, з іншими апеляціями вони не погодилися; міркування прокурора, який підтримав свою апеляцію і просив ЇЇ задовольнити, а з іншими апеляціями не погодився, перевіривши матеріали кримінальної справи колегія суддів приходить до наступного висновку.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 119 ч. 1 КК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними по справі та перевіреними в судовому засіданні доказами, і є обґрунтованим.
Як у ході досудового слідства, так і в судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненому не визнавав, вказуючи на те, що він захищався від неправомірної поведінки потерпілого ОСОБА_2, який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння чіплявся до нього, висловлювався брутальною лайкою, та вчинив бійку. Він неодноразово просив ОСОБА_2 заспокоїтись, але той продовжував наносити удари. Тоді він захищаючись один раз ударив ОСОБА_2 і той упав на підлогу та вдарився головою.
Допитані в судовому засіданні потерпілі - батьки ОСОБА_6, показували, що про те, що сталося знають зі слів, але вважають, що ОСОБА_1умисно наніс удар їх сину і хотів його убити. Тому вважали, що в його діях вбачається склад злочину, передбачений ст. 115 КК України.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 показували, що прийшли в бар „ІНФОРМАЦІЯ_2" попити пива. До їх столика підсів ОСОБА_6, а після зайшов ОСОБА_1 і сів на слідуючий стіл. Далі ОСОБА_1 встав і почав йти до виходу. ОСОБА_6 також встав і вони почали сперечатися. Потім почався конфлікт, під час якого ОСОБА_6 бив ОСОБА_1 руками. Останній неодноразово просив припинити ОСОБА_2 свої дії. Після того як ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_1 в обличчя, а ОСОБА_1 один раз вдарив ОСОБА_2 рукою в обличчя і той впав на підлогу, конфлікт припинився.
Дані свідчення об'єктивно узгоджуються з іншими матеріалами справи, а саме:
Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи (а.с. 215-217) у потерпілого ОСОБА_6 малися тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких, за ознакою тривалості розладу здоров'я, котрі виникли від дії тупих предметів і не могли утворитись в результаті падіння з висоти власного росту без надання тілу прискорення. Зазначені тілесні ушкодження утворились в результаті нанесення удару в лобну область з наступним падінням та ударом тім'яно-потиличною областю об предмет з переважаючою поверхнею, яким може бути і бетонна підлога та знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю потерпілого.
Під час проведення відтворення обстановки та обставин події, з фотографуванням (а.с 63-68), свідок ОСОБА_8 розказав та показав, як саме виник конфлікт між ОСОБА_6 та підсудним, послідовність їхніх дій.
Протоколом медичного освідування ОСОБА_1( а.с. ЗО) встановлено, що засуджений на момент скоєння злочину перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до диспозиції ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 наніс потерпілому ОСОБА_6 один удар рукою в лобну область, від якого потерпілий впав і ударився тім'яно-потиличною областю голови вище потиличного бугра з утворенням черепно-мозкової травми об бетонне покриття полу бару. Однак даний удар був нанесений з великою силою, оскільки тілу було надано прискорення і потерпілий не втримався на ногах. Необхідності наносити з такою силою удар засудженому не було. Тому дії ОСОБА_1 по відношенню до наслідків вчиненого є необережними.
Безпідставними є доводи потерпілого ОСОБА_2 щодо необхідності кваліфікації дій засудженого за ст. 115 КК України, як умисне вбивство, так як дії ОСОБА_1 не свідчать про бажання чи свідоме припускання винним смерті потерпілого ОСОБА_6. Під час розгляду справи не було здобуто достатньо доказів, які б свідчили про наявність умислу у засудженого на нанесення тілесного ушкодження з метою позбавлення життя потерпілого, а також про те, що він передбачав настання смерті потерпілого і бажав настання таких наслідків. Попередження ОСОБА_1, що він раз ударить і той більше не підніметься, не може свідчити про наявність умислу направленого на позбавлення життя ОСОБА_6.
Оцінивши зазначені докази та виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, відсутність знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, дані про особи учасників конфлікту, поведінку обох, що передувала події, їх стосунки, колегія суддів вважає, що спрямованості умислу на позбавлення життя потерпілого у ОСОБА_1 не було.
Підстав для обвинувачення засудженого у більш тяжкому злочині колегія суддів не вбачає.
Давши оцінку зазначеним доказам суд правильно зазначив у вироку , що доводи ОСОБА_1, що його потерпілий по суті безпричинно бив, а він від нього захищався , не є переконливими, суперечать зібраним доказам і спростовуються даними висновків судово-медичних експертиз про механізм утворення у потерпілого тілесних ушкоджень, від яких настала смерть. Дії засудженого судом правильно кваліфіковані за ст. 119 ч. 1 КК України
Необгрунтованим є й наведене у апеляції потерпілого твердження про неповноту судового слідства. Як видно з протоколу судового засідання, під час розгляду справи, були досліджені всі обставини, що могли мати значення для справи.
Перевіркою матеріалів справи не виявлено даних які б могли свідчити про можливу фальсифікацію доказів у справі. Не встановлено й інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які згідно із законом тягнуть скасування вироку.
За викладених обставин доводи наведені у апеляції потерпілого ОСОБА_2 на обґрунтування того, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство та про фальсифікацію доказів є безпідставними, а тому апеляція задоволенню не підлягає.
Також не підлягає задоволенню й апеляція адвоката ОСОБА_4, оскільки перелічені вище докази свідчать, що засуджений вчинив злочин з необережності.
При призначенні покарання ОСОБА_1 судом були порушені вимоги ст. 375 КПК України.
Згідно ст. 375 КПК України при розгляді справи судом першої інстанції після скасування вироку апеляційним судом застосування закону посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку апеляційним судом визнано необхідним застосувати більш сурове покарання.
За попереднім вироком Корюківського районного суду від 05 травня 2005 року засудженому ОСОБА_1 було призначено покарання за ст. 119 ч. 1 КК України у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.. 75 КК України він був звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.
Вказаний вирок апеляційним судом був скасований і справа направлена для проведення додаткового розслідування і при цьому не було визнано необхідним застосувати більш суворе покарання.
За таких обставин суд при новому розгляду справи вироком від 15 травня 2006 року незаконно призначив засудженому більш сурове покарання ніж покарання за попереднім вироком від 5 травня 2005 року. У зв'язку з наведеним вирок суду у частині призначеного покарання підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 365 , 366, 368, 377 КПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляціїи адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Апеляцію старшого помічника прокурора Корюківського району задовольнити.
Вирок Корюківського районного суду від 15 травня 2006 року змінити.
Вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 119 ч. 1 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного судом покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 річного іспитового строку не вчинить нового злочину.
На підставі ст. 1 п. „б" Закону України „Про амністію" від 31.05.2005 року ОСОБА_1 звільнити від покарання.
В іншій частині зазначений вирок суду залишити без змін.
Судді:
С.О. Акуленко
Г.А. Салай
І.П. Баглай