Справа № 2-1885/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 серпня 2010 року  Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Дрішлюка А.І.,

при секретарі судового засідання – Алманової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про усунення перешкод в користуванні, виселенні, вселенні,  третя особа на боці позивача ОСОБА_3, з зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, третя особа на боці позивача по первинному позову ОСОБА_3 про визнання права користування, –

ВСТАНОВИВ:

    До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю. Обгрунтовуючи поданий позов посилалась на те, що вона уклала договір довічного утримання з ОСОБА_3, набула право власності на майно – будинок за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачка мешкає в спірному жилому приміщенні, перешкоджає в реалізації права власності, а тому просила виселити ОСОБА_2 з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та вселити її до вказаних приміщення (а.с. 3-4).  Відповідачка пред’явила зустрічний позов в якому просила визнати її право на користування жилим приміщенням (а.с. 61). Позивачка  в процесі розгляду доповнила позовні вимоги (а.с.73).

До участі в розгляді справи в якості третьої особи на боці позивача була притягнута ОСОБА_3, продавець за договором довічного утримання - колишня власниця будинку.  

    В судовому засіданні позивачка, третя особа без самостійних вимог на боці позивача,  позов підтримали, зустрічний позов не визнали. Відповідачка свій позов підтримала, первинний позов не визнала. Представник Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області вважав, що в задоволенні первинного позову необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню.

    Судом поновлювалось розгляд по суті в частині уточнення обсягу спірних жилих приміщень  на які претендують сторони (а.с. 80-81).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що в задоволенні первинного позову необхідно відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.  

Як вбачається з копії договору від 25 грудня 2005 року позивачка уклала з ОСОБА_3 договір довічного утримання, при цьому остання передала позивачці у власність будинок АДРЕСА_1. Право власності позивачці зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с. 5). Позичка вселилась в будинок за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвала своє місце проживання (а.с.6, 24).    

Ця адреса є місцем постійного проживання відповідачки ОСОБА_2, яка зареєстрована за вказаною адресою з 30.07.2003 р.(а.с. 24, 55, 23). При цьому в будинкової книзі вказано „постійно”, одночасно з припискою іншим почерком „по договору найма” (а.с. 8-9). Методика заповнення цієї сторінки будинкової книги співпадає з іншими записами в графі щодо реєстрації позивачки стоїть аналогічна позначка „за договором найму, постійно”(а.с. 8-9).

Оцінюючи посилання на укладання договору про передачу приміщення в найм від 30.01.2003 року між ОСОБА_4 та відповідачкою (а.с.10, 48), який на думку сторони позивача свідчить про  наявність зобов’язальних відносин, то суд оцінюючи це посилання виходить з того, що оригіналу документу з підписами сторін суду не було пред’явлено. Ксерокопія приєднана  до матеріалів справи позначена як копія від 26.05.2009 року. Відповідно до 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Оригінал договору позивачем не пред’явлений.  В тексті договору зазначено, що „строком до” „постійно”. Таким чином, відносним та допустим доказом позиції позивача вказану копію договору визнати не можна. Відповідачка заперечує факт укладання такого договору, посилаючись на те, що не тільки її дід, але й третя особа ОСОБА_3, на той момент власниця будинку запрошувала її проживати за спірною адресою (а.с.21-22). Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.  Відповідачка є колишнім членом сім’ї власника житлового будинку – ОСОБА_4 (а.с. 40-41), після якого в порядку спадкування власником будинку стала ОСОБА_3, яка на підставі отриманого 13 липня 2004 року свідоцтва про право на спадщину набула цій будинок (а.с. 5) та не порушувала питання про виселення відповідача.  Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12.04.1985 вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку, що відповідно до ст.ст. 1,6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” свідчить про обрання постійного місця проживання.

Як встановлено в судовому засіданні, та сторони цього не заперечують, що при вселенні (тобто за життя власника будинку ОСОБА_4) відповідачка вселилась та користувалась кімнатою 1-3 (копія технічного плану – а.с. 12). Оскільки право користування члена сім’ї власника має речевий характер, тобто пов’язане з річчю, а не з особою, то воно не припиняється зі зміною власника  (ст. 156 ЖК УРСР), а відповідно до п. 5  Постанови Пленуму Верховного суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12.04.1985 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства. Наступна зміна цивільного законодавства не призвела до зміни в існуючих між сторонами правовідносин (ст. 405 ЦК України). Судом також встановлено, що на момент вселення позивачки, відповідачка зайняла інші приміщення з самостійним виходом (2-1, 2-2) та продовжила в них мешкати. Оскільки позивачка звернулася до суду 1.09.2009 року, а вселилась та зареєструвалась 27.01.2006 року, то суд вважає, що між сторонами склався фактичний порядок користування спірним домоволодінням, а спір виник щодо припинення права користування відповідачки. Разом з тим, за заявленими правовими підставами (усунення перешкод в користуванні власністю) первинний позов не може бути задоволений, оскільки не враховує, що право власності  відповідно до ст. 316 ЦК України зобов'язує, а власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 402 ЦК  України речовим правом на чуже майно є право користування (сервітут), який встановлюється договором, законом, заповітом або рішенням суду. Первинне право користування жилою площею встановлено договором між колишнім власником та відповідачкою. Оскільки після його смерті виник певний порядок користування, зокрема між сторонами провадження, який через певний час оспорений новим власником  - набувачем за договором довічного утримання – позивачем, то суд вирішує спір відповідно до ч. 3 ст. 402 ЦК України та ст. 47 Конституції України.    

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 157  ЖК УРСР ч ленів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. За наведених обставин первинний позов задоволенню не підлягає, а зустрічний підлягає задоволенню виходячи зі ст. 396 ЦК України, оскільки відповідачка має сервітутне право, та має право вимагати його встановлення в іншому обсязі з врахуванням зміни персонального складу мешканців в домоволодінні за спірною адресою.    

Суд роз’яснює сторонами, що прийняте судом рішення виходе з заявлених сторонами правових підстав, а тому не виключає пред’явлення позивачем позову в порядку ст. 406 ЦК України у разі дотримання умов нею встановлених.  

    На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 156, 157 ЖК УРСР, ст.ст. 316, 396, 402, 405 ЦК України, суд –  

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про усунення перешкод в користуванні, виселенні, вселенні,  третя особа на боці позивача ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні, виселенні, вселенні - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, третя особа на боці позивача по первинному позову ОСОБА_3 про визнання права користування, –задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право користування житловою площею будинку АДРЕСА_1 у вигляді приміщень 2-1 площею 10, 2 кв.м;  2-2 площею 9,6 кв.м.,  який належить ОСОБА_1  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ                                                                     А.І. ДРІШЛЮК