Справа № 2-264/10

РІШЕННЯ

Іменем  України

«30» серпня 2010 року

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря     - Кузнецовій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства „Міське агентство по приватизації житла”, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, Одеської міської ради, КП ЖКС „Хмельницький” про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, встановлення факту приватизації квартири, визнання права власності на спадкове майно, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та виселення, за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, КП „Міське агентство з приватизації житла”, ОСОБА_2, ОСОБА_1, про визнання права власності на квартиру та реєстрації за місцем проживання, за участю третьої особи - Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області,

в с т а н о в и в :

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися з позовом до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства „Міське агентство по приватизації житла”, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, Одеської міської ради, КП ЖКС „Хмельницький” про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, встановлення факту приватизації спірної квартири, визнання права власності на спадкове майно, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та виселення. На підтвердження своїх позовних вимог позивачі посилалися на такі обставини. На підставі рішення виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів № 1301 від 28 жовтня 1994 року мати ОСОБА_6 – ОСОБА_7 була наймачем спірного житлового приміщення. Наприкінці 2004 року мати позивача занедужала, після чого він став постійно проживати з нею в спірній квартирі, оплачувати комунальні послуги, утримувати житлове приміщення у належному стані, хоча був зареєстрований за іншою адресою. Після погіршення стану здоров’я ОСОБА_7 позивач помістив її у лікарню, в квартирі в цей період часу ніхто не проживав. Під час його відсутності у спірній квартирі ОСОБА_1 стало відомо про те, що сусід його матері ОСОБА_4 незаконно проник в квартиру, виніс усі їх речі, встановив нові двері й поміняв замки. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_1 померла. Після її смерті позивач не може проживати і користуватися квартирою, оскільки ОСОБА_4 перешкоджає йому у користуванні квартирою, чим, на його думку, порушує його права та законні інтереси. Крім тог, позивачі просили суд встановити факт приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, визнати за ними в рівних частках право власності на спадкове майно – спірну квартиру, зобов’язавши КП „Міське агентство з приватизації житла” видати на ім’я спадкодавця ОСОБА_7 свідоцтво про право власності на квартиру, визнати свідоцтво про право власності на житло, видане 23 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на спірну квартиру недійсним, а також виселити ОСОБА_4, ОСОБА_9 із займаного ними житлового приміщення із зняттям їх з реєстраційного обліку за адресою спірної квартири. Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що ОСОБА_7 за життя звернулась 23 серпня 2005 року із заявою до міського агентства з приватизації житла про приватизацію квартири АДРЕСА_1. Вона за життя у такий спосіб виразила свою волю на отримання спірної квартири у власність, втім не встигши отримати відповідне свідоцтво, померла. У зв’язку з цими обставинами позивачі змушені звернутися до суду з цим позовом до відповідачів.

Відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, заперечували проти позову, вказуючи на те, що з 2001 року ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1, зробила в ній капітальний ремонт, оплачує комунальні послуги. Дана квартира належить місцевим Радам, а особовий рахунок був відкритий на ОСОБА_7 в 1994 році. В укладенні договору найму жилого приміщення АДРЕСА_1 було відмовлено, у зв'язку з чим в січні 2006 року вони звернулися до суду з вимогами визнати право користування даним житловим приміщенням, в ході якого Малиновська районна адміністрація не заперечувала проти визнання за ОСОБА_3 і неповнолітньою ОСОБА_5 права користування даною квартирою, судом позов було задоволено, визнано право користування спірною квартирою. Пізніше ОСОБА_3 звернулася в КП „Міське агентство з приватизації житла” і 23 листопада 2006 року отримала свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_1. Пізніше ОСОБА_3 стало відомо, що колишній наймач квартири ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 звернули увагу суду на те, що ОСОБА_2, ОСОБА_1 просять визнати за ними право власності на спірну квартиру в порядку спадкоємства на підставі того, що за життя ОСОБА_7 зверталася в КП „Міське агентство з приватизації житла” із заявою про передачу їй квартири у власність. Їх вимоги ОСОБА_9 та ОСОБА_4 вважають безпідставними, тому що спірна квартира не була власністю померлої ОСОБА_7, тому не може бути предметом спадкоємства. Крім того, ОСОБА_7 не проживала в квартирі з 2001 року, у зв'язку з чим квартира знаходилася в зруйнованому стані. ОСОБА_7 не проживала в квартирі більше 6 місяців, у зв'язку з чим втратила право користування квартирою, хоча даний факт судом не встановлювався. Той факт що у квартири тривалий час ніхто не проживав, також підтверджується фотографіями. Факт не проживання ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2 з 2001 року підтверджують свідки. Факт постійного мешкання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в іншій квартирі, а саме в квартирі АДРЕСА_2 підтверджується їх реєстрацією за даною адресою. За таких обставин відповідачі вважають, що у позову має бути відмовлено в повному обсязі.

При цьому, згідно позову ОСОБА_9 та ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, КП „Міське агентство з приватизації житла”, ОСОБА_2, ОСОБА_1, посилаючись на ст. 345, 392 ЦК України, вони просять визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов’язати Малиновський РВ ОМУ УМВС України в Одеській області зареєструвати їх за місцем проживання.

Представник Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання з’являвся, позовні вимоги сторін не визнав, залишив вирішення справи на розсуд суду. В подальшому в судове засідання не з’явився.

Представник Комунального підприємства „Міське агентство по приватизації житла” в судове засідання з’явився, позовні вимоги позивача не визнав, залишив розгляд справи на розсуд суду, пояснила в суді, що відповідно до наявних документів ОСОБА_7 за життя зверталась із заявою про передачу їй за життя спірної квартири, втім враховуючи, що нею не було зібрано всіх документів, померлій не видано свідоцтво про право власності на житло. В подальшому в судове засідання не з’явився.

Представники Одеської міської ради та КП ЖКС „Хмельницький” в судове не з’явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяви про слухання справи за їх відсутності до суду не подавали.  

Представник Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без участі представника Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, та прийняти рішення на розсуд суду.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2006 року позов ОСОБА_3 до Малиновської районної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням задоволено, за позивачкою визнано право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 що складається з однієї кімнати, житловою площею 18,95 кв. м., загальною площею 24,13 кв. м. Ухвалою від 11 липня 2006 року зазначене заочне рішення скасовано, розгляд цієї справи переданий для розгляду спільно з позовом ОСОБА_1

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 березня 2007 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволений частково, визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 23 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на квартиру під АДРЕСА_1, 48 в м. Одесі, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м., - недійсним; за ОСОБА_1, ОСОБА_2 у рівних частках визнано право власності на квартиру під АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м., у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7; ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, з квартири під АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м.; Малиновський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області зобов’язано скасувати реєстрацію ОСОБА_9, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_5, за адресою спірної квартири. У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням у квартирі. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 серпня 2007 року зазначене рішення скасовано, розгляд цієї справи переданий до Малиновського районного суду м. Одеси на новий розгляд.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким, що підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, має бути відмовлено з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, показань свідків, представлених сторонами письмових доказів.

Предметом спору є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 23,8 кв.м. Наймачем цієї квартири була ОСОБА_7, яка займала її на підставі рішення виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів № 1301 від 28.10.1994 року, проживала в ній та була прописана за її адресою з 5.09.1979 року.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що додатково підтверджується відповіддю Бюро судово-медичної експертизи від 24.01.2006 року, та видано свідоцтво про смерть від 19 квітня 2006 року. У зв’язку з цим відкрилась спадщина, до якої закликані такі спадкоємці – ОСОБА_1, який за свідоцтвом про народження від 10 жовтня 1984 року є її сином, та ОСОБА_2, яка за свідоцтвом про народження ОСОБА_7 є її матір’ю.

Суд дійшов висновку, що до складу спадкового майна входить спірна квартира під АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, житловою площею 19,0 кв. м., загальною – 23,8 кв. м. Такого висновку суд дійшов за таких обставин, доведених зібраними по справі матеріалами.

До настання смерті ОСОБА_7 звернулась до КП „Міське агентство з приватизації житла” з приводу приватизації спірної квартири. Нею 23 серпня 2005 року подано заяву про передачу у приватну власність спірної квартири та замовлено проект технічного паспорту на цю квартиру в Малиновському районному агентстві з приватизації житла. За таких обставин суд вважає, що померла ОСОБА_7 за життя скористалася своїм законним правом на отримання займаного житла у власність (а. с. 95 - 97, 135, 136). Враховуючи, що судом не встановлено перешкод для передачі спірної квартири у власність у порядку безкоштовної приватизації житла, цим правом померла до цього не скористалась, це є її правом, представник органу з приватизації житла не заперечив проти такого факту, у зв’язку з чим суд вважає цей факт встановленим, тому після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить спірна квартира.

Згідно положень ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” за якою приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України, а також положень ч. 2 цього Закону, за якою передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), в розумінні цього Закону за п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”.

Враховуючи обставини справи, суд вважає, що для вирішення питання про віднесення спірної квартири до складу спадщини після ОСОБА_7 не має правового значення, з яким складом сім’ї проживала померла у цій спірній квартирі, та чи перейшло до будь-якої особи право користування спірною квартирою, оскільки факт звернення ОСОБА_7 до відповідного органу з належною заявою про передачу спірної квартири їй у власність свідчить про виникнення між сторонами не відносин з приводу користування житла, а відносин з приводу права власності на житло, а після її смерті – спадкові правовідносини.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 за законом першої черги є її син ОСОБА_1 та її мати ОСОБА_2 (ст. 1261 ЦК України), яких суд вважає такими, що прийняли спадщину, оскільки вони заявили претензію на спадкове майно, звернувшись з відповідним позовом до суду. Суд не вважає пропущеними строки звернення про спадщину, оскільки під час розгляду справи стало відомо про звернення ОСОБА_7 із заявою до органу приватизації житла.

Судом критично оцінюється посилання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на той факт, що померла ОСОБА_7 безпосередньо до смерті не проживала у спірній квартирі, оскільки зазначена особа за життя не була визнана такою, що втратила право користування спірним житлом, для задоволення подібної вимоги судом не вбачається підстав, це питання обговорюватись не може, беручи до уваги доведеність факту входження квартири до складу спадкового майна. Крім того, суд звертає увагу на суперечливі показання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за яким вони спочатку стверджували, що ОСОБА_3 вселилася в квартиру у 2000 році, проводила ремонти, сплачувала за комунальні послуги (а. с. 61, 70),  155), хоча в спірній квартирі проживала ОСОБА_7 і ОСОБА_3 це не заперечує, вказуючи, що вона допомагала ОСОБА_7, давала гроші на квартплату, покупала їй продукти (а. с. 155-156). При цьому в позовній заяві ОСОБА_3 вказує, що про смерть ОСОБА_7 дізналися пізніше, вже після приватизації спірної квартири (а. с. 235).  

Згідно відповіді на запит суду КП „ОМБТІ та РОН” № 148426.72 від 07.042010 року станом на 05.04.2010 року зареєстровано дві квартири під номером 21 по вулиці Степовій, 48 в м. Одесі. Одна квартира зареєстрована за ОСОБА_4, друга квартира зареєстрована за ОСОБА_3, ОСОБА_5.

Згідно договору дарування від 05 липня 2001 року ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 36,9 кв. м., житловою площею 27,3 кв. м. Право власності зареєстровано в КП „ОМБТІ та РОН” 05.07.2001 року.    

За таких обставин ОСОБА_3 не надано достовірних доказів вселення до квартири ОСОБА_7 у 2000 році, оскільки сім’я ОСОБА_3 вселилася в будинок АДРЕСА_3 у сусідню зі спірною квартиру відповідно до договору дарування у 2001 році.  

Під час судового розгляду не знайшли свого обґрунтування вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, про визнання за ними права власності на спірну квартиру на підставі приватизації житла, оскільки судом не отримано жодного доказу, що ОСОБА_3 проживала разом з ОСОБА_7 у спірній однокімнатній квартирі та набула, як член її сім’ї, рівних з нею прав щодо користування цим житлом.

Вселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 у квартиру  АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м., за життя ОСОБА_7 під час її перебування у лікарні, суд розцінює як самоуправне діяння, яке не може слугувати підставою для визнання за ними будь-якого права на спірну квартиру.  

З таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 має бути відмовлено. При цьому суд виходить з того, що не доведено ані права цих осіб на отримання цього житла як вільного, ані на визнання за ними право на житло як за членом сім’ї наймача житла.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. При цьому за змістом ч. 2 ст. 65 цього Кодексу лише особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, за загальним правилом, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.

Згідно з ч. 1 ст. 109 Житлового кодексу УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 116 Житлового кодексу УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Суд враховує, що заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2006 року, яким було визнано за ОСОБА_3 право користування житловим приміщенням у спірній квартирі і на підставі якого ОСОБА_3 приватизувала спірну квартиру, скасовано ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 липня 2006 року, тому відповідно з тієї дати втрачають силу всі переваги та права, надані зазначеним заочним рішенням. З огляду на такі обставини передача ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спірної квартири у власність у порядку приватизації за свідоцтвом про право власності на житло від 23 листопада 2006 року є протиправною, не ґрунтуються на вимогах закону, порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2, тому зазначене свідоцтво підлягає безумовному скасуванню, оскільки такий спосіб захисту відповідає нормам цивільного права та передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов’язання в натурі. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. За ч. 1 статті 15 цього Кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Задовольняючи позов частково, суд виходить з відсутності реєстрації відповідачів за адресою спірної квартири.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 386, 392, 1218, 1261, 1268 Цивільного кодексу України, ст. 64, 65, 109, 116 Житлового кодексу УРСР, ст. ст. 4, 48 Закону України „Про власність”, ст. ст. 1, 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, ст. ст. 10, 11, 61, 88, 209, 212, 214-215, 217 Цивільного процесуального кодексу України, СУД –

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства „Міське агентство по приватизації житла”, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, Одеської міської ради, КП ЖКС „Хмельницький” про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, встановлення факту приватизації квартири, визнання права власності на спадкове майно, визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та виселення - задовольнити частково.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, КП „Міське агентство з приватизації житла”, ОСОБА_2, ОСОБА_1, про визнання права власності на квартиру та реєстрації за місцем проживання, за участю третьої особи - Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області – відмовити.

Визнати свідоцтво про право власності на житло, видане Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 23 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м., - недійсним.

Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 у рівних частках право власності на квартиру під АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м., у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7.

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, які діють від свого імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, з квартири АДРЕСА_1, що складається з однієї кімнати, загальною площею квартири 23,8 кв. м.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ                     Гуревський В.К.