Справа № 2-1539/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня  2010 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

     головуючого – судді Дрішлюка А.І.,

     секретаря судового засідання – Алманової І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Одеське комунальне підприємства „Міське агентство приватизації житла” про внесення змін в розпорядження міського агентства з приватизації житла, визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, про визнання особи, такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, за позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1,  УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради, Одеське комунальне підприємство „Міське агентство приватизації житла”, Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області,  ОСОБА_4 про визнання приватизації житла недійсною, скасування розпорядження УЖКГ Одеської міської ради про передачу квартири в приватну спільну часткову власність, визнання договору дарування недійсним та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1, -

ВСТАНОВИВ:

04.01.2007 року до Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 із позовом  до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є сином померлої ОСОБА_5, який за життя  належала 1\4 частина  квартири АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що крім нього, та його померлої матері, співвласниками зазначеної квартири є  ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, тому просить визнати право власності на частку спадщині у розмірі 1/8 частини квартири, а також встановити факт того, що він є власником 3/8 частин квартири, в тому числі частки що належить йому на підставі Свідоцтва про право власності на житло (том 1, а.с. 4).  

Уточнивши позовні вимоги позивач також просив усунути перешкоди користування квартирою з боку ОСОБА_2, а також визначити порядок користування квартирою, виділивши йому кімнату площею 18 кв.м. (том 1, а.с.35).  

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.06.2007 року позов ОСОБА_1 було задоволено, був встановлений юридичний факт прийняття ОСОБА_1 спадщини у вигляді 1\8 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5,  за  ОСОБА_1 визнано право власності на 1/8 частину зазначеної  квартири, всього на 3/8 частини квартири.

Після отримання копії заочного рішення ОСОБА_2 надала суду заяву про його скасування, зазначаючи, що позов був поданий від імені ОСОБА_1 його представником ОСОБА_4, тоді як безпосередньо сам  ОСОБА_1 зник з 2005 року, його місце знаходження нікому з родичів невідомо (том 1, а.с. 73, 78).  До матеріалів справи були приєднанні відповіді Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області (т.1, а.с. 90, 181).

11.02.2008 року Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси було скасоване, справу призначено до розгляду в загальному порядку   (т. 1, а.с.86).

21.10.2008 року  ОСОБА_2 надала суду зустрічну позовну заяву, в якій просить внести зміни в розпорядження органу приватизації в частині задоволення заяви і передачі квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1, визнати свідоцтво про право власності в частині належності частини спірної квартири ОСОБА_1 недійсним, визнати ОСОБА_1 таким, що  втратив право користування житловим приміщенням – квартирою  АДРЕСА_1, зобов’язати ВГІРФО Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_1 не був учасником приватизації, оскільки у квартирі АДРЕСА_1 не проживав, заяву на приватизацію квартири власноручно не підписував, тому свідоцтво про право власності на житло було видане на ім’я ОСОБА_1 неправомірно (т.1, а.с. 131-134). Надала заперечення на позов (т.1, а.с. 152-155) , зробила заяву про застосування строку позовної давності (т.1, а.с. 156).    

ОСОБА_1 в судове засідання з’явився особисто, надав заперечення на зустрічний  позов (т.1, а.с. 201, 202, т.2, а.с. 3-4) та відповідні пояснення.  

23.11.2009 року із доповненням до первісної позовної заяви звернувся ОСОБА_1, який доповнив свої первісні вимоги вимогами про вселення до  спірної квартири, а також зобов’язання укладення окремий договір найму житла (том 2, а.с.16).

19.11.2009 року до Малиновського районного суду м. Одеси із позовною заявою про визнання приватизації  житла недійсною, скасування розпорядження УЖКГ Одеської міської ради про передачу квартири в приватну спільну часткову власність до ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулась ОСОБА_3 (т.2, а.с. 9-13). В процесі розгляду уточнила позовні вимоги.   Обґрунтовуючи   поданий позов посилалась на те, що в процесі приватизації були порушені її права, вона на той момент була малолітньою, а її права за неї здійснювала неналежним чином її мати – співвідповідачка по справі
ОСОБА_2, яка фактично сама провела приватизацію без її згоди.  Крім того, оскільки вона була малолітньою особою вона не могла порушити питання про визнання позивача втративши право користування  жилим приміщенням. За обставинами вказаними в уточненому позові також просила визнати недійсним договір дарування вчинений позивачем на користь ОСОБА_4 (т.2, а.с. 29-31).  В зв’язку з пред’явленням вимоги  ОСОБА_3 проти ОСОБА_4, який набув спірну частку майна за договором дарування від позивача, та який до цього часу був представником   позивача (т.2, а.с. 19-20), та подачею заяв про визнання ОСОБА_4 третьою особою  (т.2, а.с. 23-25), суд з   врахуванням заявлених позовних вимог притягнув останнього в якості відповідача по зустрічному позову та позову третьої особи  з самостійними вимогами.      

Орган опіки та піклування посилався на порушення процедури оформлення договору дарування оскільки не були враховані інтереси неповнолітньої (т.1, а.с. 207) на той момент ОСОБА_3  

Представник Малиновського РВ ОМУ ГУВС України в Одеській області в судове засідання не з’явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Його неявка не перешкоджає розгляду питання по суті.  

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов та зустрічний позов задоволенню не підлягають, позов третьої особи ОСОБА_3 є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 08.06.1995 року розпорядженням органу приватизації, за реєстром № 56670 квартиру АДРЕСА_1 було передано ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 (том 1, а.с. 165) . З свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ виконкому Одеської міської Ради народних депутатів вбачається, що квартира АДРЕСА_1 була передана ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (т. 1, а.с.164).

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін, ОСОБА_7, ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_6. Різниця в написанні прізвищ пов’язана з різним перекладом з російської мови, та заміною втраченого паспорту позивачем. Родинні стосунки сторони не оспорюють.  

11 червня 1995 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, виданого відділом РАГС виконком Жовтневої райради народних депутатів м. Одеса 11 червня 1995 року, актовий запис № 5834 (том 1, а.с.81). На момент смерті   ОСОБА_6 належала ј частка в квартирі   АДРЕСА_1, яку вона набула в порядку приватизації (т.1, а.с. 8) .  

Сторона відповідача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору посилалися на порушення встановленої процедури приватизації, зокрема на те, що було невірно визначено коло осіб, які мали право на приватизацію,оскільки позивач не мешкав в спірній квартири, відсутність  письмової згоди всіх учасників приватизації на передачу квартири в приватну власність.

У зв’язку з поданою ОСОБА_2 заявою про витребування доказів (том 1, а.с. 120) , ухвалою Малиновського  районного суду м. Одеси від 27.08.2008 року з КП Міське агентство приватизації житла були витребувані належним чином завірені копії приватизаційної справи на квартиру АДРЕСА_1, а саме: свідоцтво про право власності на житло, розпорядження органу приватизації від 08.06.1995 року, заява мешканців про передачу квартири до приватної власності від 02.06.1995 року, довідка про склад сім’ї наймача, квитанція. (том 1, а.с.164-168) .

03.02.2009 року ОСОБА_2 надала клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси  від 04.02.2009 року була призначена судова почеркознавча експертиза,  на вирішення якої було поставлено питання, про належність  підпису в оригіналі заяви про приватизацію квартири (том 1, а.с. 214) . Висновком № 3029/02 судово-почеркознавчої експертизи від 07.08.2009 року, складеного ОНДІСЕ було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у заяві до керівника органу приватизації про оформлення у приватну власність квартири АДРЕСА_1 від 02.06.1995 року, розміщений  ліворуч від запису „ОСОБА_1.”, виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його підпису.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 власноручно підписала заяву замість ОСОБА_1, ОСОБА_3, що було визнане відповідачкою та зафіксовано технічними засобами фіксування процесу, в зв’язку  з чим позивачем було знято з розгляду суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи на предмет встановлення факту виконання всіх підписів на заяві про приватизацію ОСОБА_2 (т.2, а.с.3,4) .  

Відповідно до ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку). Згідно з п. 5 „Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян”, затверджене Наказом  № 56 від15.09.1992 Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Судом встановлено, що письмову згоду на передачу квартири до приватної власності   ОСОБА_1 не надавав, що свідчить про порушення процедури приватизації. Проти проведення приватизації житла заперечує ОСОБА_3  З наданих суду документів суд вбачає  наявність підстав скасування розпорядження приватизації, як таке, що винесено з порушенням діючого законодавства. При цьому відповідно до п. 4  прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тому враховуюче те, що розпорядження органу приватизації, а також видача свідоцтва про право власності були видані у 1995 році до виниклих спірних правовідносин застосовується  положення ЦК УРСР. Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Таким чином, у зв’язку з порушенням приватизаційного законодавства, розпорядження УЖКГ виконкому Одеської міської ради народних депутатів, свідоцтво про право власності на житло мають бути скасуванні.

Разом з тим, в цій частині можуть бути задоволені лише позовні вимоги ОСОБА_3 оскільки відповідачка ОСОБА_2, як особа, яка займалась приватизацією, та якій достовірно було відомо про всі події, зокрема про факт відсутності та обрання іншого помешкання позивачем пропустила строк позовної давності, який складає відповідно до ст. 71 ЦК УРСР три роки. В позовної заяві позивачкою ОСОБА_2 зазначено, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі з 1987 року, тобто ОСОБА_2 зазначена обставина була відома впродовж тривалого часу, однак  дій щодо захисту свого права вона не вчиняла. З наведених підстав  не підлягають задоволенню її вимоги про визнання позивача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, визнання приватизації недійсним.      

ОСОБА_3  на момент виникнення спірних правовідносин була малолітньою особою, а тому строк позовної давності не пропустила, а її позовні вимоги розглядаються судом по суті.    

Наслідком задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання приватизації недійсною є зміна правового режиму квартири, що є предметом спору  - перехід до комунальної власності.

При цьому заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.06.2007 року позов ОСОБА_1 було задоволено, був встановлений юридичний факт прийняття ОСОБА_1 спадщини у вигляді 1\8 частини квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5,  за  ОСОБА_1 визнано право власності на 1/8 частину зазначеної  квартири, всього на 3/8 частини квартири. (том 1, а.с. 51-52) .

Судом встановлено, що в період чинності зазначеного рішення ОСОБА_1 зареєстрував право власності на квартиру у встановленому законом порядку та подарував ОСОБА_4 3/8 частини квартири АДРЕСА_1 що підтверджується копією договору дарування, від 28.12.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстром № 2547 (том 1, а.с. 178) .

Надаючи правову кваліфікацію виниклим правовідносинам, що виникли з приводу укладення договору дарування від 28.12.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 суд, відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України застосовує ЦК України.

Судом встановлено, що на час укладення договору ОСОБА_1 був власником 1/8 частини спірної квартири, на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.06.2007 року,  а ј частина спірної квартири  перебувала у власності відповідача на підставі Свідоцтва про право власності на житло.

Оскільки заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 червня 2007 року було скасоване Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.02.2008 року, а Свідоцтво про право власності на житло підлягає скасуванню, суд вважає, що ОСОБА_1 є таким, що не набув право власності на спірне  майно, тому є таким, що не міг його відчужувати.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Суд вбачає слідуючи ознаки порушення законодавства при укладенні договору дарування. Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.  Оскільки правовий режим речі, що є об’єктом спору був змінений (приватизація була визнана недійсною), квартира, що перебуває в комунальній власності не може бути предметом договорів щодо її відчуження укладених між фізичними особами.

Крім того, аналіз діючого законодавства, що регулює питання щодо визнання правочинів недійсними, свідчить про практику  відміни послідуючого правочину, в разі скасування попереднього. Така позиція суду співпадає з позицією органу опіки та піклування, який вважає, укладений договір дарування, таким, що порушує права співвласника ОСОБА_3 (т.1, а.с. 207). Відповідно до ст. ст.  658, 718  ЦК України дарувальник повинен був мати право власності на це майно. Оскільки суд визнав приватизацію недійсною, то відповідно право власності не могли виникнути в межах спірних правовідносин, зокрема в порядку спадкування.      

Щодо позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 про визнання втратившим  позивача на право користування в зв’язку з обранням іншого постійного місця проживання (ст. 107 ЖК УРСР),  то суд вважає, що вони підлягають  задоволенню  виходячи з наступного.

Як було встановлено під час судового засідання, зокрема з пояснень свідка ОСОБА_10, яка  є колишньою   дружиною  ОСОБА_1, яка зазначила,  що вони уклали шлюб у 1988 році та до осені 1992 року проживали разом у АДРЕСА_1,  після чого ОСОБА_1 переїхав до матері, до квартири АДРЕСА_1, де й проживав до 1995 року, однак після смерті матері у 1995 році з’їхав до іншої жінки – ОСОБА_11, з якою проживав до  2001 р. Таким чином,  ОСОБА_1 не проживав АДРЕСА_1, однак, відповідно до п.10 Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”,  коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою і членів сім’ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу.  Враховуючи те, що відповідач проживав по спірній адресі з 1992 по 1995 року, що зокрема підтверджується копією Довідки про склад сім’ї наймача ізольованої квартири від 05.06.1995 року (том 1, а.с. 167), а також його реєстрацію про зазначеній адресі суд вбачає наявність пасивної згоди членів сім’ї на проживання ОСОБА_1 по зазначеній квартирі, а відтоді підстав для визнання його таким, що втратив право користування квартирою немає. Разом з тим, наступне  обрання ним іншого постійного помешкання з ОСОБА_11 призводить до втрати їм права користування. Факт помешкання не заперечується позивачем, зафіксований технічними засобами фіксації процесу.    

Надаючи захист інтересам третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 суд вважає, що задоволення її позовних вимог в частині скасування розпорядження УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради народних депутатів від 08 червня 1995 року за № 56670, свідоцтва про право власності на житло, визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1 у зв'язку з переїздом на інше постійне місце проживання та визнання договору дарування 3/8 частини квартири під номером АДРЕСА_1 від 28 грудня 2007 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 недійсним буде відповідати загальним засадам цивільного законодавства, зокрема розумності, добросовісності, справедливості та гарантувати захист її майнових прав.

Оскільки спадкуванням є перехід прав та обов’язків   від фізичної особи, яка померла, до інших осіб, а право спадкування ґрунтуються на наявності права власності на майно, що є  об’єктом спадкування у спадкоємця, суд вважає, що при зміні правового режиму речі, права на неї не могуть бути об’єктом спадкування, оскільки власником квартири визнається територіальна громада.

Суд також виходить з того, що спадщина взагалі не відкривалась, оскільки суд визнає приватизаційні документи незаконними з моменту їх прийняття.

При цьому відмовляючи в позові ОСОБА_1, зокрема в частині  вселення суд враховує, що останній провів відчуження належної своєї  частки ОСОБА_4, тобто відповідно до ч.1 ст. 346  ЦК України його право власності припинилось зі всіма правомочностями, зокрема щодо користуванням майном. З такої позиції видається нелогічним відчуження свої частки майна своєму представнику, а в наступному посилання на відсутність місця помешкання та намагання в судовому порядку вселитися в спірну квартиру. Оскільки позивач визнається судом втратившим право користування квартирою за ст. 107 ЖК УРСР, то він не користується захистом свого права користування відповідно до положень ЖК УРСР як член сім’ї наймача.    

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_3 в частині зобов'язання  КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію права власності на спірну квартиру, суд виходить з положень ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» N 1952-IV від  01.07.2004 року записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними, тобто у додатковому зобов’язанні КП ОМБТІ та РОН, крім передбаченого законом, за умови відсутності в матеріалах справи відмови ОМБТІ та РОН на вчинення передбачених законом дій не має потреби та підстав.    

Разом з тим, відповідно до ст. 217 ЦПК України суд вважає за необхідним встановити порядок виконання рішення суду.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_3 в частині зобов'язання  ВГІФРФО Малиновського РВ ОМУ ГУ УМВД України в Одеській області   зняти   з   реєстраційного   обліку   ОСОБА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.  

Відповідно до абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою. Згідно зі ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Згідно зі ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з  реєстрації  місця  проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи,  запиту  органу  реєстрації  за новим  місцем  проживання  особи,  остаточного  рішення  суду (про позбавлення  права  власності  на  житлове  приміщення  або  права користування   житловим   приміщенням,   визнання  особи  безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Таким чином, рішення суду по справі про задоволення позову в  частині визнання позивача втратившим право користування після  набуття ним законної сили є підставою для скасування реєстрації відповідача за вищевказаною адресою. Тому суд встановлює порядок виконання  рішення суду.  

На підставі викладеного та відповідно до ст. ст. 48, 71-72 ЦК УРСР, ст.ст.  29, 202, 203, 215, 658, 718 ЦК України, п. 4 Перехідних положень ЦК України,  ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, ст. 63, 107 ЖК УРСР,  до п.10 Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”,  ст.ст.  6,7   Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, суд -    

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, усунення перешкод в користуванні – відмовити.  

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Одеське комунальне підприємства „Міське агентство приватизації житла” про внесення змін в розпорядження міського агентства з приватизації житла, визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, про визнання особи, такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – відмовити.

Позов третьої особи  ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради, Одеське комунальне підприємство „Міське агентство приватизації житла,” Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області,  ОСОБА_4 про визнання приватизації житла недійсною, скасування розпорядження УЖКГ Одеської міської ради про передачу квартири в приватну спільну часткову власність, визнання договору дарування недійсним та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1  -  задовольнити частково.

Скасувати розпорядження УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради народних депутатів від 08 червня 1995 року за № 56670 і свідоцтво про право власності на житло, квартиру АДРЕСА_1, видане УЖКГ виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 08 червня  1995 року на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3, зареєстроване в реєстровій книзі за № 3 - 6511, яким квартира АДРЕСА_1, передано у спільну часткову власність зазначеним особам.

В частині зобов'язання  КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 проведену відповідно до розпорядження УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради народних депутатів від 08 червня 1995 року за № 56670  на ім'я  ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відмовити, встановити порядок виконання рішення суду.  

Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - АДРЕСА_1 у зв'язку з переїздом на інше постійне місце проживання.

В частині зобов'язання  ВГІФРФО Малиновського РВ ОМУ ГУ УМВД України в Одеській області   зняти   з   реєстраційного   обліку   ОСОБА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, відмовити, встановити порядок виконання рішення суду.  

Визнати договір дарування 3/8 частини квартири під номером АДРЕСА_1 від 28 грудня 2007 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 недійсним.

В частині зобов'язання  КП «ОМБТІ та РОН» скасувати реєстрацію права власності на 3/8 частини квартири під номером АДРЕСА_1 проведену на підставі договору Дарування від 28 грудня 2007 року на ім'я ОСОБА_4, відмовити встановити порядок виконання рішення суду.

Встановити порядок виконання рішення суду згідно з яким це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для анулювання всіх реєстраційних записів про право власності на квартиру АДРЕСА_1, та підставою для зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_1, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через суд першої інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ                           А.І. ДРІШЛЮК