Справа № 22-6008/2005 р.                              Головуючий у 1 інстанції Мінаєв І.М.

Категорія     34                                                      Доповідач Санікова О.С.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2006 року                                   Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Курило В.П.

                                                                                           суддів: СаніковоїО.С., Шамрило Л,Г.

при секретарі Білявській І.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім'єю, ведення спільного гсподарства і розподіл майна, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2005 року ОСОБА_2   звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства і розподіл майна, посилаючись на те, що з 2002 року по травень 2005 року вони з відповідачкою проживали однією сім'єю та вели спільне господарство. Свої шлюбні відносини вони не реєстрували. Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3. За час спільного проживання вони придбали майно: телевізор Lg, двоспальне ліжко, диван „Малютка" та трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Позивач просив визнати факт спільного проживання з відповідачкою однією сім'єю і ведення сумісного господарства, розділити спільне майно, виділивши йому телевізор і відеомагнітофон, а відповідачці -ліжко і диван; розділити квартиру в натурі в рівних частках.

В березні 2006 року  ОСОБА_2  доповнив свої позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири  АДРЕСА_1.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково: встановлено факт проживання однією сім'єю та факт ведення сумісного спільного господарства між ОСОБА_2 та ОСОБА_1.   Розділено майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та  ОСОБА_1: виділено в натурі, визнано право власності за ОСОБА_2  та залишено майно, що знаходиться у нього - телевізор Lg вартістю 1 200 грн., відеомагнітофон вартістю 500 грн.; виділено в натурі, визнано право власності за ОСОБА_1  та залишено у неї двоспальне ліжко вартістю 1 700 грн., диван „Малютка" вартістю 700 грн. Розділена в натурі квартира АДРЕСА_1  вартістю 46 800 грн., зареєстрованої за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу НОМЕР_1  в наступних частках:  ОСОБА_2   виділено в натурі та визнано за ним право приватної власності на житлову кімнату площею 16,9 кв.м, частку підсобних  приміщень /коридору, кухні, ванної кімнати, туалету/ площею 10,7 кв.м, що складає 27,6 кв.м і відповідає 43/100 ідеальних часток вартістю 19 900 грн. ОСОБА_1  виділено в натурі та визнано за нею право власності на житлові кімнати 5 площею 10,1 кв.м та 8 площею 11,3 кв.м, частку підсобних приміщень /коридору, камори, ванної кімнати, туалету/ площею 13,5 кв.м, лоджію площею 2,4 кв.м, що складає 37,3 кв.м і відповідає 57/100 ідеальних часток вартістю 26 900 грн. Стягнуто з ОСОБА_1  на користь ОСОБА_2   судові витрати по справі за сплату судового збору в сумі 331 грн.70 коп., 8 грн.50 коп., 250 грн. за проведення експертизи. Стягнуто з       ОСОБА_1 витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі ЗО грн.; покладено на ОСОБА_1 понесені нею витрати за проведення додаткової технічної експертизи в сумі 150 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2006 року та постановити нове рішення, яким відмовити  ОСОБА_2   у задоволенні його позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідачка посилалась на неповне з'ясування судом, першої інстанції обставин, які мають значення для справи та не відповідність висновків суду обставинам справи, вважаючи, що позивачем не надано жодного письмового доказу на підтвердження його участі у веденні спільного господарства та матеріального вкладу; суд неправильно послався на пояснення свідків, допитаних в судовому засіданні за клопотанням позивача; з її сторони надані об'єктивні докази її доходів, а також того, що майно було придбане як за її кошти, так і за кошти її родичів, що також підтверджується поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні за її клопотанням. Відповідачка посилалась також на порушення судом норм процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачка і її представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з'явився. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. В письмових поясненнях заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрнутованним.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її доводи необгрунтованними.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2  та відповідачка ОСОБА_1     з січня 2002 року по травень 2005 року спільно проживали. Під час спільного проживання 6 вересня 2002 року у них народився син ОСОБА_3. За час сумісного проживання позивач і відповідачка набули на праві спільної сумісної власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, а також телевізор, відеомагнітофон, двоспальне ліжко та диван „Малютка".В травні 2005 року сторони припинили свої відносини та ведення спільного господарства.

Судом також встановлено, що 20 січня 2002 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1   вінчалися у Свято-Воскресенському храмі, що підтверджується свідоцтвом про вінчання і об'єктивно підтверджує факт сумісного проживання та наміри ОСОБА_2 та ОСОБА_1  стосовно проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства. При цьому судом не прийняті до уваги посилання відповідачки на те, що вінчання було у зв'язку з її вагітністю, як безпідставні.

Згідно договору купівлі-продажу від 3 вересня 2004 року  ОСОБА_1 придбала за  ЗО 826 грн. трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі наданих копії трудової книжки ОСОБА_1 та довідок Управління праці та соціального захисту населення у місті Слов'янську, Управління пенсійного Фонду України у М.Слов'янську судом встановлено, що   ОСОБА_1   з 13 травня 2002 року не працювала, отримувала допомогу по догляду за дитиною - сином  ОСОБА_3   до  досягнення ним трьох років, а також пенсію на дитину інваліда з дитинства - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до довідки ЖЕК №  4 М.Слов'янська  ОСОБА_1  має склад сім'ї: дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_3   і всі вони були прописані з 19 листопада 2002 року по 10 серпня 2004 року за адресою:  АДРЕСА_2, а за адресою: АДРЕСА_1   вони зареєстровані з 25 серпня 2004 року по теперішній час. З листопада 2004 року по теперішній час оплату комунальних послуг здійснює ОСОБА_1   з урахуванням наданої субсидії; борги за комунальні послуги сплачені ОСОБА_5.

На підставі наведених доказів суд дійшов висновку, що вони об'єктивно підтверджують пояснення ОСОБА_2  про те, що вони з відповідачкою не оформляли придбану квартиру на обох і він не реєструвався в ній з метою отримання субсидії, а долучений до справи договір кредиту від 6 серпня 2004 року на ім'я ОСОБА_6 -матері відповідачки на суму 1 060 грн. для придбання будівельних матеріалів підтверджує пояснення відповідачки та позивача про проведення ремонтних робіт у спірній квартирі за допомогою родичів..

Згідно висновку технічної експертизи від 24 січня 2006 року дійсна вартість квартири

АДРЕСА_1  складає 46 800 грн.; розділити квартиру на дві рівні частки неможливо.

Згідно висновку технічної експертизи від 10 квітня 2006 року вартість ремонтних робіт з часу придбання квартири складає 6 347 грн.; ремонтні роботи в квартирі не закінчено.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду частковому скасуванню з таких підстав.

Відповідно до ст. 309 ч.І п.4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між сторонами. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, яка регулює право спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.61 ч.З СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно є об'ктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. 70 ч.І СК України у разу поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2  на підставі зібраних по справі письмових доказів, а також пояснень свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10,  ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_13, ОСОБА_14   у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що сторони спільно проживали з січня 2002 року по травень 2005 року, вели спільне господарство, під час якого у них народився син ОСОБА_3  та вони набули майно, а саме: трикімнатну квартиру, телевізор, відеомагаітофон, двоспальне ліжко та диван „Малютка". Так, допитані в судовому засіданні зазначені свідки підтвердили, що сторони з 2002 року проживали разом однією сім'єю спочатку то на  квартирі, то у своїх батьків, а потім придбали трикімнатну квартиру, де і проживали як чоловік та жінка; позивач часто їздив на заробітки до міста Москви, туди приїздила і відповідачка і позивач давав їй гроші на лікування дитини, у деяких з них позивач позичав гроші на лікування дитини і придбання квартири, деякі були присутніми на вінчанні і весіллі позивача та відповідачки, а потім бували у них в гостях у їхній трикімнатній квартирі; позивачу і відповідачці матеріально допомагали їх батьки. Свідок ОСОБА_8, зокрема пояснив, що коли він з позичавем приїздив до міста Слов'янська, то останній відкривав квартиру своїм ключем; свідок  ОСОБА_11 ,зокрема, пояснила, що позивач забирав відповідачку з пологового будинку з дитиною.

При цьому судом    дана критична оцінка поясненням свідків ОСОБА_1,

ОСОБА_15, ОСОБА_16,  ОСОБА_17   стосовно того,що сторони ніколи не

проживали однією сім'єю, спільне господарство не вели та спірна квартира була придбана лише на кошти родичів відповідачки, і вони не прийняті до уваги, оскільки їх пояснення містять суттєві протиріччя як між собою та поясненнями відповідачки, так і з іншими об'ктивними доказами по справі.

В судовому засіданні суду першої інстанції відповідачка визнавала, що телевізор і відеомагнітофон вони з позивачем купили разом; при цьому пояснила, що ліжко приніс позивач, а диван „Малютку" купила вона. Із долученого до матеріалів справи товарного чека /а.с.69/ вбачається, що диван „Малютка" вартістю 750 грн. придбаний 16 листопада 2004 року і не вбачається, що він придбаний саме відповідачкою.

Відповідачка також не заперечувала, що з позивачем вони проживали разом, у нього був ключ від спірної квартири і він міг безперешкодно заходити до неї, але при цьому вони часто сварились, оскільки позивач зловживав спиртними напоями і часто не бував дома. В травні 2005 року вони остаточно припинили з позивачем стосунки і він пішов від неї, забравши телевізор і відеомагнітофон, а у неї залишились ліжно та диван „Малютка".

За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що сторони з 2002 року по травень 2005 року проживали однією сім'єю і майно, придбане за цей період, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1, телевізор, відеомагнітофон, двоспальне ліжко та диван „Малютка" належить їм на праві спільної сумісної власності.

Виходячи з положень ст.70 СК України суд правильно розділив майно, набуте сторонами за час спільного проживання, виділивши в натурі  ОСОБА_2  телевізор Lg 1 200 грн. і відеомагнітофон вартістю 500 грн., а ОСОБА_1 - двоспальне ліжко вартістю 1 700 грн. і диван „Малютка" вартістю 700 грн.

При цьому посилання відповідачки в апеляційній скарзі на те, що суд необгрунтовано виходив із вартості майна, зазначеної позивачем, є безпідставними, оскільки в суді першої інстанції відповідачка не заперечувала проти вартості майна, яку зазначав позивач і не заявляла клопотання про проведення судової товарознавчої експертизи, а відповідно до ст.61 ч.І ЦПК України обставини, визнані сторонами ті іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Проте висновки суду про розподіл спірної квартири в натурі з виділом кожній із сторін конкретних кімнат і підсобних приміщень з визначенням ідеальних часток є помилковими.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року №7 /з наступними змінами та доповненнями/ при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною власнітю, це можливе, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом /квартиру/. Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Як вбачається з матеріалів справи спірна квартира розташована в багатоквартирному будинку. Згідно висновку технічної експертизи від 24 січня 2006 року розділити квартиру АДРЕСА_1 на дві рівни частки неможливо. Пропонований експертом варіант розділу квартири передбачає конкретне закріплення за частками жилих кімнат і лоджії; при цьому всі підсобні приміщення залишаються у загальному користуванні.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2  до ОСОБА_1 про розподіл в натурі квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, як такі, що не грунтуються на законодавстві.

Разом з тим, виходячи з положень ст.ст. 60, 70, 74 СК України, встановлених судом обставин та зібраних по справі доказів, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2,   про визнання за ним  права власності на 1/2 частину спірної квартири підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивачем сплачений судовий збір в розмірі 331 грн.70 коп. та 8 грн.50коп. Крім того, за проведення експертизи по визначенню дійсної вартості квартири ним сплачено 250 грн. Вартість експертних робіт по оцінці ремонтних робіт в спірній квартирі сплачена  ОСОБА_1

Виходячи з того, що позовні вимоги позивача задоволені частково, а саме задоволені його позовні вимоги в частині розподілу рухомого майна і визнання за ним права власності на 1\2 частину спірної квартири, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 51 грн. і 8 грн.50 коп., а всього 59 грн. 50 коп. В іншій частині позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачки судових витрат завдоволенню не підлягають. Апеляційний суд також вважає, що витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи підлягають стягненню як з позивача так і з відповідачки в ріних частках.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.І п.2, 309 ч.І п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2006 року в частині розподілу в натурі квартири АДРЕСА_1   з визначенням ідеальних часток а також в частині стягнення з ОСОБА_1  на користь ОСОБА_2  судових витрат за сплату судового збору в сумі 331 грн.70 коп., 8 грн.50 коп. та 250 грн. за проведення експертизи та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. скасувати.

Визнати за  ОСОБА_2  право власності на 1/2 частину на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі 51 грн. і 8 грн.50 коп., а всього 59 грн.50коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про стягнення судових витрат в сумі 280 грн. 70 коп. та 250 грн. за проведення експертизи відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2  та  ОСОБА_1  витрати на інформаційне забезпечення розгляду справи по 15 грн. з кожного, перерахувавши грошові кошти на р/р 26001014180002 код ЄДРПОУ 30045370, МФО 325707 у ВАТ „Банк Універсальний" м.Львова, отримувач платежу Судовий інформаційний центр.

В іншій частині рішення Слов'янського міськрайонного суду від 11 квітня 2006 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржене безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду..