Справа № 22-1689 Головуючий у 1 інстанції Трипутіна Т.М.
Категорія 21 Доповідач Санікова О.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 березня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С, Шамрило Л.Г.
при секретарі: Степаненко В.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м.Макіївки Донецької області на рішення Совєтського районного суду м.Макіїівки Донецької області від 24 листопада 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1до відділення виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м.Макіївки Донецької області про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Совєтському районі м.Макіївки Донецької області, посилаючись на те, що 15 вересня 2004 року працюючи гірничоробітником підземним на ДП „Укршахтгідрозахист" при виконанні трудових обов'язків він був тяжко травмований, про що 17 вересня 2004 року складений акт про нещасний випадок на виробництві. Йому встановлений діагноз: „замедленно консолидирующийся оскольчатый перелом нижней трети обеих костей правой голени в условиях АВФ». 21 грудня 2004 року висновком МСЕК йому встановлено 80% втрати професійної працездатності і друга група інвалідності.
У зв'язку з отриманою травмою та встановленою групою інвалідності він у 47 років був звільнений з роботи; більше ніж сім з половиною місяців знаходився на лікуванні; отримана травма викликала та продовжує викликати моральні переживання у зв'язку з самим фактом ушкодження здоров'я; порушені його нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя; на сьогодні він випробує почуття безпорадності, яке пов'язане з обмеженням руху; він відчуває постійний біль в області правої гомілки, не може повноцінно працювати, займатися роботою по дому, тому вимушений користуватися сторонньою допомогою. На відшкодування моральної шкоди просив стягнути з відповідача 60000 грн.
Рішенням Совєтського районного суду м.Макіїівки Донецької області від 24 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково: на його користь з відповідача стягнуто на відшкодування моральної шкоди 40 000 грн.
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м.Макіївки Донецької області просить рішення суду скасувати і постановити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
2
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом не враховано, що винним в ушкодженні здоров'я позивача є ДП „Укршахтгідрозахист", де він отримав травму, тому саме це підприємство повинно відшкодовувати моральну шкоду; висновок МСЕК, яким позивачу встановлена стійка втрата працездатності, є підставою для відшкодування матеріальної, а не моральної шкоди; позивачем не надано інших доказів моральних переживань чи страждань; *за висновком МСЕК позивачу були призначені і виплачені одноразова допомога та щомісячні страхові виплати. Крім того, Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинена дія статей Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають виплату моральної шкоди.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутності.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з ДП „Укршахтгідрозахист" з січня 2004 року. Звільнений з підприємства 21 грудня 2004 року за п.2 ст.40 КЗпП України. 15 вересня 2004 року при виконанні трудових обов'язків з позивачем трапився нещасний випадок; при цьому він отримав відкритий перелом н/з та с/з обох кісток правої голені. Висновком МСЕК від 21 грудня 2004 року позивачу вперше встановлено 80% втрати професійної працездатності, він визнаний інвалідом другої групи. Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду позивачеві нарахована одноразова допомога і призначені щомісячні виплати.
Внаслідок ушкодження здоров'я, що виникло в результаті травми, отриманої при виконанні трудових обов'язків, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач тривалий період часу знаходився на лікуванні, майже 9 місяців знаходився у апараті Ілізарова, у зв'язку з чим було порушене його особисте життя, вимушений був користуватися сторонньою допомогою; внаслідок отриманої травми був звільнений з роботи за станом здоров'я; його моральні страждання пов'язані з тим, що він більше семи місяців знаходився на лікарняному; у зв'язку із травмою, отриманою у 47 років, не може виконувати важку фізичну роботу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні, оскільки висновки суду не відповідають встановленним обставинам справи, що відповідно до вимог ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в апеляційному порядку.
За змістом ст.ст.1, 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Як вбачається з матеріалів справи 15 вересня 2004 року при виконанні трудових обов'язків ОСОБА_1. отримав травму, про що складений акт від 17 вересня 2004 року. Висновком медичних органів позивачу встановлений діагноз: „замедленно консолидирующийся оскольчатый перелом нижней трети обеих костей правой голени в условиях АВФ». Висновком МСЕК від 21 грудня 2004 року позивачу вперше встановлено 80% втрати професійної працездатності, він визнаний інвалідом другої групи. Висновком МСЕК від 24 січня 2006 року позивачу встановлено 35 % втрати професійної працездатності у зв'язку із зазначеною травмою, він визнаний інвалідом третьої групи.
3
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності".
Проте при визначенні розміру моральної шкоди судом не наведено переконливих доказів спричинення позивачу моральної шкоди саме в розмірі 40000 грн.
Апеляційний суд вважає, що визначена судом сума моральної шкоди є надмірною, оскільки вона частково компенсована позивачу чітким виконанням відповідачем щодо сплати тих соціальних виплат, які передбачені ст.34 зазначеного Закону.
Зібрані по справі докази свідчать про те, що у зв'язку із трудовим каліцтвом звичний уклад життя позивача значно не змінився, після отриманої травми стан здоров'я позивача значно поліпшився, про що свідчить висновок МСЕК від 24 січня 2006 року, яким йому встановлено 35% втрати професійної працездатності і третя група інвалідності, тому при визначенні суми компенсації відшкодування моральної шкоди слід керуватися принципами розумності і справедливості, як того вимагає ст.41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Враховуючи викладене, а також ступінь порушень життєвих стосунків ОСОБА_1. у зв'язку із трудовим каліцтвом, характер захворювання, а також характер додаткових зусиль для організації життя, апеляційний суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума моральної шкоди в розмірі 25 000 грн.
При цьому не можуть бути прийняті до уваги посилання відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м.Макіївки Донецької області на Закон України „Про державний бюджет України на 2006 рік", яким зупинена дія норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим чи членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того, відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було, а фінансування Фонду відповідно до ст.46 зазначеного Закону здійснюється не за рахунок Державного бюджету; кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у 2005 році, коли йому вперше висновком МСЕК встановлена стійка втрата професійної працездатності.
Керуючись ст. ст. 307 ч.І п.З, 309 ч.І п.З, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний
суд,-
ВИРІШИВ :
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Совєтському районі м.Макіїївки Донецької області задовольнити частково.
Рішення Совєтського районного суду м.Макіївки Донецької області від 24 листопада 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області на користь ОСОБА_1на відшкодування моральної шкоди 25 000 гривень.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.