Справа 22ц - 15391 /2010р. Головуючий у 1 інстанції: Павленко Л.М.
Категорія 57 Доповідач: Краснощокова Н.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 вересня 2010 р. Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Краснощокової Н.С.
суддів: Ігнатової Л.Є., Никифоряка Л.П.
при секретарі: Шатун Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Донецька на постанову Київського районного суду м. Донецька від 11 березня 2010р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Донецька про визнання неправомірною бездіяльності посадових осіб та зобов’язання виконати певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 11 березня 2010р. позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії посадових осіб Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька, щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р., починаючи з 1 січня 2006р.
Зобов’язано відповідача нарахувати та виплачувати щомісячно позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004р., починаючи з 1 січня 2006р.
У апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, апелянт посилається на те, що статтею 110 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються з 1 січня 2006р., а статтею 6 - протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі , у порядку, визначеному Кабінетом міністрів України за погодженням з комітетом Верховної ради України з питань бюджету. У 2006 р. урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». У 2007 році дія вказаної норми була зупинена Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» та відновлена лише з 9.07.2007р. з дня ухвалення рішення Конституційним судом України щодо неконституційності окремих норм закону «Про державний бюджет на 2007 рік». бюджет. Однак, і після відновлення дії ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» законодавчим органом не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог закону, не визначено, які органи повинні виплачувати підвищення до пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, як обчислювати розмір виплат.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду слід скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення вимог позивача з наступних підстав.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування ( за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), але на порушення зазначеної статті таких нарахувань не проводило.
Зазначений висновок відповідає вимогам закону та наданим доказам по справі.
З обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відноситься до соціальної групи «діти війни», що підтверджується копією паспорта.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла на момент звернення позивача, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак Законом України від 19.01.2006 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01.01.2006, а статтею 6, – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22.03.2006 та набрав чинності 02.04.2006.
Тобто з 02.04.2006 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися. Отже, пільги для дітей війни, передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджено не було.
Тому неправильні висновки суду про зобов’зання відповідача провести нарахування та виплату позивачу доплати за 2006 рік.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, висновки суду про задоволення позову за період з 01.01.2007 до 09.07.2007р. є неправильними, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати норму, яка не діє. Також протягом указаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над нормами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
З 09 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьої статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15 березня 2007 року встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Таким чином, суд безпідставно задовольнив позов в частині зобов’язання відповідача нарахувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії з січня 2006р. по 8.07.2007р.
Також неправильно суд поклав зобов’язання на відповідача на майбутнє, не визначивши кінцевий період, оскільки вийшов за межі позову, бо позивач заявив вимоги по 31.12.2007р.
Тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову за період з 09 липня 2007 року по 31.12.2007р. у межах заявлених позивачем вимог, а у задоволенні позову за період з 1.01.2006р. до 8.07.2007р. слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не можуть бути взяті до уваги.
Розмір мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб що втратили працездатність. Іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно – правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Тому відсутні підстави для скасування рішення та відмови у позові у повному обсязі, як про це просить відповідач у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 316 ЦПК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов’язаних із соціальними виплатами» апеляційний суд,
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Донецька задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Донецька від 11 березня 2010р. скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Донецька нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007р. до 31 грудня 2007р. з врахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні позову ОСОБА_1 за період з 1.01.2006р. до 8.07.2007р. відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточним та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: