Справа №22ц - 14812/ 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Епель О.В.
Категорія: 57 Доповідач: Краснощокова Н.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2010 р. Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Краснощокової Н.С.
суддів: Хейло Я.В., Никифоряка Л.П.
при секретарі: Опря Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради на постанову Київського районного суду м. Донецька від 4 червня 2009р. у справі за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про визнання відмови у виплаті грошових сум у встановленому законом розмірі неправомірною та стягнення недоотриманих грошових сум разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 – 2008 роки та недоотриманих сум на оздоровлення за 2003 -2008 роки,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 4 червня 2009р. позов задоволено частково.
Визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради у виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення у 2003 – 2005, 2007 – 2008 роках у встановленому законом розмірі.
Стягнено з відповідача на користь ОСОБА_1 недоотриманий розмір допомоги на оздоровлення за 2003 – 2005, 2007 – 2008 роки в загальній сумі 8634 грн. 80 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилається на порушення судом вимог матеріального і процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати в частині задоволення позовних вимог за 2007 рік та ухвалити нове рішення про відмову у вказаній частині позову з наступних підстав.
Із справи вбачається, що ОСОБА_2 має статус учасника війни, учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, до 13 травня 2004р. мав інвалідність 3 групи, з 13.05.2004р. йому встановлено інвалідність 1 групи, що підтверджено копіями посвідчень та довідки МСЕК.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 18 червня 2007р. ОСОБА_2 визнаний недієздатним, ОСОБА_1 призначена його опікуном.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач в 2002 – 2009 роках виплатив ОСОБА_2 одноразову компенсацію на оздоровлення в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 – 2008 роки виплачено у розмірі, меншому, ніж передбачено ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В задоволенні вимог про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 – 2008 роки відмовлено, у цій частині постанова не оскаржується.
Згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 1 групи у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, а інвалідам 3 групи – у розмірі 4 мінімальні заробітні плати. Частиною 3 статті 48 вказаного Закону передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач виплачував позивачу вказану щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. №863 та постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року у розмірах, передбачених цими постановою.
Визнаючи вказані дії відповідача неправомірними, суд виходив з того, що вказані постанови Кабінету Міністрів України на підставі яких відповідач проводив виплати одноразової компенсації позивачу у меншому розмірі, були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому не прийняв до уваги посилання відповідача на ці постанови. Законом N 796-XII не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Верховною Радою України дія статті 48 Закону N 796-XII протягом 2003 - 2005 років не призупинялась.
У Законі України N 796-XII викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвій рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України N 796-XII, є безпідставним.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України N 796-XII зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору щодо виплат за 2003 – 2005 роки, застосуванню підлягає стаття 48 Закону України N 796-XII та закони України, якими були встановлені розміри мінімальної заробітної плати за роками.
Однак, в частині задоволення позовних вимог за 2007 рік з висновками суду погодитись неможливо з таких підстав.
Так, дію абзацу другого частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V, а згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 зупинення дії вказаної норми визнано неконституційним.
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI стаття 48 Закону України N 796-XII викладена у новій редакції, якою визначено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зміни, внесені у статтю 48 Закону України N 796-XII підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.
Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші нормативно – правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно в періоди з 01.01.2007 до 08.07.2007 року, та з 01.01.2008 року до 21.05.2008 року закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були чинними та підлягали виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу було сплачено компенсацію на оздоровлення у 2007р. - 30 травня 2007р.,тобто в період, коли Закон України про Державний бюджет, якими зупинено на 2007 рік відповідні пункти ст. 48 Закону України N 796-XII на 2007р. був чинним, таким чином відповідач при виплати суми на оздоровлення 30 травня 2007р. у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України діяв, правомірно.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що позовна вимога про стягнення суми на оздоровлення за 2007 рік не підлягає задоволенню з вищевикладених підстав, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.
У 2008 році виплата суми на оздоровлення проведена 16 грудня 2008р., після набуття чинності рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008., відповідач повинен був діяти відповідно до вимог закону, дію якого відновлено, тому ви ноки суду про задоволення позову у цій частині є правильними.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильності судового рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення недоплаченої суми на оздоровлення за 2003 -2005 та 2008 роки необґрунтовані, вони не спростовують висновків суду, у цій частині рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 313, 316 ЦПК України, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості спорів, пов’язаних із соціальними виплатами» апеляційний суд,
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Донецька від 4 червня 2009р. скасувати в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
У задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради та про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в сумі 1980 грн. відмовити.
У іншій частині постанову Київського районного суду м. Донецька від 4 червня 2009р. з алишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції є остаточним та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: